Із книги Олени Реріх "Біля Порогу Нового Світу"
|
Людмила Шапошнікова
ВОГНЯНА ТВОРЧІСТЬ КОСМІЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ
"Але, як сказано, – стане видимим Невидиме, і ми будемо готові за життя прийняти хрещення вогняне. Тому так угледимо (намагаймося зрозуміти) значення досвіду, здійсненого Матір'ю Агні Йоги тут, не відходячи від життя. Від перших просторових іскор через усі вогні до Самадхі вона залишить записи, які ляжуть порогом Нового Світу". ("Серце", 210)
...Пронизливо зелені просвіти крізь покрите хмарами небо. Похмуро-пряма лінія земного горизонту, що постала над плоскою рівниною пустелі. І над усім цим летючий виблискуючий еліпс Шляху і крилата фігура людини, що у відчаї і смутку простягла тонкі руки до цього вже затухаючого виблискування, що поєднує Небо і Землю. Фігура височить на краю ступінчастого вівтаря, у дзеркальних площинах якого відображається зоряне небо. Відображається, але реально не присутнє. Два струмені диму, білого і чорного, один з яких спрямувався в небо, а другий важко і невідворотно осідає на землю. І цей другий охоплює білосніжні крила стоячого на вівтарі, залишаючи на них темні струмуючі відблиски і лягаючи чорними невмолимими земними знаками. Тут, на невеликому просторі картини, звершується якесь таїнство, можливо, найголовніше з часів виникнення людини на Землі. Земля і Небо. Вічне притягання і вічне відштовхування, а між ними тендітна людина, така, здавалося б, незначна і слабка, але насправді сильна, здатна поєднати в собі це Небо і цю Землю і встановити між ними таку необхідну для них гармонію, сотворивши її, передусім, у собі самій. Картина називалася "Жертва" і була написана на початку нашого віку литовським художником М. К. Чюрльонісом. Художник був дивною людиною, і полотна його були для багатьох незрозумілі. Його навіть вважали божевільним. Можливо тому, що художник бачив те, чого не бачили інші. Він прожив недовго і важко, але залишив нам дивовижні картини. На них присутній небувалий, подібний і неподібний до нашого, світ з нетутешніми барвами і формами. Світ тонкий і прозорий. У ньому ніжно і заклично, неначе передзвін кришталевих дзвіночків, звучала дивна музика, що несе в собі таємницю світобудови.
3
Шлях незвичайного художника в Часі і Просторі перетнувся з дорогою іншої, не менш дивовижної людини. Те, що це взагалі сталося, представляється (виглядає) фактом значним і таємничим. Цією другою людиною була жінка, яка жила в той час у Санкт-Петербурзі. Нетутешній світ, реальний і нереальний, приходив до неї, зазвичай, уві сні, потім ніби то відривався від цього сну і ставав дійсністю, схожою на видіння. Ще з дитинства вона зрозуміла, що час цього дивного світу був іншим, – у ньому ніби одночасно існувало Минуле, Сьогодення і Майбутнє. І їй деколи здавалося, що вона, і в той же час не вона, колись пройшла довгий шлях через віки і країни, пам'ять про які, пробуджена кимось таємничим і невідчутним, тепер оживала в ній. Ось висока фігура людини в білому виникає на фоні квітучої яблуні у вранішньому саду, потім поступово розмивається, мовби розчиняючись у повітрі. І звідкись, із самих глибин її єства, підіймається спогад, що десь далеко живе Учитель Світла.* Одного разу, коли дівчинка хворіла, вона побачила двох високих людей, смуглявих, у тюрбанах. Вони присіли на її ліжко, і один із них тягнув із її серця срібну нитку, а другий намотував її на клубок. Після цього знову приходив Учитель Світла, і вони разом гуляли в саду. Учитель говорив їй про страждання і біди людства, про подвиг і співчуття до знедолених. Коли вона вже була матір'ю двох синів, з'явився той Світлий Хлопчик, який знову нагадав їй про Учителя Світла. "...кімната почала наповнюватися блакитнуватим, ніби ярким місячним світлом. Усі предмети, що стояли за щільною дзеркальною ширмою, стали видними, причому сама ширма, залишаючись щільною, набула прозорості. Від вікна, що знаходилося на протилежній стіні і на значній відстані від мого ліжка, відокремилася тонка і світла фігура Прекрасного Хлопчика, років 9-ти, в білому одіянні, що м'яко світилося, із блакитними тінями в складках; великий широкий сегмент кругу, найтоншого веселкового Світла, сяяв над ним. Хлопчик, немов ковзаючи в повітрі вздовж стіни, наближався до мене… надзвичайно вражаючими були Його очі, величезні, глибокі у своїй темній синяві, які проникливо дивилися на мене… коли Хлопчик присунувся до мого узголів'я і злегка нахилився, щоб краще заглянути мені в очі, почуття наростаючої близькості та любові перейшло в екстаз гострого усвідомлення, що Моє горе – Його горе і Моя радість – Його радість, і хвиля всеосяжної любові до Нього і всього сущого залила моє єство. Сяйнула думка, що подібний стан не може бути вміщеним (існувати) на землі, отже, _______________ * Збірник, стор.24–25. Тут і далі цитується по цьому збірнику.
4 це перехід до іншого існування… Скільки часу тривав такий стан, неможливо визначити. Коли він став утихати, я відкрила очі, але вже усе зникло, і кімната була занурена майже в абсолютну пітьму, за винятком невеликої щілини між завісами вікна".* Іноді виникали моменти, коли здавалося, що час кудись зміщувався в минуле, і при всій його реальності та відчутності, вторгався в її повсякденне, буденне життя, ніби приходячи звідкись із таємничого, захованого в тисячоліттях небуття, і знову повертаючись туди ж. І вона впливала в це життя, що таїлося в оксамитових складках інших часів і просторів, діяла в ньому і відчувала його. Потім це "входження" відкликалося, тягнуче і болісно, важкою, безвихідною тугою. Картини змінювались одна за одною. Ось вона в Германії, йде по старовинному замку і в одній із кімнат бачить чоловіка за столом. На столі розкладені креслення й інструменти. У чоловіка довге русяве волосся і широкий оксамитовий камзол, оторочений хутром. Потім замок відходив і розчинявся разом із чоловіком, і виникали храми, прикрашені кам'яним різьбленням, вежі з древніми написами і процесія індійців у білих тюрбанах. З'являлися сходи з широкими майданчиками. "Усе залите золотистим світлом. На самому верхньому майданчику в довгому одязі, зібраному в найдрібніші складки, та з високою зачіскою, стою я, виділяючись силуетом на загальному золотому фоні. Переді мною, на наступному майданчику внизу стоїть тринога, на ній темна, фігурна, бронзова чаша, в ній куряться пахощі".** Осідлані арабські скакуни нетерпляче б'ють копитами, білі слони, спини яких покриті золототканими попонами, задумливо гойдають хоботами, і стрункий гнучкий правитель, якому вона простягає свого маленького сина… Обширна зала, весь центр якої займає стіл із різними наїдками. Тут же, в цій залі, вона чекає страти. Їй відрубають голову. "Біля головного внутрішнього входу товпляться у пишному одязі гості та придворні чини. До столу посеред зали підходить і сідає Власник замку у срібному парчевому каптані з синіми оксамитовими прорізами і страусовим пером на невеликому береті (часів Франциска 1-го). Поруч із ним сидить моя мати, близька родичка цього Герцога, моє місце за цим же столом, але і стільця мого вже немає".*** Її зустрічають роздратовано і насмішкувато. Служник, який несе блюдо, обливає її соусом. Змінювалися костюми та епохи, зникали замки, виникали ко- _______________ * Збір, стор.41–42. ** Там же, стор.47. *** Там, стор.49.
чові намети, відходили засніжені російські поля, і з'являлася пропалена жарким сонцем земля Індії. І тільки один таємничий чоловік із цих видінь виникав частіше, ніж будь-хто інший. Перший раз у 1910 році. …У мармуровому італійському палаццо вона відкриває двері у свою кімнату, "на протилежній стіні проти ліжка стояв високий годинник із маятником у шафі. Вона дивиться на цей годинник і бачить, як дверці шафи розкрилися і з глибини появилася фігура лицаря, що злегка світилася, у срібних латах. Лицар, дивлячись на неї, виразно промовив: "Конрад Рудендорф". І зник ".* Так відбулося перше знайомство з тим, хто пройде за нею впритул до XX століття і в рясі єзуїта захоче заволодіти Каменем, даним їй Великим Учителем. Із скупих натяків, які містяться в її записах і розповідях Учителя, важко зрозуміти, що собою представляв цей таємничий персонаж її видінь, який знайшов опісля у нинішньому її житті цілком реальні обриси. Одне можна сказати, що був він людиною значною, яка гостро цікавилася енергіями, швидше за все руйнівними, і появлявся він тоді, коли її історичне життя, порушивши свою плавну течію, спрямовувалося до Тих, хто вів її шляхом Космічної еволюції. Він починав заважати їй, даючи зрозуміти, що не все гладко на цьому шляху і навіть високий ієрархічний дух, який наблизився до землі, не уникне труднощів і протистояння. Цей лицар у срібних латах, володіючи досить сильним променем, потім заважатиме й Учителю в його експериментальній роботі з нею. І як у пригодницькому романі час вирве з небуття середньовічної Європи ще одну таємничу картину. Розвівається плащ вершника, який скаче на коні і прагне будь-що-будь перехопити ту, яка вже наближалася до монастирських воріт. Там, за міцними стінами, повинна була разом із нею зникнути Велика Таємниця нової енергії, час якої, і він знав про це, ще не настав. Але руйнування годиться для усіх часів. Він уже самовдоволено усміхався, повністю упевнений у тому, що ще декілька стрибків коня, і він, пролетівши по підйомному мосту, стане між нею і воротами. І жадана формула, нарешті, виявиться в його руках. Але підйомний міст, на останніх її кроках, раптом несподівано почав підніматися, і кінь, який став на диби, щоб стрибком подолати простір, що утворився, раптом завмер, неначе якась невідома сила стала на його шляху. Він дав шпори, але вони тільки безпомічно ковзнули по каменю. Він не міг повірити своїм очам – кінь окам'янів. А в цей час на тому боці монастирського рову – невідворотно і безповоротно закривалися за втікачкою тяжкі ковані ворота. Приголомшений і ще не вірячи до кінця в те, що сталося, він сповз із кам'яного коня і знесилений упав на _______________ * Збірник, стор.37. 6
траву. Він знову зазнав поразки в боротьбі з тією, яку Рок судив йому для вічного протистояння, для безкінечного суперництва перед Ликом Вищої Сили. Космос і Планета трималися на протиставленнях , – так визначив Великий Закон. У важкому і щільному світі Землі протиставлення вступали в сутичку, породжуючи потрібні для сходження енергії. На Висотах протиставлення мовби доповнювали одне одного, і діалектика цього доповнення породжувала гармонію синтезу і рух Великих Сил. Вона жила і діяла на Землі, проходячи нескінченний ряд земних життів і втілень, і Конрад Рудендорф був суджений їй, як прояв цього Великого Закону, тут на Землі. Адже сказано, "як вгорі, так і внизу". Світобудова представляла собою грандіозну, одухотворену енергетичну систему, і людина в ній являлася лише однією з багатьох структур, тісно пов'язаною з іншими і взаємодіючою з ними. Про це говорили Високі Учителі у своїх бесідах із нею та у своїх "передачах". Вони створили новий енергетичний світогляд, який був таким необхідним переломному XX віку. Світогляд цей, як і будь-що інше, прийматиметься з величезними труднощами. Нерозуміння й осуд підуть поруч із ним. Книги, які вона склала в результаті цих бесід і передач, називалися Агні Йогою або Живою Етикою. Вони оповідали про те, що енергетична система Світобудови живе і розвивається згідно з Великими Законами Космосу, такими, як Закон Карми, або причинно-наслідкових зв'язків, Закон відповідності форми й енергії, Закон космічної співпраці, Закон гармонії двох начал і багатьох інших. Життєдіяльність Космосу підтримується енергетичним обміном між різними складовими його структурами. Космічна еволюція людства є по суті своїй енергетичним процесом, в основі якого лежить все той же енергетичний обмін. Останній є головною рушійною силою еволюції. У нашому тривимірному світі енергообмін йде по трьох напрямках: горизонтальний – обмін з усім і усіма, хто знаходиться на поверхні планети, вертикальний – обмін із космічними тілами, Сонцем, планетами, сузір'ями Зодіаку і т. д. І, нарешті, обмін, якщо можна його так назвати, глибинний, або обмін зі світами інших вимірів та інших станів матерії, елементи котрих також закладені в людині. У результаті такого енергообміну відбуваються кількісні та якісні накопичення енергії, які підвищують енергетичний потенціал людини, народу країни, Планети і створюють подальші можливості для їхнього еволюційного просування. Людина може проходити еволюційний "коридор" як об'єкт цієї еволюції або як її суб'єкт. Дистанція між ци-
7
ми поняттями велика. Але саме на цій дистанції взаємодії об'єкту і суб'єкту здійснюються дуже важливі енергетичні процеси, починаючи від процесу вдосконалення людини і закінчуючи формуванням її, як сутності, яка впливає на енергетику самої еволюції і прагне досягнути положення Космічного Ієрарха або Боголюдини. Об'єкт еволюції проходить такий "коридор" ніби автоматично, користуючись його енергетикою, але, як правило, не усвідомлюючи цієї обставини. Суб'єкт же учиняє свідомо і цілеспрямовано та діє згідно з планом еволюції, засвоєння якого йому цілком доступне. Найважливішу роль у перетворенні об'єкту еволюції в її суб'єкт грає рівень свідомості одного чи другого. Свідомість є, врешті-решт, енергетичною категорією, яка формується під впливом космічних процесів в самій людині. Суб'єкт еволюції, усвідомлено вступаючи у взаємодію з різними енергетичними процесами в Космосі, може свідомо сприяти еволюції або їй заважати. Ця взаємодія або управління самою еволюцією представляє досить складний творчий процес, доступний високим сутностям, який носить завжди, якщо можна так сказати, експериментальний, науковий характер. Якщо людина пізнає невідоме, то і Космічний Ієрарх робить те ж саме, але на іншому рівні. Вийшло так, що у кінці XX століття наша планета і людство, яке живе на ній, підійшло до нового еволюційного витка. У книгах Живої Етики відмічені головні особливості цього витка: наближення до Планети нових енергій, посилення взаємодії світів інших вимірів із нашим щільним світом, уміле поводження людини з психічною енергією, інтенсивна взаємодія з енергетичними структурами Космосу і розширення енерго-інформаційного обміну з ними, підвищення рівня синтезу матерії і духу, і, нарешті, формування нового, вищого і витонченого виду людства, 6-го виду або 6-ої раси (наша раса 5-а). Представлені на суд читача роботи Олени Іванівни Реріх: "Сни і видіння", "Вогняний досвід" і, нарешті, її листи керівникові Нью-Йоркського музею М. К. Реріха, (Реріху?) З.Г.Фосдік є унікальним матеріалом, який висвітлює той творчий еволюційний процес, в якому брали участь Космічні Ієрархи спільно з Оленою Іванівною, причому вона в цьому процесі грала найважливішу визначну роль, без якої ця творчість просто не могла б відбутися. Олена Іванівна дає нам можливість стати свідком унікальної космічної дії, через яку пройшла вона сама, пробиваючи дорогу земному людству до висот Космосу, до висот духу, і до вищих форм матерії. Вона дає нам можливість самим осмислити пройдений нею, земною жінкою, дуже складний і важкий шлях. Шлях, наповнений стражданнями фізичними і
8
духовними, але такий необхідний нам усім. Завжди знаходиться той, хто приносить людству Вогонь… Високе і низьке, Земля і Небо, малий вимір і великий, високі вібрації матерії і духу та низькі, Тонкі і щільні світи, еволюція та інволюція – ось далеко не повний перелік того, з чим доводиться стикатися тим, хто бере участь у грандіозній драмі космічної творчості. Трудність, передусім, полягає у тому, що в усій складній і багатій палітрі космічної еволюції спочатку необхідно знайти ту єдину і неповторну енергетичну точку, з якої і починається еволюційна творчість. 31-го жовтня 1913 р., світанковим похмурим ранком, Олені Іванівні привидівся незабутній сон: "...стіна зникла, і переді мною відкрилася червоно-рожева сфера, посередині широкі та високі сходи, що звужувалися в перспективі догори, вершина їх тонула в рожевому світлі. По обидві сторони цих сходів, на кожній сходинці, стояли групи людей в одязі однакового покрою. Біля підніжжя сходів групи в червоному одіянні з потворними чорними плямами на лицях і одязі. На наступних східцях плями поступово зменшувалися, та у міру подальшого просування вгору, і люди, й одіяння їхні ставали світлішими, і на вершині вони вже зливалися з чистим рожевим світлом. На самому верху сходів окреслювалася гігантська прекрасна фігура в червоному одіянні з темним плащем, перекинутим через плече. Прекрасні риси і довге чорне волосся до плечей. Подоба ця стрімко несеться, спускаючись сходами, крилами темний плащ розвівається, але біля самої підошви сходів він зупинений перешкодою, що ніби виросла перед ним, і в повній знемозі схиляється на неї, причому незвичайно красиво звішуються хвилі темного волосся і лягають складки його одягу. Обертаюся до протилежної стіни, але і тут відбувається те ж явище – стіна щезла, замість неї блискуча, веселкова сфера. Такі ж сходи посередині, і вершина їхня тоне в сонячному світлі. Те ж саме по обох сторонах і на кожній сходинці. Внизу, біля початку сходів, одяг їхній голубиться, але у міру підйому вони самі й одяг їхній світлішає, сріблиться, зливаючись на вершині з блискучим світлом. Як і в першій сфері на самій вершині, на тлі сліпучого світла сонця вимальовується Велична Постава; лик з-за світла неможливо розглянути, але серце-свідомість підказує, що це Образ Христа. Повільно, страшно повільно, починає Він спускатися, простягаючи у сторони то праву, то ліву руку і доторкуючись до груп стоячих людей. При цьому дотику над головами людей спалахують язики вогнів, причому у кожної групи свій колір, і усі ці вогні являють веселку дуже ніжних тонів. Із захватом дивлюся на цю красу, несподівано вихор підхоплює мене, мій траурний одяг (після смерті матері) залишається ле-
9
жати, я ж у світлому одіянні піднята до підошви сходів і поставлена серед нижньої групи людей. По-мученицькому чекаю – чи дійде до мене Христос, чи доторкнеться до мене та який вогонь загориться над моєю головою? І Христос доходить, простягає праву Руку, і в екстазі я відчуваю, усвідомлюю, що з мого тімені вирвалося полум'я і запалало синьо-срібним Вогнем".* Вогнем високої сутності. Ця картина-видіння несла в собі найглибший філософський зміст. Вона свідчила про те, що в кожному космічному явищі завжди є два начала, два протиставлення. Сяючий світлом і добром Христос, та інша сутність, йому протилежна. Кожен із них має свій шлях і свої ступені сходження і спуску. Ці шляхи проходять через Космос, через світи різних вимірів. Щільний світ знаходиться на початку шляху або біля підніжжя сходів. Сходи ці, пов'язуючи Небо і Землю в єдину енергетичну систему, містять у собі ще один важливий смисл. По ним можна підійматися і можна спускатися, адже еволюція й інволюція – теж два протиставлення, які існують тільки разом. Енергетична ситуація в Космосі така, що без інволюції немає еволюції. Еволюція починається з інволюції в загальному і частковому смислі. Ми багато говоримо про еволюцію, а інволюцію або зовсім не згадуємо або розуміємо вкрай вузько – як падіння, як невміння утриматися на певному ступені сходження і спуск на нижчий рівень. Ми не враховуємо діалектики взаємодії еволюції та інволюції в її широкому космічному змісті, не беремо в розрахунок (до уваги) енергетичний варіант цієї взаємодії. Без інволюції немає еволюції – істина, без засвоєння якої важко або просто неможливо осмислити суть енергетики еволюції. Для того, щоб почалася будь-яка еволюція, вогняна іскра духу повинна увійти або спуститися в інертну матерію. Для духу це інволюція, для матерії – начало еволюції. Таких "начал" багато, бо на кожному ступені еволюції знаходиться свій тип матерії і своя частота вібрації духу. І кожного разу при переході на новий виток сходження повторюватиметься інволюційний імпульс, інакше – у свою матерію входитиме своя іскра духу, яка своєю енергією і своєю частотою вібрації створить різницю потенціалів двох основних протиставлень, необхідну для роботи енергії сходження. Взаємодія інволюції та еволюції і породжує потрібні умови для самого сходження. Але що є іскрою духу? Відомо, що дух, як такий, у вільному стані у природі не існує. І тому роль цієї іскри, як правило, виконує Висока Сутність. Для того, щоб матерія світу нижчого стану виявила здатність до подальшої еволюції і подальшого просування, Високій Сутно- _______________ * Збірник, стор. 40–41.
10
сті або Космічному Ієрарху треба спуститися вниз, тобто увійти в інволюцію. Видіння, що виникло перед очима Олени Іванівни Реріх, відображало в доступних і яскравих образах цей найважливіший і найскладніший момент космічної еволюції. Пам'ятаєте, Христос повільно спускається вниз, мимо тих, хто досягнув вже певного ступеня сходження. Він прямує туди, де біля підніжжя сходів стоять ті, хто ще не піднявся на потрібний ступінь. Над ними ще не було тих вогнів, якими світилися ті, хто піднявся. Сама Олена Іванівна виявилася стоячою біля підніжжя сходів. Христос простягнув руку, і над нею спалахнув такий потрібний усім, хто поруч стояв, вогонь. Звершилося Велике Таїнство Космічної еволюції, і почалася раніше не бувала її творчість. Суб'єкт еволюції, Висока Сутність, Космічний Ієрарх, або Велика душа, як говорять в Індії, закінчивши цикл своїх земних втілень, може продовжувати своє сходження у Вищих Світах. Але деякі з них, володіючи енергетичними механізмами еволюції, добровільно знову повертаються на Землю, щоб іскрою свого духу почати новий етап або новий виток космічної еволюції людства. Жертвуючи собою, свідомо йдучи на інволюцію, вони закладають основу еволюції людства. Зараз важко сказати, як реалізується ця свідома воля Високої сутності. Які існують об'єктивні та суб'єктивні моменти, що грають основну роль у такій обраності. Ця Таємниця нам поки-що невідома. Повертаючись у важкий і невлаштований світ Землі, Велика душа приносить ту Велику енергію, яку так виразно точно зобразив на своїй картині литовський художник-провидець Чюрльоніс. Христос, якого справедливо називають ще і Спасителем, наситив (живив) своєю духовною енергією цілу епоху, завдовжки у 2 тисячі років. Вона вписала в себе розквіт, а потім і занепад 5-ої раси. "Коли Христос, – напише набагато пізніше Олена Іванівна, – мучився на Хресті – хто розумів, що старий світ скінчився, і вже нова зоря загорілася і новий Бог вознісся над Землею".* Чи усвідомлювала вона, коли писала ці рядки, що саме їй, Високому Космічному Ієрарху, судилося виконати подібну місію? Чи згадувала вона, розіпнута на хресті між двома світами – щільним і Вогняним, про той синьо-срібний вогник, який запалив Христос над її головою і передав разом із ним їй, жінці, усю тяжкість і драматизм еволюційного доручення? Учителі, які продиктували їй книги Агні Йоги, говорили про настання епохи Матері Світу, про новий еволюційний виток, який насичує (живить) жіноча енергія, і жінки зіграють головну роль у створенні прийдешнього Нового Світу. Того Нового Світу, де сформується 6-й енергетичний вид людства, так не- _______________ **Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 08.06.48.
11
схожий за своїми здібностями і енергіями на представників нашого, 5-го виду. Вона добровільно вернулася на Землю, щоб розчистити дорогу цій 6-ій расі і створити для неї новий енергетичний коридор еволюції. Вона стояла на порозі цього Нового світу, несучи в собі старі та нові енергії, творячи в собі, людині 5-ої раси, нову людину 6-ої раси. Без цієї творчості 6-а раса не могла відбутися. Її слабкі паростки, які стали з'являтися на Землі в 40-і роки, могли загинути без такої енергетичної підтримки і підживлення. Але було на її шляху дещо таке, що відрізняло його від шляху Христа. Христос залишався боголюдиною і на землі, а після смерті і воскресіння став Богом. І хоча Його босі ноги проповідника і чудотворця ступали по грішній землі, здавалося, що її щільна тяжкість не торкалася Його. У ньому жив незмінно і безповоротно Син Бога, і це завжди спрямовувало Його до Неба, туди, де інші і дальні Світи принаджували Його. Він вказував завжди своїм учням на це Небо і говорив про дивну красу цих нетутешніх Світів. Він завжди залишався Сином Неба і в тому, якою нетутешньою красою був наповнений, і в тому, як жив і що говорив. Перед нею ж стояло інше, зовсім нове завдання. Земна жінка, яка жила звичайним життям, вона повинна була через себе, мовби спустити це Небо на Землю, щоб зробити останню кращою, тоншою і більш енергетичною. Цього вимагав новий етап еволюції. Саме таким чином Земля могла торкнутися Неба та увійти в контакт з іншими Світами, контакт, який був таким необхідним їй для подальшого просування. І Олена Іванівна повинна була притягнути на знесилену регулярним порушенням усіх Космічних Законів Землю Вищі енергії, Вищі сили. Тільки це могло врятувати планету і відвести від неминучої катастрофи. "Творчість, – читаємо ми в одній із книг «Агні Йоги», – проявляється на усьому сущому, і енергії, що чекають, знаходять свої застосування або в інших циклах, або в інших світах і формах. Так вогонь Агні Йоги створює свої форми, трансмутуючи сили навколо себе. Так Тара (О.І. Р. – Л.Ш.) спрямовує течію і направляє Рукотворчість Нового ступеня".* І ще: "...Агні Йога утверджується як прямий зв'язок із дальніми світами… Так носійка (та, що несе «Чашу) "Чаші Сокровенного Вогню" дає планеті нашій полум'яне очищення. Так творчість психодуховності вкладається в Новий ступінь. Коли Космічна магнітна сила утвердить явище вогнів, тоді можна сказати, що наближається Час Новий".** На планеті Земля у XX ст., у переддвір'я її нового еволюцій- _______________ * Безмежність, 243. ** Там же, 237.
12
ного витка, починався еволюційний експеримент, уперше в історії людства науково описаний і осмислений. Експеримент проводили Космічні Ієрархи, ті суб'єкти еволюції, які могли на неї впливати і могли нею керувати, строго у рамках Великих Космічних законів. Вони стояли на різних ступенях Космічної еволюції і були по-різному наближені до Землі. Але на Землі, внизу, принісши свою Велику жертву, залишалася вона, російська жінка Олена Іванівна Реріх, дружина свого чоловіка і мати двох дітей, від якої тепер залежала доля Космічної еволюції планети Земля. Але про це тоді знали тільки найближчі. І мало хто розумів, що з початком її мученицького експерименту над планетою загорілася зоря Нового Світу. Але новий Бог не вознісся над нею. Над землею встала вона, Космічний Ієрарх і Великий Учитель… "Урусваті (О.І. Реріх – Л.Ш.), – писав Той, Хто керував космічною творчістю, – явить землі поєднання з небом. Урусваті явить красоти міру симфонією сфер, Урусваті явить промінь Світла, проникаючий стіни. Урусваті явить Щит, який показав течію Світил. Урусваті явить політ стріл духу. Урусваті явить осягнення щільності матерії за бажанням духу. Урусваті явить порожнечу думки, не запаленої духом, адже Наш шлях Землі до Палацу перетворення".* І тут же: "Тепер росте нове розуміння земного шляху на Небо. Утвердити Храм можна лише шляхом Землі. Коли тяжкість каміння Храму з духу ляже на Землю, зітхнемо Усі Ми. Урусваті чує. Урусваті знає. Урусваті явить. Урусваті явлена чудо на Землі запалити. Урусваті Щита Нашого чисте покриття потрібно виткати, тому кажу – "не заважайте Нашій Урусваті".** У цих двох фрагментах із "Вогняного Досвіду" міститься усе головне: і специфіка етапу Космічної еволюції, який переживає Планета, і цілі, що стоять перед Оленою Іванівною, яка пішла на мученицький і болісний експеримент і, нарешті, ті досягнення, які принесе Землі праця Космічного Ієрарха, поміщеного у важкі земні умови з метою їхньої зміни. Вона погодилася на звичайне земне втілення без всіляких скидок і врахування її особливостей. Експеримент має бути "чистим". Від цієї "чистоти" залежала якість того Нового Світу, на порозі якого усе і звершувалося. Це вони, Ієрархи і Великі Учителі, слідкували за розвитком її в дитинстві, навівали їй сни і видіння, через які вона осягала себе і все, що було з нею пов'язане. Вони тримали свій Щит над нею, стараючись уберегти від непотрібних випадковостей і полегшити їй життя. Вони не могли огороди- _______________ * Збірник, стор. 55. ** Там же. 13
ти її тільки від одного – від нерозуміння близьких і оточуючих. Ті не вірили в те, що вона бачила і що чула. Її головний Учитель і Наставник, Ієрарх високого степеня, вів її від дитинства до самих останніх днів. Це тоді Він, багато років тому, стояв під деревом в уранішньому саду, це Він єднав срібною ниткою її серце зі своїм, а потім явився їй в образі Світлого Хлопчика. І Він же дав їй уявлення про те грандіозне космічне завдання, яке вона потім виконає. "Період від сорокарічного віку, – писала Олена Іванівна, – утвердився на новому досягненні наближення до Наставника і Вчення Світла. Наставник (о)явився спочатку як Індус, але коли свідомість учениці розширилася і навчилася вміщувати, Прекрасний Образ почав поступово змінюватися і прийняв, нарешті, Величний Образ Космічного значення – Владики Мудрості і Краси, Владики Священної Шамбали. Разом із розширенням свідомості надійшла нова можливість наближення до Сокровенного Знання і прийняття Вогняного Досвіду і, нарешті, участі в будівництві космічному у співпраці з Великим Наставником, Владикою Світла".* Її унікальні записи про "будівництво космічне", які вона назвала "Вогняним Досвідом", відносяться до 1924 р., коли Реріхи жили в Дарджилінгу і збиралися в Центральноазіатську експедицію. Цей зв'язок у просторі і в часі, що виник між самим Космічним експериментом і експедицією, що намічалася, лишній раз підтверджує значне еволюційне навантаження останньої, таємниця якої ще досі не розкрита до кінця. Приступаючи безпосередньо до еволюційної творчості, Великий Учитель старався пояснити Олені Іванівні її суть і ті труднощі, які зустрічаються і ще зустрінуться на її шляху. "Будова нових світових комбінацій не протікає так легко. Центри, що скасовуються (відміняються), намагаються утруднити зусилля нових. Нова пам'ять утворюється. Переживемо громовицю і зливу".** "На три відділи, – розповідає Він, – розділяється Наша робота. Перший – дослідження поліпшення земного плану. Другий – пошуки передачі людям цих результатів. Третій – дослідження способів сполучення зі Світами".*** Вона брала участь у формуванні усіх трьох етапів і в кожному з них була присутня її енергетика, її біль і страждання. Сказати і написати про все це було легко. Зробити – "по-неземному важко", як писала вона сама в одному з листів. Можливо, саме вона, як ніхто інший, розуміла значення Землі в цій _______________ * Збірник, стор. 54. ** Там же, стор. 74. *** Там же.
14
космічній творчості, і, пройшовши через усе, осягнувши високу Істину "людськими руками і людськими ногами", вона напише потім: "Але на Землі, як у горнилі, найрізноманітніші енергії зіштовхуються, притягуються й уявляються на очищенні і трансмутації в досконаліші або тонкі енергії під впливом вогню пробудженого духу. Від таких зіткнень і несподіваних поєднань різних енергій народжуються нові енергії, що несуть нову творчість, нові можливості. Земля є місцем випробування, спокутування і великої творчості. Місцем останнього суду, адже тут відбувається відбір. Запам'ятайте, ...що тільки на Землі ми можемо придбати й асимілювати нові енергії або оновити склад своїх енергій".* У цьому полягала нова творча концепція Космічних Ієрархів. Передусім Земля, опора на неї, зведення на неї Вищих енергій. Тільки таким шляхом можна перетворити щільну матерію земного світу, стоншивши її та підвищивши її енергетичний потенціал. Учитель називав цей процес – "торкнутися Неба на Землі".** Не відходити від життя, не відходити від Землі… "Вища директива – проявити Спілкування, не порушуючи життя"***, – говорив Він. Поворот космічної творчості був новим і незвичайним. Він ніби рушив колишні традиційні духовні напрацювання людства і звав до нових висот. Настав етап прискорення еволюції, й еволюційний коридор вже починав звужуватися. Прискорення вимагало нових концептуальних підходів, нових методів. Скрита від нас космічними таємницями і нашим власним невіглаством творилася і розвивалася, незнаюча меж і границь, Наука самої світобудови, самого духу і матерії. Йшла дивовижна і фантастична творчість одухотвореної матерії, що народжує в нескінченному синтезі енергетичні спалахи еволюційних Осяянь. Відбувалося відкриття Нових Світів для Землі і на Землі. Землю споряджали в нову путь до Нового Світу і Нової Людини. І як закляття звучали слова космічних Ієрархів, звернені до Тієї, яка узяла на себе усю земну тяжкість експерименту: "Допоможи Нам, допоможи Нам, допоможи Нам на усіх шляхах. Новий зв'язок Землі з Небом творимо".**** Немає необхідності тут описувати увесь хід грандіозного космічного досліду. Промені Космічних Ієрархів, як тонкі хірургічні інструменти, формували нову енергетику Олени Іванівни Реріх, в якій Земля сполучалася зі Світами інших станів матерії та інших вимірів. І, передусім, зі Світом Вогняним, світом духотворчості, без якого не- _______________ * Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 28.06.48. ** Збірник, стор. 87. *** Там же, стор. 82. **** Там же, стор. 100.
15
можливе було ні оновлення Землі, ні новий еволюційний виток, до якого спрямовувався (прямував) одухотворений Космос. На кожному кроці такої творчості виникали свої труднощі, свої небезпеки. На одному з етапів Творці зрозуміли, що промені можуть перейти "у хвилі вогню, що спалює оболонку центрів".* У цьому випадку виникала смертельна небезпека для самої Олени Іванівни. Можна було піти іншим шляхом: передача шляхом накопичення без займання. Але тоді виключався принцип Краси, що створюється на вогняній основі. Ієрархи розуміли, що "зараз без краси не можна посунути. Усе можна перетерпіти, аби зберегти основу краси… Явище вогню потрібно урятувати, інакше вогнище духу може згоріти без смислу".** Нам не дано (Ми не можемо) поки що знати, як Вони розв'язали цю проблему – уберегти оболонки центрів Олени Іванівни Реріх і зберегти вогняне явище Краси. Вона пройшла буквально по лезу бритви. Чого це їй коштувало, знає тільки вона одна. Часом вона зазнавала величезних енергетичних перевантажень. Канали спілкування пробивалися один за другим. Канал зв'язку з Учителем, відчуття Його Променю були давніми і звичними. Але космічна творчість, підготовка нового ступеню еволюції вимагали її спілкування з усіма Ієрархами, які знаходилися в енергетичному Центрі Планети, що називався по-різному: Братерство, Шамбала, Священна країна. Енергія їхніх променів була напруженою і часом викликала біль у всьому тілі. Саме тоді через відкритий канал спілкування стала надходити інформація про Внутрішнє життя Братерства, з якої вона потім зібрала книгу, давши їй ім'я – "Надземне". У 1946 р. в одному зі своїх листів в Америку вона мовби підведе підсумок звершеного нею. "Адже наступаюча епоха трохи відкриє і завісу над Світом Надземним. Багато чого стане очевидним і доступним земним відчуттям… Границі між духовним і матеріальним, між земним і надземним почнуть поступово стиратися, і люди ще при земному житті будуть свідомо готувати собі застосування у світі Надземному. І саме земне життя не буде беззмістовним обривком, але явиться свідомою творчістю, виконанням і застосуванням прийнятого на себе завдання в обох світах!".*** Земля стрімко йшла до нового еволюційного витка, і неначе звідкись здалеку доносився голос Учителя: "Мій Дім тепер у Пустелі, куди Ми зібралися для побудови Нової Епохи".**** Відомості про Братерство, які ми зустрічаємо в матеріалі _______________ * Збірник, стор. 100. ** Там же, стор. 101. *** Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 14.08.46. **** Збірник, стор. 101.
16
збірника, нові і несподівані та відкривають маловідомі для нас аспекти його (Його) діяльності. Раніше ми осягали життя Братерства з міфів і легенд. Новий канал дав можливість отримати інформацію про реальне його (Його) життя, схоже і несхоже на наше земне. "Сад Мій повний, окрім низеньких квітів, і рослинами довгими і такими, що тягнуться. Коли про погоду сумніви (виникають), багато рослин заносяться всередину. І на карнизах сходів стоять квіти, і садівник старик виносить готові рослини… Червонувато-жовта Башта сполучена переходами з іншою будовою. Здалеку будови можна прийняти за висічені часом скелі, злегка покаті. Вікна зовнішніх стін можна прийняти за гнізда птахів. Пустеля не порушена навкруги. Часто подорожній проїжджає, не підозрюючи, але дивуючись поведінці свого коня або верблюда. Тварини повертають голови до безжиттєвого каміння і навіть намагаються повернути туди, де мовби купи каміння нагромаджені. Дехто навіть бачив написи на стінах, але, звичайно, прийняв їх за червоточину. Без сумніву, нежданий подорожній буде завжди відведений набік. Кожен щось чує. Але житель пустелі звичний до голосів і вогнів пустелі".* Перед тим, як Олена Іванівна відвідала Братерство, пройшовши відповідну підготовку, їй показали його (Його) Музей, унікальне зібрання експонатів, що оповідають про космічну еволюцію нашої планети. Там же, в міцних стінах Веж Священної країни, знаходився Камінь, одне з самих таємничих явищ на Землі. "…Камінь покоїться на подушці, яка лежить на основі з мармуру і відокремлена кругом металу Літію. Там, після ритму, мовчки насичуємо простір. Глибоко лежить сховище, і багато хто не підозрює, як під час їхнього сну Біле Братерство сходить по галереях на нічне чатування".** Це "нічне чатування" точно і виразно зображене Миколою Костянтиновичем Реріхом у картині "Скарб гір". Печера, захована глибоко під землею, величезні кристали гірського кришталю, таємниче золотисте світло, що заливає фігури в довгому світлому одязі, Чаша з полум'ям у руках Головного і нечітко позначений предмет на "основі з мармуру". "Нічне чатування" є дуже важливим енергетичним дійством, що приводить у відповідність ритм Планети з Космічним магнітом. Енергетичний ритм самого Каменю є ритмом Космічного магніту або Серця нашого Всесвіту, яке знаходиться у просторі сузір'я Оріон. Енергетика Олени Іванівни Реріх була узгоджена з ритмами Космічного магніту саме через цей Камінь. Інакше експеримент _______________ * Збірник, стор.94. ** Там же, стор. 90. 17
не відбувся б. "Коли центри можуть полум'яно відображати волю Космічного магніту, – сказано в одній із книг "Агні Йоги", – тоді психодинаміка духу поєднує плани Вищі з планетою".* Дихання або ритм Космічного магніту визначає зародження і вмирання Вселених. Тому будь-яка космічна творчість повинна йти в його режимі, інакше вона не принесе бажаних результатів. У Камені – повідомляв Учитель, – "міститься частка Великого Дихання – частка Душі Оріону. Явив зміст Каменю. Вказав на Скарб Великого Духу. Урусваті, потрібно прилучити Камінь до твоєї сутності. Камінь, знаходячись при тобі, асимілюється з твоїм ритмом і через сузір'я Оріону закріпить зв'язок судженим шляхом".** Цього разу Еволюція вручила Камінь, або Скарб Світу, жінці. Адже над новим витком космічної еволюції сходила голуба зірка Матері Світу та з ім'ям жінки починався Новий Світ. Основний етап космічного експерименту, незважаючи на всі труднощі і небезпеки, завершився благополучно в середині 1924 р. 2-го червня над Планетою прозвучав схвильований голос Учителя: "Христос запалив блакитний вогонь. Христос послав хрест… Ніколи так не пахли Лілеї, і Будда зодягся в лілове одіяння... Свято Урусваті – наше Свято".*** Планета голосу не почула. Але Та, Єдина, усе зрозуміла. Царствений обруч Братерства торкнувся її голови. "Урусваті, над тобою Наш Обруч із Каменем".**** Віднині Велика сутність і земна жінка, Олена Іванівна Реріх, буде відчувати й асимілювати кожну нову енергію, що приходить із Космосу. Вона буде приводити її у відповідність до еволюційного процесу і давати цьому процесу на Планеті свій енергетичний імпульс. Вона знаходитиметься в енерго-інформаційній взаємодії з Братерством, Космічними Ієрархами, іншими світами і, нарешті, Космічним Магнітом. Її земне тіло, змінене і витончене Експериментом, уже не зможе існувати так, як існує решта земних тіл. Воно буде тілом 6-го енергетичного виду і потребує нових умов, але старий світ, що доживає свої останні космічні миті, не зможе їх їй надати. У болях і стражданнях вона прокладатиме людям земний шлях до висот Космічної еволюції. Вони, ці люди, і не підозрювали навіть, що без неї Земля не звершить перехід на новий виток еволюції, _______________ * Безмежність, 178. ** Збірник, стор. 58. *** Там же, стор. 102. **** Там же, стор. 104.
18
а людство не отримає потрібної енергії для подальшого просування. Таким був результат дуже складної Космічної творчості на планеті Земля, в її XX столітті. Але ні ця творчість, ні Нові сили не позбавили Олену Іванівну від звичайних земних турбот. Життя з усіма його труднощами, клопотами і невдачами залишалося з нею і було невід'ємною частиною її існування. Вона втратила чоловіка, глибоко нею любимого і шанованого. Микола Костянтинович Реріх, великий художник, мислитель і учений та її незмінний сподвижник помер у грудні 1947 р. "Світлі духи, – писала вона в одному з листів, – відходять перед настанням пітьми, і Образи Їхні залишаються єдиними Світочами у мороці майбутніх бід".* І потім ще через два місяці: "Дійсно, хто зможе настільки присвятити себе такому постійному стоянню перед величчю і красою цих вершин, що утілили та охороняють найбільшу Таємницю і Надію Світу – Сокровенну Шамбалу".** Ще довго, після його відходу, земна люта туга стискала її космічне серце. Разом із сином Юрієм Миколайовичем вона покинула гімалайську долину Кулу, в надії вернутися на Батьківщину і ще попрацювати на благо "Нової країни", як вона називала Росію. Вони приїхали в Бомбей і стали чекати пароплава, звідти з Батьківщини. Але пароплав все не приходив, а коли появився з туману Бомбейської гавані, то з'ясувалося, що нічого їм утішного не привіз. Батьківщина відмовила своїй Великій доньці у візі. Вони не стали повертатися в Кулу, а оселилися у Східних Гімалаях, невеликому курортному містечку Калімпонгу. Звідти американським друзям вона продовжувала писати листи про організацію Знамена Світу, про картини Миколи Костянтиновича, про видання і переклади книг "Живої Етики". Вона згадувала про страхітливу зраду Хорша, повідомляла про нелегке положення в Індії, про війну в Кашмірі та про багато чого іншого, бо завжди гостро цікавилася політикою та уміла її реально і зважено оцінювати. Але роки давали себе знати, і часом нелюдська втома опановувала її. "Мені вже 70 років, і я пройшла Вогняну Йогу… як по-неземному важко приймати у фізичному тілі, серед звичайних умов, вогняні енергії. Вогняна трансмутація стоншила мій організм, я гостро відчуваю усю дисгармонію й усі просторові токи, мені важко серед людей, і зараз монсун та духота, з ним зв'язана, дуже втомили мене. Серце дає часто "мертві точки" і доводиться удаватися до строфанту, цього мого рятівника. Крім того, і часу у мене мало, адже багато годин іде на _______________ * Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 07.02.48. ** Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 09.04.48. 19
повідомлення і переписування їх. Зір мій також ослаб, і мені важко писати мої записки, записані часто блідим олівцем. Усі ці записи вимагають упорядковування, а притік нових не припиняється…".* Тепер вона дорожила кожною хвилиною і дозволяла собі погуляти тільки увечері. Вона спускалася дерев'яними сходами зі своєї мансарди і виходила в партер, прикрашений квітковими клумбами. У "Крукеті", де вона жила разом із сином, завжди було багато квітів. Під вечір квіти пахли сильно і тривожно. Вона сходила по схилу до соснової алеї, звідки було видно хребет Канченджанги. Вечірні сніги Священної гори світилися рожево і таємниче. Потім вона знову піднімалася до себе, вікно в її кімнаті спалахувало жовто і м’яко (жовтим і м'яким світлом). "…Космічний ступінь наближається, і треба зустрінути його мужньо",** – записувала вона. У запропонованому читачеві збірнику лише невелика частина матеріалів, залишена Великою Космічною сутністю з однією тільки метою – нехай буде наш шлях хоча б трохи легшим від її Шляху. І нехай мужність на ньому не зрадить нам…
_______________ * Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 12.10.49. ** Лист О.І.Реріх З.Г.Фосдік, 31.12.49. 20 |