Т А Є М Н И Ц І   К О С М О С У

Вибірка легенд із загубленої книги

            Стульгінскіса С.В., «самвидаву», Космічні легенди Сходу     

  За основу книги, яка пропонується в українському перекладі, у скороченому варіанті, доповненому деякими відомостями з першо- джерел, була обрана перша книга «Космічних легенд Сходу», в обробці С.В.Стульгінскіса, яка стрімко поширювалася і знайшла відгук у серцях читачів.

Степан  Вікентійович Стульгінскіс (1908 – 1995) – видатний литовський архітектор і громадський діяч, реріховець «першої хвилі», у 1990-ті роки – голова створеного ним Литовського Реріховського Товариства… У 1949 році Стульгінскіса було арештовано, осуджено за «ідеалізм» поглядів та засуджено до десяти років позбавлення волі в одному з таборів НКВС у Казахстані. У таборі Стульгінскіс провів шість років; у 1955 році потрапив під амністію і повернувся до Литви, до Каунасу.

У 1963 – 1968 роках Степан Вікентійович серйозно і глибоко вивчає «Таємну Доктрину» О.П.Блаватської, твори А.Тойнбі та О.Шпенглера, зіставляючи їх зі Вченням Живої Етики, багато пише. Легенди, написані білим віршем російською, він зачитував сім’ї, посилав друзям, дослухаючись до зауважень. Така робота тривала декілька років.

У 1970-ті роки «Космічні легенди Сходу», випущені «самвидавом» без вказівки автора, розійшлися по всьому Радянському Союзу. У Вільнюсі книгу буквально вихоплювали один в одного із рук. Вона була написана Стульгінскінсом російською, щоб більше людей змогли її прочитати. Пізніше, у 1990-ті роки, у різних видавництвах вийшло понад десяток видань «Космічних легенд Сходу», у тому числі латиською, болгарською, англійською та литовською мовами. (Джерело: https://www.koob.ru/stulginskis/)

У книзі ви знайдете високі, здавна відомі поняття і назви, які силами темряви намагалися бути перекреслені, дискредитовані. Та Високе Сяйво неможливо стримати ніякими ворожими  посяганнями.

       Першоджерелами для написання вказаної книги космічних легенд були праці О.П.Блаватської та сім’ї Реріхів.

 Минуле і майбутнє людства, перебування людини у земному та інших світах, доля, відповідальність, самовіддана праця Сил Світла і підступи темряви – світ, який відкривається перед читачем, багатоликий і безмежний.

Праця рекомендується для читання студентам і викладачам філософських факультетів ВУЗів, вона буде корисною всім, хто цікавиться походженням світу, людини, її еволюцією. Простий, доступний виклад книги у формі легенд  буде зрозумілим широкому колу читачів, які прагнуть пізнання.

                      В С Т У П

                              1

            Космічними  називають  легенди, які стосуються основних питань буття Космосу і людини, – походження Всесвіту і людства, еволюції людини і Космосу, питань життя і смерті, вічності та безмежності. Ці  легенди виникли на Сході.

            Азія не лише колиска народів, у ній зародилися  усі первісні, легендарні ідеї про Буття. Щоб зрозуміти, чому батьківщиною космічних легенд став Схід, а не Захід, порівняймо умови життя Європи та Азії.

            Європейський континент має невеликі розміри, але порівняно велику густину населення. Природа півночі Європи бідна та сувора. Такі умови життя вимагали постійного напруження та боротьби з сусідами і природою. Тому люди Заходу ставали наполегливими, енергійними, заповзятливими борцями, розвивали бурхливу, напружену, гарячкову діяльність. Частина вируючої енергії  спрямовувалася на розв’язання політичних і соціальних проблем, внаслідок чого виникали численні війни, повстання, революції. Решта енергії  поглиналася розвитком науки, техніки, мистецтва.

            Уклад життя народів Сходу суттєво відрізняється від західного. Середня Азія – це безкраї простори пустель, прорізаних гігантськими гірськими ланцюгами, покриті неосяжним небосхилом і мільярдами зірок у нічний час. Кочовий спосіб життя й необхідність постійного спілкування з величною природою пустель і гір сприяли широкому польоту фантазії  людини Сходу, творили з неї мрійника, мислителя,  пробуджували в її душі уявлення про вищі завдання світобудови, розвивали прагнення до вершин, до вдосконалення.

            З іншого боку, сприятливі кліматичні умови Індії, її розкішна природа, яка дарувала, з найменшими зусиллями людини, щедрі трьох- і чотирьохкратні врожаї  протягом року, приносять такі ж наслідки, як і в центрі Азії. Умови життя в Індії, залишаючи багато вільного часу для роздумів, для самозаглиблення, для внутрішнього споглядального життя, створили з індійця людину вищого духовного розвитку, яка володіла незвичайною витонченістю почуттів.

            Так, впродовж багатьох тисячоліть Схід жив своїм особливим, відмінним від західного, порівняно спокійним і мало діяльним,  споглядальним життям. Сам спосіб мислення стародавнього Сходу був іншим, ніж  мислення сучасного Заходу: він ішов зверху вниз, від загального до часткового. Думка мудреців Сходу злітала високо над подробицями земного життя та обіймала увесь Всесвіт, тоді як мислення Заходу йшло від конкретного до абстрактного й зосереджувалося, головним чином, на земних завданнях.

            Захід досліджував закони Природи і, застосовуючи їх, впро- ваджував винаходи, полегшуючи фізичне життя.  Схід пізнавав закони Космосу і на їхній основі витончував і поглиблював духовне життя. Захід досліджував ззовні – шляхом досліду, аналізу, логіки. Схід пізнавав зсередини – шляхом конгеніального [спорідненого] дотику, інтуїції, медитації, синтезу.

            Захід досліджував світ фізичний, Схід завжди займався пізнанням світу вищого. Впродовж незліченних сторіч розум індійця досліджував виключно «інший бік життя», з напруженням та інтенсивністю, які не спроможний  уявити собі західний розум. Якщо Захід досягнув вершин науково-технічного прогресу, то Схід досягнув не менш високих вершин у вивченні людської душі, законів її внутрішнього життя.

            Захід розумний, Схід мудрий. Захід – ширина, Схід – глибина. Захід жив дією, Схід – мрією.

            Із мрій народу виникають легенди. А з народних легенд утворюються  філософські системи. Так народні легенди стають джерелами філософії. І якщо видатні люди Заходу – діячі, то на Сході вони філософи.

            Ось чому Індія стала батьківщиною космічних легенд і  філософських систем світу. Усі теми  легенд і  філософські поняття можна простежити до їхнього джерела, що бере свій початок в Індії. Сотні сторіч глибоких роздумів про таємниці існування служать ніби закваскою для мислення всього світу.

            За сотні років до того, як з’явилися перші проблиски західної цивілізації, індійські учителі філософії створили великі філософські школи. Раніше від найдавнішого, відомого нам історичного періоду, вже були написані священні індійські книги Веди (слово «веда» означає знати, відати) й Упанішади. Вони передавалися від учителів до учнів протягом цілих тисячоліть. І така давнина говорить про життєвість доктрин, що збереглися протягом  неосяжного періоду часу. Легенди, що йдуть із давніх-давен, живі й реальні у народів Азії і по сьогодні.

            Індійці знаходять у них науку всіх наук, вчені відкрили в легендах не лише глибоку філософську систему, але й  початок і зерно всіх філософій, джерело всіх індоєвропейських міфів. У Ведах і Упанішадах можна знайти образи тих філософських ідей, які будь-коли висловлювали західні мислителі. Індійці були дарвіністами за багато сторіч до Дарвіна та еволюціоністами задовго до того, як доктрина еволюції була прийнята вченими нашого часу, раніше, ніж почало існувати саме слово «еволюція».

            Найстародавніші народні перекази Індії знаходяться, крім того, у епічних оповіданнях РАМАЯНИ і МАХАБХАРАТИ, а також у народній космогонії ПУРАН. БХАГАВАТ-ГІТА, цей чудовий уривок, що є частиною поеми Махабхарата, вивчається усіма філософськими школами Індії з незапам’ятних днів і до нашого часу. І хоча БУДДИЗМ є за суттю революцією демократичною, соціальною і моральною, спрямованою проти БРАХМАНІЗМУ аристократів і жерців,  філософська основа його залишається тією ж.

            Отже, у той час, коли сучасні країни Заходу рухалися вперед і досягали матеріального добробуту й технічного прогресу, Індія перебу- вала у споглядальному спокої, віддаючись роздумам про те, що приховане за матеріальним світом, що знаходиться за межами фізичного існування і т.п. Таке загальне спрямування індійського розуму є настільки ж однобічним, як і спрямування західного розуму. Індійський розум поглинається аспектом «я є» і забуває про аспект «я роблю», західний розум цілком залежить від аспекту «я роблю» і майже зовсім забуває про аспект «я є». Один розглядає буття і забуває про дію, другий розглядає дію, як головну річ, і забуває життєву важливість існування «я є».

            Таким чином, сприятливі для духовного розвитку умови породили у східній людині фаталізм, малу активність, відсутність ініціативи, що в кінцевому результаті призвело до сповільненого темпу життя, його застою й омертвіння. З іншого боку, західна цивілізація надала перевагу омертвілій механізації взамін розвитку духу. Але однобічний розвиток якоїсь однієї якості людства, однієї здібності на шкоду іншим, завжди порушує гармонію світового життя й закони еволюції. Порушена рівновага має бути відновлена розвитком протилежних якостей і здібностей. Мислячі люди Сходу й Заходу однаково чітко розуміють, що у майбутньому найбільш яскраві результати прогресу  будуть отримані  об’єднанням двох цивілізацій: до споглядальності Сходу треба долучити активність Заходу, якому, у свою чергу, необхідна духовність і «знання  душі» Сходу. Між устремліннями до внутрішнього і  зовнішнього має бути встановлена правильна рівновага.

                                                    2

            Космічні легенди Сходу, створені  у стародавні часи, мають продовження в сучасних легендах. Народна творчість живе у всі часи,  живе вона і в нашу епоху. Особливо інтенсивно легенди створюються у «легендарні часи» –  переломні моменти еволюції людства.

            Народи Сходу знають про наближення Нової Епохи, інтуїтивно розуміють, у чому полягатимуть великі переходи, якими супровод- жується зміна епох. Вони чекають початку Нової Ери, готуються до неї, з благоговінням думають про неї. Не дивно, що думки ці виливаються в народні легенди.

            Сучасні космічні легенди Сходу були зібрані великим російським художником М.К.Реріхом під час його п’ятирічної експедиції по Середній Азії у 1923 – 1928 роках. Ці легенди він виклав західному світові в період між двома світовими війнами.

            Микола Костянтинович Реріх – всесвітньовідомий геніальний російський художник, філософ і вчений, дослідник і мандрівник, поет і письменник, громадський діяч та один із керманичів світової культури. По універсальності свого духу, він людина масштабу великих творців епохи Ренесансу, таких як Леонардо да Вінчі.

            Народився Реріх у 1874 році в Петербурзі, де і закінчив Академію мистецтв, у 1897 р. отримав звання художника, у 1909 р. – академіка. У ранньому періоді творчості він зображає давню слов’янську Русь і створює поетичні картини минулого, оживляючи старовинні російські билини, казки, перекази.

            Реріх – чіткий провидець майбутніх подій. Напередодні першої світової війни він інтуїтивно передбачає наближення буремних часів. Починаючи з 1912 р. він «бачить» заграви пожеж, спустошення міст, загибель пам’ятників культури. Ці тривожні видіння  він закарбував на пророчих картинах, за які Максим Горький назвав Реріха «видатним інтуїтивістом сучасності».

            З молодих років Реріх замислюється про суть життя, про шляхи досягнення блага на землі. Відповідь на головні питання буття він шукає у давніх легендах Сходу, у східній філософії. Його цікавлять і надихають східні перекази про таємничу Шамбалу – країну, де живуть Мудреці  Світу – Махатми* (Маха – Велика, Атма – Душа). Згадки про Шамбалу він знаходить не тільки в найдревніших Ведах і наступних Пуранах, але і в сучасній західній літературі.

            Так, професором Грюнведелем був виданий переклад тибетського манускрипту, написаного знаменитим Таші-Ламою Третім, під назвою «Шлях до Шамбали». Вессел  у своїй книзі «Єзуїти – мандрівники по Центральній Азії» згадує єзуїта Каселла, який помер у 1650 р. у Шигатзе. Каселл користувався надзвичайною дружбою з боку Тибетців і отримав від них пропозицію відвідати країну Шамбали.

            Та і в самій Росії ходили перекази про «Біловоддя», як тут називалася Шамбала*. Алтайські старовіри оповідали про те, що в «далеких країнах, за великими озерами, за горами високими знаходиться священне місце, де процвітає справедливість. Там живе Вище Знання і Вища Мудрість для спасіння  майбутнього людства. Зветься це місце Біловоддя. Коли душа  готова досягнути його через усі смертельні небезпеки, тоді зустрінуть тебе жителі Біловоддя і приймуть рішення, чи гідний ти  з ними залишитися. Та це рідко буває. Багато народу йшло у Біловоддя. Наші діди Атаманов і Артамонов теж ходили. Не було їх три роки та дійшли до святого місця. Тільки не  дозволили їм лишитися  і довелося повернутися. Багато чудес розповідали вони про це місце. А ще більше чудес їм не дозволили  переповідати». У деяких сокровенних записах позначається і шлях до цього місця – географічний напрямок веде до Гімалаїв.

            І другу дивну повість чув Реріх. У Костромі помер старий монах. Як виявилося, він давно ходив у Індію, у Гімалаї. Серед його майна було знайдено рукопис із багатьма вказівками про вчення Махатм. Це підтверджувало, що монах був знайомий із питаннями, які звичайно зберігалися у таємниці.

            Так виникла у Реріха  зацікавленість  Сходом, особливо Індією, і Азія стала для нього «землею обітованою». Зародилася думка про організацію експедиції у країни Сходу з метою вивчення на місці духовних скарбів і збагачення ними сучасної культури. Та запланованій подорожі перешкодила війна, що почалася у 1914р.

            У 1916 р. Реріх  поїхав на лікування у Фінляндію,  де згодом і залишився, відірваним від батьківщини. Все більше переконується він у необхідності подорожі до Азії, щоб знайти і принести в дарунок людству тисячолітні надбання східної мудрості. У 1918 р. він отримав запрошення зі Швеції, де влаштовує виставку своїх картин, далі показує їх у Норвегії, Данії, Англії, а з 1920  по 1923 р. проходять покази у 28 містах Америки. Тут починається новий період у діяльності Реріха – діяльності світового значення.

        В Америці Реріх планує організацію експедиції на Схід. У 1923р. він від’їжджає в Індію. Звідти в 1925 р. Микола Костянтинович разом із дружиною Оленою Іванівною і старшим сином Юрієм Миколайовичем вирушає у велику експедицію в центральну Азію. Як говорив Реріх, «метою поїздки було: проникнути у таємничі області Азії, у таємниці філософії і культури безмірного материка». Одним із завдань експедиції було зібрати народні легенди  і втілити їх у художніх образах.

            Експедиція прямує через Сиккім і Кашмір у Ладак, Тибет і західний Китай. На Алтаї вона тимчасово зупиняється:  у цей час Реріх відвідує Москву. Далі, з Алтаю, експедиція через Монголію, пустелю Гобі і Тибет повертається в 1928 р. в Індію, у Сиккім. Експедиція на своєму шляху збирала як стародавні, так і сучасні легенди і міфи, перекази й пісні. Багато легенд було почуто про Шамбалу і Майтрею – Владику Шамбали.  Зібрано  багато пророцтв про Нову Еру, про майбутнє людства.

            Про труднощі й небезпеки, про випробування, про почуте й побачене впродовж експедиції, Реріх розповідає у своїй книзі «Серце Азії», яка вийшла у 1929 р. в Америці. У ній він вказує, що найбільш наріжне поняття Азії, найбільш священне ім’я Азії – ім’я великого Владики Шамбали. «І в найбільших Азіатських центрах, і в безкраїх пустелях Монгольської Гобі слово про Велику Шамбалу звучить, як символ Великого майбутнього. У сказаннях про Шамбалу, у легендах, переказах і піснях знаходиться, можливо, найбільш значна звістка Сходу». Під час п’ятирічних мандрів  зустрічалися численні  ознаки Шамбали. На важких шляхах, на небезпечних гірських перевалах експедиція зустрічала багато гігантських зображень Майтреї.

            Чимало розповідей почули Реріхи про Шамбалу. У Сиккімі лама, показуючи на гору Канченджангу, говорив: «Там знаходиться вхід у священну країну Шамбалу. Підземними ходами через дивовижні льодяні печери небагато обраних досягали священного місця. Вся мудрість, уся слава, увесь блиск зібрані там». Другий лама розповідав Реріхам про чудесних азарів, схожих на індусів, довговолосих, у білому одязі, які іноді з’являються у Гімалаях. Ці мудрі люди знають, як керувати внутрішніми силами,  як об’єднувати їх із космічними енергіями. Керівник медичної школи у Лхасі, старий вчений лама, особисто знав азарів і мав із ними безпосередні відносини. А ще один лама говорив: «О, ці мудрі Махатми, вони у вічній праці спрямовують наше життя. Вони управляють внутрішніми силами і в той же час, ніби цілком звичайні люди, вони з’являються і тут, і по всій Азії, і за океанами».

Приводимо витяги із книги Реріха «Серце Азії»:

            «…Між Марал Баші і Кучарами наш конюх, – пише М.Реріх, – показуючи на південний схід гори, говорив: «Ось за тією горою живуть святі люди. Пішли вони від світу, щоб рятувати людей мудрістю. Багато хто ходив у їхню країну, та мало хто дійшов. Знають, що потрібно йти за цю гору. А як зайдуть за неї, так і загублять дорогу». Коли наближаєтеся до Турфану, то до вас доходить ще більше вказівок і легенд, пов’язаних із Шамбалою. Усе це веде до того ж поняття про далеку священну країну, де живуть мудрі люди, готові допомогти людству.

            …Сонячний безхмарний ранок,  виблискує ясне блакитне небо. Ось один із лам підіймає руку до неба: «Що там таке? Біла повітряна куля? Літак?» І ми зауважуємо, на великій висоті щось блискуче рухається у напрямку з півночі на південь. Із наметів приносять потужні біноклі. Ми спостерігаємо об’ємне кулеподібне тіло, яке виблискує на сонці, що чітко видно на синьому небі. Воно рухається дуже швидко. Згодом  помічаємо, як воно змінює  напрямок більше на південний захід і ховається за сніговим ланцюгом Гумбольдта. Увесь табір стежить за незвичайним явищем, і лами шепочуть: «Знак Шамбали».

…Знову оголені скелі і безкрая пустеля. Ні подорожніх, ні тварин. Здивовано дивимося один на одного. Несподівано всі відчули аромат, наче запах найкращих курінь Індії. Звідки він іде? Адже ми оточені голими скелями. Та лама посміхається: «Чи чуєте ви аромати Шамбали?»

Лама, провідник каравану, хусткою зав’язує собі рота й носа і пояснює: «Тепер вже необхідна деяка обережність, ми наближаємося до заповідних областей Шамбали. Скоро ми зустрінемо  отруйний газ «сур», яким оберігається кордон Шамбали». Наш тибетець скаче до нас і пошепки промовляє: «Недалеко звідси, коли Далай-Лама прямував із Тибету в Монголію, всі люди і всі тварини каравану почали тремтіти, та Далай-Лама пояснив, що лякатися не слід, тому що караван торкнувся до заповітної межі Шамбали, де повітряні коливання незвичні для каравану».

…Багато речей, які нам здаються фантастичними вигадками і казками, власне, на місцях подій висвітлюються особливим світлом правди. Пройшовши  незвичайні нагір’я Тибету з їхніми магнітними хвилями і світловими чудесами, прослухавши свідків та будучи свідками,  ви знаєте про Махатм. Величні образи Махатм постають перед вашими очима не як примари, а як реальні Істоти з тіла і крові, як дійсні Вчителі вищого знання й могутності. Багато людей їх бачили, говорили з ними, отримували листи і різні предмети від них».

«Тепер підсумуємо розкидані вказівки про Шамбалу. У понятті Шамбали виражено нову еру могутніх енергій і можливостей. Вчення Шамбали – це цілісне вчення про життя. Подібно, до  індійської йоги, це вчення показує, як поводитися з найтоншими енергіями, що наповнюють простір, і як ці енергії можуть бути потужно виявлені у нашому мікрокосмосі».

«Вчення Махатм – Агні-Йога* – говорить, що близький час, коли нові енергії, найближчі до енергії Агні – космічного вогню, наблизяться до нас і створять нові умови для життя. Вказується, що епоха Шамбали, на відміну від  попередніх епох, для яких характерна поступова еволюційність, прийде стрімко».

«Агні-Йога, у повній відповідності з новими проблемами науки, накреслює знаки вивчення стихій і найтонших енергій. Те, що колись називалося вченням волі й зосередженості, Агні-Йога впроваджує у монолітну систему оволодіння оточуючими нас енергіями. Через розширену свідомість і систему вправ для організму серед умов сучасного життя ця  Йога – синтез усіх знань, будує щасливе майбуття людства».

«Йога говорить: розвивайте здібності вашого апарату і зрозумійте велике значення психічної енергії – людської думки і свідомості як найбільших творчих факторів. Звертаючись у практичних формулах до всіх сторін життя, Йога вказує, наскільки близькі до нас стихії, і найбільш проникаюча з них – вогонь. Кажучи про дію космічних енергій, що наближаються, Йога попереджає про особливості найближчого майбутнього».

«Поняття Шамбали відповідає кращим західним науковим пошукам. Це поняття має виголошуватись у найбільш позитивній лабораторії істинного вчення. У пошуках сходяться східні учні Шамбали і кращі інтелекти Заходу, які не бояться заглянути поверх віджитих мірок. Цілий ряд вчених від практичного знання приходить до тих самих положень, які так владно стверджуються Агні-Йогою».

«Вчення Шамбали надзвичайно життєве. Не мрії, а найбільш практичні поради даються у цьому вченні із Гімалаїв. Агні-Йога і декілька інших книг, у яких є фрагменти цього вчення про життя, дуже близькі кожному сильному духові, який у пошуках».

Експедиція сім’ї Реріхів проходила по місцях, зовсім невідомих західній науці, і переборювала немислимі труднощі. Вона була справжнім науковим і людським подвигом. Під час цього важкого переходу Реріхами було зібрано небувалий за цінністю науковий і художній матеріал з етнографії, фольклору, філософії Сходу. З експедиції М.Реріх привіз кілька сотень картин, де знайшли втілення Гімалаї, «Біловоддя», «Знаки Майтреї», образи східних народних легенд. Олена Іванівна опрацювала цінні записи етнічних вчень Сходу. Експедиція     внесла у світову науку багато нового. Зібрані матеріали до цього часу ще повністю не вивчені.

Після експедиції сім’я Реріхів поселилася в Західних Гімалаях, у Пенджабі, у долині Кулу. Тут Реріх організував Гімалайський інститут наукових досліджень – для наукової обробки зібраних матеріалів із вивчення Сходу. Про експедицію Реріхом подано цілий ряд праць.

У 1947 році, збираючись на Батьківщину, Реріх відходить із земного плану.

Микола Реріх залишив нам величезний художній, науковий та філософський спадок. Більше семи тисяч картин, біля тридцяти книг, велику кількість статей і багато ще не опублікованих матеріалів. Все життя його було подвигом на благо людства. Ім’я його стало близьким усьому прогресивному людству. В Індії його називали «Гуру», тобто Учитель*, – найсвященнішим  для індійців ім’ям …

 С.В.Стульгінскіс

                  *    *    *

            …Читаючи легенди, молодь навчиться мріяти. Це велика ознака, бо вона наповнює серце кращими, могутніми вогнями. Цими  вогнями серця молодь пізнає, як розрізнити, де істина. Істина не пізнається розрахунками, тільки мова серця знає, де живе велика Правда, яка, не дивлячись ні на що, веде людство до сходження.

    Хіба легенди не є гірляндою кращих квітів? Про мале, про незначне і жалюгідне людство не складає легенд. Часто навіть у міфах, які здаються негативними, закладена повага до потенціалу внутрішньої могутності. У всякому випадку кожна легенда містить дещо незвичайне. Чи не веде ця незвичайність дух людський понад сутінками механічного стандарту? Машинним стандартом еволюція не будується. Легенда, яка звільняє нас від умов, що пригнічують, від щоденної рутини, оновлює наше мислення, дозволяє поринути у нові глибини пізнання, повні невичерпного молодого завзяття.

            Запитайте великого математика, великого фізика, великого фізіолога, великого астронома, чи вміє він мріяти? Я не згадую художників, музикантів, поетів, адже вся істота їхня побудована на здатності мріяти. Великий учений, якщо він дійсно великий і не боїться недоброзичливих свідків, звичайно, довірить вам, як прекрасно він уміє підноситись мріями. Як багато із його відкриттів в основі своїй мають не тільки розрахунок, а й високу життєву мрію.

            Так, легенди не абстракція, а сама реальність. Воістину мрії – не знаки безграмотності, а відзнаки витончених душ. Тому всіляко заохотимо інтерес нашої молоді до легенд, що кличуть і творять,  і разом із молодими вшануймо мрію, як крила, які несуть і підносять наше відродження та вдосконалення.                     

                                                                                                          М.К.Реріх («Держава Світла», 1931 р.)

                          *    *    *

            Із усіх творчих енергій найвищою залишається Думка. Що ж буде кристалом цієї енергії? Хтось думає, що точне знання буде вінцем думки. Та краще сказати, що вінчає думку ЛЕГЕНДА. У легенді відтвориться сутність творчої енергії та у стислій формулі будуть виражені сподівання і досягнення.

            Хибна думка, що легенди належать примарній давнині. Неупереджений розум відрізнить легенду, яка творилася у всі дні Всесвіту. Кожне народне досягнення, кожен вождь, кожен винахід, кожне лихо, кожен подвиг окриляються легендою.

            Тому не будемо зневажливо ставитися до легенд істини, але глянемо пильно і подбаємо про слова дійсності. У легенді висловлена воля народу, і ми не можемо назвати жодної неправдивої легенди. Духовне устремління потужного колективу закарбовує образ істинного значення, і оболонка символу означає світовий знак, як світова мова, яка неминуча в еволюції.

            Мають рацію шукачі спільної мови. Мають рацію творці легенди світу. Тричі мають рацію ті, хто несе подвиг.                      

 (Агні-Йога)

                  П Р О Л О Г

ЛЕГЕНДА ПРО КОСМІЧНУ ДУМКУ

Знання про Космос набуваються  людством повільно.

Протягом  віків відкриває людина закони природи, закони космічні.

Закони ці існували й тоді, коли людина про них ще не знала.

І тепер існують закони, котрі людством досі не відкриті.

Те, що ми вже знаємо, є знанням нашим.

Те, чого ще не знаємо, є для нас таємницею.

Але те, що для нас таємниця, для когось вже є знанням –

У Космосі є Істоти, які знають більше.

А знати щось – означає думати про це.

Так створюються думки, і живуть вони незалежно у просторі.

Простір наповнений образами Істини, люди їх називають ідеями.

Неоціненні скарби духу завжди витають у просторі.

Чудесне значення живої думки просторової мало хто зрозуміє. 

Але кожна просторова думка може стати надбанням людини.

Багато  таємниць існування можуть відкрити ці іскри знання.

Ті, хто може напружити  свою психічну енергію

У ритм просторових енергій, приймають скарби у свідомість.

Так просторова думка стає для них Голосом Безмовності.

Вчений називає його інтуїцією, поет – натхненням,

Пустельник – осяянням. 

Приховані прояви Космосу кидають відблиск очам шукача.

Хто зумів налаштувати себе на космічну ноту,

Той міг слухати Голос Безмовності.

Мало хто серед монотонності  повсякдення

Відчуває реальність Космосу.

Тільки у величі Природи, вдалині від галасу житейського,

Можна почути Голос Безмовності.

Тільки у Природі можна усвідомити велич Космосу.

Лише у Природі можна очима духу

Споглядати Безмежність, де усе можливе.

Ось чому пустельники, подвижники, святі  

Протягом усього життя людства йшли в гори, пустелі, ліси…

У мерехтінні зірок вони вчували таємниці космічної думки.

Протягом багатьох тисячоліть чутливі люди

Слухали Голос Безмовності.

Так вони пізнали багато космічних таємниць.

Одні записували їх у священні книги,

Інші передавали  із вуст в уста, як Одкровення.

На світовій мові символів почуте передавалося народам  –

  ТАК СТВОРЮВАЛИСЯ ЛЕГЕНДИ.

   Ч А С Т И Н А  П Е Р Ш А

  СІМ ВЕЛИКИХ ТАЄМНИЦЬ КОСМОСУ

Таємницею Світ тримається.

 «АУМ», 148

                                  Легенда перша

                         ДНІ ТА  НОЧІ БРАМИ

                    Як на Землі, так і на Небі –

                    Закон єдиний для всього.

                    Зовнішнє подібне внутрішньому.

                     Мале таке ж, як і велике.

                                Космічний Закон Аналогії

Велична вночі гармонія зоряного неба. Урочисто мерехтять незліченні світи. І в самотності неосяжної пустелі, і поміж нагромаджень велетенських гір – велич безмежності космічного простору людину мислячу завжди вражає.

Хто скаже – чи існує межа простору? А якщо є, то що знаходиться за цією межею? Якщо не простір, то що саме? Ні, не може людина уявити Космос обмеженим. І розум людський вимушений визнати: Космічний простір не має меж – Космос сягає у всі боки безмежно.

Всесвіт безмежний у просторі космічному. Але чи вічний Космос у часі? Чи був колись початок Всесвіту? Чи буде колись його кінець? Чи Космос безмежний існує у вічності і залишиться незмінним повік?

Хто розкриє таємницю походження світів – велику таємницю Космічної Вічності? Про це повідає Голос Безмовності, це вдихне просторова думка: «…Був такий час, коли не було нічого…»

У старовинних гімнах Ріг-Веди говориться:

«Не існувало нічого: ні ясного Неба,

Ні величі небосхилу, над Землею простягнутого.

Що ж покривало все? Що відмежовувало? Що приховувало?

Чи були то бездонні глибини вод?

Не було смерті і безсмертя не було.

Не було меж поміж днем і ніччю.

Тільки Єдиний у своєму  диханні без подиху,

І ніщо інше не мало буття.

Панував морок, і все приховане було споконвіку

У глибинах Мороку – Океану безпросвітного».

І  ще в більш старовинній «Книзі Дзіан» сказано:

«Не було нічого. Єдина Темрява наповнювала Безмежне Все.

Не було Часу, він спочивав у Безмежних Надрах Тривалості.

Не було Вселенського Розуму, бо не було Істот, щоб вмістити його.

Не було ні Безмовності, ні Звуку, бо не було слуху, щоб почути його.

Не було нічого, крім Непорушного Вічного Дихання, яке не знає себе.

Лише Єдина Форма Існування, безмежна, нескінченна, безпричинна,

Простягалася, спочиваючи уві сні, позбавленому сновидінь; 

Життя несвідоме Пульсувало у Просторі Космічному».

Тисячолітні скрижалі розповідали про час, коли Космосу ще не було, коли «нічого не існувало». Отже, колись був початок Всесвіту. А якщо був початок, то має бути і кінець. Адже все, що народжується, має померти. Якщо був такий час, коли Космосу не було, то має прийти час, коли його знову не буде…

Із глибин віків шепочуть легенди Сходу: «Так, Всесвіт до Буття народжується… Він існує визначений обмежений час… Потім Космос знову розчиняється у Небуття…»

Той період часу, коли Космос існує, сокровенні сказання стародавньої Індії називають «Віком Брами» або «Великою Манвантарою»*. Для передачі тривалості цього періоду Буття потрібно п’ятнадцять цифр у нашому літочисленні… І хоча Космос існує так незбагненно довго, що цей час здається нескінченним,  та все ж його існування обмежене – наш Всесвіт не вічний.

Стільки ж часу триває і «Велика Вічність Небуття», яка називається «Маха – Пралаєю» – великим всесвітнім розчиненням. Потім Всесвіт знову воскресає до нового Космічного Життя, до нового Віку Брами. Так триває без початку і кінця, великі періоди Життя і Смерті Космосу чергуються один з одним.

У циклах Буття і Небуття, що змінюють один одного, Всесвіт вічний! Він періодичний у безнастанному виникненні і зникненні Світів і вічний у цілому. Число Манвантар нескінченне – ніколи не було першої Манвантари, також,  як ніколи не буде останньої. Кожна Манвантара, або Цикл Життя, відкриває нову грань Алмазу Краси Космосу.

*   *   *

Існує Великий Космічний Закон Аналогії – «Як на Небі, так і на Землі». Як народжується і помирає мікрокосмос – людина, так і Великий Космос народжується до життя і розчиняється у небуття.

Ця аналогія поширюється й далі: як у людини, яка, від народження до самої смерті, кожної ночі зазнає «малої смерті», засинаючи ввечері та прокидаючись вранці, так само бувають ночі у Всесвіту, коли помирає тільки все, що живе, а весь світ не щезає, а залишається у сплячому стані.  І до початку «Дня» все знову оживає.

Цей період космічного проявлення Всесвіту, коли Космос «активний», коли все суще живе, названий «Днем Брами»* або «Малою Манвантарою»*. А час, коли Космос «спить», коли все у Всесвіті         «відпочиває», названий «Ніччю Брами» або «Малою Пралаєю»*.

У легендах розповідається, що тривалість Дня Брами – чотири з надлишком мільярдів років. Стільки ж триває і Ніч Брами. 360 Днів Брами і 360 Ночей Брами складають один Рік Брами, а сто Років Брами – уже відомий нам Вік Брами. Такий обрахунок Космічного Календаря!

*   *   *

Чергування періодів активності й пасивності в Космосі відображається в періодичності всіх проявів Природи. У всьому можна розрізняти  Манвантари і Пралаї – від найдрібніших явищ і до зміни світів – всюди спостерігаємо цей величний закон. Він діє у битті серця і в ритмі дихання; йому підлягають сон і діяльність, зміна дня і ночі, так само, як і фази місяця та чергування зими та літа у Природі.

Народження, життя і смерть усього живого  повторюється вічно. Природа, як і увесь Космос, проявляє себе у нескінченній зміні, у вічному ритмі. Людина та її планета Земля, Сонячна система і Всесвіт у цілому – все у Космосі має свої періоди діяльності та відпочинку, життя і смерті.

Серед Чумацького Шляху зірок, народження і смерть світів вічно проходять одне за одним у правильному чергуванні, в урочистій ході Космічного Закону.

                                       *   *   *

                             Легенда  друга

           ПО ТОЙ БІК КОСМОСУ  (ПАРАБРАМАН)*

                                      Це Таємниця з Таємниць,

                                      (Сокровенне з Сокровенного)

                                      Найпотаємніше з Потаємного.

                                      Не усвідомлене  людьми,

                                      Воно залишається зрозумілим.

                                      Осягнуте людським розумом,

                                      Воно губить свою прозорість.

                                      Такий закон.

                                                                    «Поклик»¹

Що ж встановлює тривалість Циклів Всесвіту? Що  дає імпульс повторним народженням Космосу із Небуття? Чим викликається початок кожної нової Манвантари? У старовинній індійській священній книзі «Вішну Пурана» сказано:

«Не було ні дня, ні ночі,

Ні неба, ні землі,

Ні пітьми, ні світла –

Нічого, крім Єдиного,

Незбагненного розумом».

А в уривках із вищенаведених старовинних книг сказано:

«Не було нічого,

Крім Непорушного Вічного Дихання, яке не знає себе».

«Тільки Єдиний у своєму диханні без подиху

І ніщо інше не мало буття»…

Ці уривки говорять про те, що в час Маха – Пралаї, коли усе суще розчинилося в Небутті, все ж залишається існувати дещо Непорушне.   Це – Великий Космічний Принцип або Закон, який викличе нове виникнення Всесвіту, коли Маха – Пралая підійде до свого кінця.

Цю головну Основу Буття, Єдину Непорушну Реальність мудреці Древньої Індії назвали словом «Тат» – Те. Знаючи, що Космічне Життя у своєму непроявленому аспекті перестає бути досяжним для людського розуму, мудреці Сходу схилялися у безмовності перед його Непроявленим Першоджерелом, як перед незбагненною Таємницею, не допускаючи для Нього ні імен, ні визначень.

¹  Цитується  із  книги: Листки саду Морії, т.І «ПОКЛИК», Латвійське товариство Реріхів, 1989 р.

І все ж деякі легенди Сходу називають «Те» Великим Невідомим, Безпричинною Причиною, Абсолютом, Парабраманом. «Парабраман» – це Те, що лежить за Браманом, що знаходиться по той бік  проявленого Космосу.

У всіх легендах і гімнах вказується, що цей Вічний і Непорушний Принцип перевищує силу людського розуміння, тому жодні розмірковування про Нього для нас нереальні.

Абсолют є Безмежність, і будь-які судження про Нього будуть тільки обмежувати Його. Людськими висловлюваннями й уподібненнями він може бути тільки применшений. Кожна спроба осягнути і визначити Незбагненне може тільки применшити і принизити Його.

Велич і краса Безмежності не вміщуються в нашому обмеженому розумінні і повинні залишатися у межах Невимовного. Тому Абсолют, Причина Космосу, яку не можна пізнати, залишається Найбільшою Таємницею, назавжди незбагненною. Єдине, що ми можемо пізнати – це різні аспекти і прояви Абсолюту, цієї вічно невидимої Душі Космосу. Таке прагнення до пізнання Непізнаваного має бути. Воно є запорукою еволюції, вищою метою і змістом життя; та повне пізнання Абсолюту неможливе і буде завжди прихованим для нас.

Єдине Начало існує у Вічності, будучи активним або пасивним у періодичній послідовності Космічного ритму Буття або Небуття. На початку періоду діяльності – Великої Манвантари – відбувається  поширення (розгортання) Непорушного Начала, і космічні сили отримують імпульс руху, викликаючи Всесвіт до прояву Життя.

Коли ж настає час повертатися до пасивного стану, відбувається скорочування (згортання) Єдиного Начала –  Всесвіт поступово й послідовно розчиняється у Небуття.

В одній стародавній книзі про це сказано так:

«Видихання непізнаваного Начала народжує Космос,

А вдихання примушує його щезати,

І процес цей триває споконвіку».

Парабраман, ця велична Причина всього сущого, покладалася в основу світобудови у всіх легендах давнини. Всі стародавні народи поклонялися Єдиному Началу під різними відповідними найменуваннями.

Один із гімнів прославляє це велике поняття так:

         «Ти – Єдиний, начало всіх чисел і основа усіх побудов.

         Ти – Єдиний, і перед таємницею Твоєї Єдності

   губляться наймудріші з людей, бо вони не знають її.

Ти – Єдиний, і Твоя Єдність ніколи не применшується

   та ніколи не розширюється і не може бути змінена.

Ти – Єдиний, але не як елемент числення,

   адже Твоя  Єдність не допускає примноження,

   зміни або форми.

Ти існуєш; але розуміння й зір смертних

    не можуть ні осягнути Твого існування,

   ні визначити Твоє – Де, Як і Чому?

Ти існуєш, але в Собі Одному,

   бо ніхто інший не може існувати з Тобою.

Ти існуєш раніше від усіх часів і поза усяким місцем.

Ти існуєш, і Твоє існування

   таке глибоке й сокровенне, що ніхто не може   

   проникнути у Твою Таємницю і відкрити її.

Ти живеш, але поза часом,

   який можна встановити або знати.

Ти живеш, але не силою духу чи душі,

   адже Ти є Сам, Душа всіх Душ!»

*   *   *

         Основа світобудови – Абсолют – Парабраман – перебуваючи у стані Великої Пралаї, є принципом Єдиного Буття. Поєднуючи у своїх надрах два полюси, два Начала, Він являє собою Пракосмічну Духо-Матерію, злиття Вічно-Чоловічого і Вічно-Жіночого в Єдиному.

         З початком  Великої Манвантари, коли пробуджується творча діяльність, Абсолют стає двояким: виділяються полюси Духу і Матерії, з’являється Начало (джерело) Чоловіче – активне, животворне, і Начало Жіноче – пасивне, те що зароджує – Світові Принципи Вічно-Чоловічого і Вічно-Жіночого.

         У Космосі, у всіх його проявах, для життя і рівноваги необхідні два Начала. Закони для проявлення життя у Космосі однакові від найвищого до найнижчого. Як людина є поєднанням духу і матерії та наслідком злиття чоловічого й жіночого начала – так само і Космос.

         Як на землі батько, або чоловіче начало, не може дати життя іншій істоті без матері, без жіночого начала – так само Батько Світу не може дати життя Світу без Матері Світу, без Жіночого Начала.

         Тільки поєднання Батька Світу, або Єдиного Духу, із Матір’ю Світу, або Єдиною Матерією, дає плід, дає Сина – Єдиний Всесвіт.

         Немає життя, немає проявлення Духу без Матері Світу – Великої Матерії!

 Легенда третя

КОСМІЧНИЙ РОЗУМ  І  БУДІВНИЧІ ВСЕСВІТУ

Спочатку було Слово.

Євангеліє від Іоанн, 1

Яким чином народжується Космос після Маха-Пралаї?*

Коли закінчується період Космічного Небуття і має зайнятися зоря нової великої Манвантари, тобто – прийшов час зародження Космічного Життя, тоді Абсолют-Парабраман, Божественний Батько Світу, виділяє з себе Творчу Енергію – «Шакті», яка стає Боже- ственною Матір’ю Світу. Так виявляється Чоловіче Начало – Дух Творчий,  і Жіноче Начало – Матерія, що Зароджує.

Це таємниця усіх таємниць, закрита для земного розуму.

Невимовні Батько Світу і Матір Світу своїм досконалим союзом утворюють Божественного Сина – Первопричину Космосу, яка йменується ЛОГОСОМ. Це найменування, взяте із давньогрецької філософії, означає Перше СЛОВО, що народжується із Безмовності. Це – Перший ЗВУК, завдяки якому зароджується Всесвіт, вібрація або рух Космічної Енергії. Це – первозданне СВІТЛО – Ур, народжене від трепету Матері Світу в лоні Безмежного, адже Світло є рухом Матерії. Це Світло не фізичне, а Світло Розуму, Божественне Світло, яке було одвіку і буде після того, як згаснуть усі Сонця Всесвіту. Воно означає також Божественну Думку, яка дає початок довжелезному процесу створення Космосу.

Логос подібний невидимому Вогню, який діє з центру Космосу. Його рухливе полум’я струмує світами, приводячи довкілля до обертання. Вогонь – символ Божественної Космічної Свідомості. Логос є уособлення Космічного Розуму. Він буде Владикою проявлених світів, думка його розквітне у мільйонах Світил, у мільйонах рухливих сфер Всесвіту.

Згодом повертаються з Небуття Великі Істоти – ті, хто завершив людську еволюцію в минулій Манвантарі на тій чи іншій планеті, у різних Сонячних системах, так звані Планетарні Духи, Творці Світів. Вони стануть найближчими співтворцями Космічного Розуму.

Проявлений Логос, починаючи нову Велику Манвантару, керує цілою Ієрархією свідомих Творчих Сил, Божественною Ієрархією духовних розумних Істот, у якій кожен виконує свою роль, своє завдання у будівництві Космосу та управлінні ним на всьому проміжку існування Всесвіту.

Перш, ніж почати будівництво, Логос створює  проект  системи нового Всесвіту, – яким він має бути від початку і до кінця. Він проектує Первісні образи всього, що буде – всіх форм і сил, усіх емоцій, думок та інтуїцій, і визначає, як і через які стадії вони повинні відтворюватися в еволюційній схемі Його системи. Таким чином, ще до виникнення Всесвіту, вся його цілісність міститься у Космічному Розумі, існує в Ньому як ідея, яка у процесі побудови  виливається в об’єктивне життя.

Проект послідовності дій у майбутньому Всесвіті, створюється не довільно, не по забаганці Логосу. Всі  первісні образи – плоди попереднього життя Космосу. Створюючи проект Всесвіту для нової Манвантари, Логос породжує всі ідеї із Небуття, у яке вони розчинилися на початку останньої Маха-Пралаї. Первісні образи, викликані до нового Буття, будуть засівом для майбутнього Космосу – кращого й досконалі- шого у порівнянні з попереднім. У цьому суть Космічної еволюції.

*  *  *

Серед  численної Ієрархії Творчих Сил, є обширні сонми  Будівничих, які будуватимуть форми за  Первісними образами – ідеями, що перебувають у скарбниці Логосу, у Космічному Розумі.  Будівничі створюють або, вірніше, відтворюють кожну «Систему» після Великого Періоду Небуття. А Логос є «Творцем» Всесвіту аналогічно земному Зодчому, про якого говориться як про «Творця» будівлі, хоча той ніколи не торкнувся жодного її каменю, а лише втілив задум у план, залишивши  роботу будівництва мулярам.

      Кожна річ у нашому світі має свого творця, як на Землі – так і на Небі. У Космосі все закономірне, кожне явище має свою причину. Закон причин і наслідків – провідний космічний закон. Нествореним у Космосі є лише одне – Те (Абсолют), про що говорилося у попередній легенді. Тільки Воно одне існує само собою, як Безпричинна  Причина Всього Сущого. Усе інше у проявленому Космосі має Творців, усі енергії Природи Всесвіту діють під керівництвом розумних Будівничих.

Стародавні космогонічні перекази Сходу розповідають, що над створенням Космосу трудяться сонми розумних Істот – від Великих Божественних Зодчих до звичайних будівельників. Всесвіт після Маха-Пралаї будується дуже повільно, протягом багатьох і багатьох сотень мільйонів років. Хто може порахувати, скільки еонів [еон – епоха, що об’єднує кілька ер] потрібно було на оформлення однієї крихітної Землі? Чи не розтягнеться це «Творіння», це будівництво, на сотні мільйонів років лише для нашої планети?

                            Легенда Четверта

СТВОРЕННЯ КОСМІЧНОЇ МАТЕРІЇ

                                                            Єдність Космосу

                                                            заснована на єдності матерії.

Стародавня мудрість

Із завершенням Маха-Пралаї, Великого Розчинення, на зорі нової Великої Манвантари, нового Відродження, у просторі ще немає  субстанції,  подібної на сучасну видиму чи невидиму матерію.

Існує тільки Пракосмічна  Субстанція – непроявлена незаймана Пра-Матерія – «Мула-Пракріті», що у стародавніх індійських легендах означає Корінь Матерії. Будучи аспектом Парабраману, Мула-Пракріті вічна, у сокровенній формі вона існує і в час Маха-Пралаї. Усе в собі вміщуючи, все зароджуючи, Мула-Пракріті є Великою Матір’ю Світу.

Пракосмічна Пракріті є неймовірно розрідженою тонкою субстанцією. З цієї «безатомної» аморфної речовини створюються усі види Космічної Матерії – від найтоншої до найщільнішої. Створенням матеріалів, із яких будуватиметься Космос, починається перший великий етап діяльності Логосу і керованої Ним Ієрархії Будівничих.

Спочатку створюються первісні атоми. Енергія Логосу, названа в легендах Фохатом, вихровим рухом немислимої швидкості всередині Пракосмічної Субстанції «просвердлює отвори» – створює «вихори життя». Оповиті найтоншою оболонкою із Пракосмічної Субстанції, ці вихори-атоми –  ніби «порожнини», заповнені енергією Логосу. Так створюються первісні атоми – атоми першого, найтоншого стану Космічної Матерії. Далі енергія Логосу будує атоми  другого стану, утворюючи навколо деяких первісних атомів спіральні вихори з найщільніших комбінацій першого стану Космічної Матерії. Атоми наступних станів Духо-Матерії створюються на основі попередніх, аналогічно  атомам другого стану.

Подібно тому, як пара, вода і лід є трьома станами однієї речовини фізичного світу, так само існують сім станів Космічної Духо-Матерії – сім ступенів її щільності. Лише сьомий стан – найнижчий, найщільніший – видно фізичним оком: це матерія нашого фізичного, щільного світу. Шість вищих станів нашим фізичним відчуттям недосяжні.

Кожен із семи станів Космічної Духо-Матерії утворює свою власну Космічну Сферу – власний План або Світ. Усі Космічні Сфери знаходяться у тому ж просторі, вони різняться між собою лише частотою (тонкістю) вібрацій. У кожній Сфері сприймається лише та Духо-Матерія, у основі всіх комбінацій якої лежать атоми визначеного стану.

        Найвища, перша сфера називається  Світом Божественним. Її Духо-Матерію утворюють  первісні атоми та їхні комбінації. Друга сфера називається Світом Монад – її утворюють атоми другого стану Духо-Матерії. Легенда говорить, що ці дві найвищі Космічні Сфери нашому теперішньому розумінню недосяжні, тому про них нам нічого не відомо.

Дещо відомо про наступні дві Сфери – третю, що названа Світом Духу або Світом Нірвани, і четверту, названу Світом Блаженства або Світом Інтуїції.

Значно більше відомо про п’яту і шосту Сфери – це вже Сфери або Плани, досяжні сучасній людині. П’ята називається Світом Вогняним або Світом Думки, а шоста – Світом Тонким або Світом Почуттів. Вже самі назви  показують, що вони є «людськими». Про них піде мова в «Легендах про другий бік світу». Сьому Сферу космогонічні легенди називають Світом Щільним. Це наш фізичний світ, у якому ми  живемо.

Коли побудовані атоми всіх семи Сфер, Космічний Розум і енергія Логосу починають нову роботу: у кожній Сфері створюють по сім підрозділів, або «підпланів». Для цього атоми формуються у групи із двох, трьох і більше. Перший або найтонший підрозділ складається з простих атомів, а всі інші підрозділи – з їхніх комбінацій.

Розглянемо, для прикладу, підрозділи фізичного світу. Перший складається з простих атомів сьомого стану Матерії. Другий утворює- ться з простих комбінацій однорідних атомів – це електромагнітний стан фізичної матерії. Третій утворюється зі  складніших комбінацій атомів – світловий стан матерії або стихія ефіру. Четвертий підрозділ – із ще  складніших комбінацій – тепловий стан матерії або стихія вогню. П’ятий складається з комбінацій значно складніших – це газоподібний стан матерії або стихія повітря. Шостий – рідкий стан матерії або стихія води, а сьомий складається з твердих речовин – це стихія землі.

Так в атомах матерії проявляється життя або свідомість Логосу,  як рід енергії, рід вібрацій – усе базується на вібраціях. Космос складається з вібрацій Божественного Життя, що розвивається. Вони  огортаються основними формами матерії, з яких розвивається вся багатоманітність Космосу. Матерія, що утворює об’єктивний світ, є еманацією* Логосу або Космічного Розуму, а сили й енергії матерії суть струмені Його Життя. Він перебуває у кожному атомі, все проникаючи, все розвиваючи. Він – Джерело і Кінець Всесвіту, його Причина та його Ціль. Він – у всьому і все – у Ньому.

У світі немає «мертвої» матерії. Немає духу без матерії і немає матерії без духу. Вони поєднані нерозривно впродовж всієї Манвантари. Матерія є формою – і немає форми, яка б не служила вираженням для життя. Дух є життям – і нема життя, яке б не було обмежене формою. Завдяки тільки акту Волі Космічного Розуму життя вступає у фазу виявлення – воно негайно огортається у матерію. Поза матерією починається Безмежність, де неможливе ніяке існування. Навіть Логос, верховний Владика* Життя, проявляючись, огортається у Всесвіт, який і служить для Нього формою. І те ж саме повторюється  аж до найдрібнішого атома.

Та й наші фізичні атоми не є власне матерією: вони, у дійсності, міріади точок у свідомості Логосу, який утримує їх у певній формації, для виконання певної роботи – створення фізичного плану або Щільного Світу. Всі атоми – це однорідні одиниці, оживотворені Життям Космічного Розуму, схованого під більшим чи меншим числом покровів – у залежності від Сфери, до якої вони належать.

У внутрішньому Житті, яке приховане в атомах, огорнутому в Духо-Матерію фізичного світу, корениться можливість Космічної Еволюції. І процес еволюції полягає у розгортанні сил, у розвитку  Життя. Ідея Еволюції може бути висловлена однією фразою: це приховані потенційності, які стають активними силами.

                                    Легенда п’ята

                        ФОРМУВАННЯ ПЛАНЕТ

                  (СТВОРЕННЯ НЕБЕСНИХ СВІТІВ)

ЛЕГЕНДА

«Поглянемо на зорі. Нам сказали,

Що посудина Мудрості пролилася з Тушіти,

 І краплі чудесного напою

Засяяли у просторі».

Але Учитель сказав:

 «Це сяють наконечники стріл думок,

Адже думка втикається у променисту речовину

І зачинає світи».

«Агні Йога»

«Як на Землі, так і на Небі» – такий символ закону Аналогії. Створення небесного тіла з Космічної Матерії аналогічне збиванню грудки масла з молока. Перед тим, як почати збивати молоко, господиня посилає про це свою думку і зосереджує волю. Вона знає, що збивати треба таку матерію, яка містить життєву енергію – молоко чи яйце. І ще вона знає, що при цьому необхідне спіральне обертання. Так від поєднання думки й енергії збивання формується корисна маса, далі виникає і сир – уже із зачатками «населення».

Та сама думка, та сама енергія зачинає і світи. Енергія Думки Логосу* обертовим рухом встромляється у хаотичну розріджену зоряну речовину та у глибинах небесного простору створює Центри Сил, навколо яких наростає первозданна Космічна Матерія. Так відбувається «Збивання Молочного Океану», – воля Логосу і Планетарних Духів створює небесні тіла і приводить їх у рух.

Як на Небі, так і на Землі. Основа Буття пронизує все суще. Власне ця основа допомагає багато що зрозуміти: і Ієрархію Космічних Будівничих, і створення небесних світів. У кожному земному предметі виражається чиясь воля. Без волі не створити земного предмету і не привести його в рух – як на Землі, так і на Небі. Аналогічно потребують імпульсу волі і планети, і цілі системи небесних тіл. Якщо прийняти середню напружену людську волю за одиницю, то можна уявити силу імпульсу волі планетарної. А щоб відобразити імпульс волі цілої системи, треба поринути у нескінчене число нулів. Потрібно пройнятися величчю Світобудови, щоб уявити собі, наскільки великим є напруження волі при формуванні тіл небесних!

            За створення кожної системи і кожної планети відповідає один Ієрарх – свій Планетарний Логос. Будучи частиною Космічної Енергії, або творінням Космічної Божественної Матері, Логос виділяє  свою енергію, за допомогою якої створює власну систему чи планету. Ця виділена енергія Логосу, яка називається у старовинних індійських легендах «Шакті», стає Матір’ю створюваної системи чи планети. Кожна планета має свою Божественну Матір, яка нероздільна з Творцем Логосом, як світло й тепло нероздільні з Сонцем.

І ще раз повторимо: і на Небі, і на Землі – однакові принципи життя. У фізичному світі кожна істота має батьків, кожна річ має творця, який є її батьком і складається з матерії, яка є її матір’ю. Так і все у Світобудові має Батька і Матір. Дух і Матерія є Батьком і Матір’ю Всесвіту. Кожна система і кожна планета має Батька і Матір. Має батьків і наша планета Земля.

Тому всі стародавні релігії вшановують Матір Світу у тому чи іншому аспекті жіночих божеств. Усі Боги давнини мають своїх дружин, які уособлюють Космічну Енергію. Писання і священні зображення всіх народів вказують на цей основний космічний закон. Такі аналогії Неба і Землі…

Отже енергія Думки і воля Космічного Розуму дає імпульс звихреній Космічній Матерії, який спрямовує її до форми і спонукає до руху. Цей рух підтримується і регулюється Ієрархами, Планетарними Духами, які ніколи не відпочивають. Вогняний вихор розжареного космічного пилу прямує за думкою, що його притягає, подібно залізним ошуркам, які притягуються магнітом. Пройшовши через усі шість стадій ущільнення, Космічна Матерія стає сфероїдальною і, в кінці кінців, перетворюється в кулю.

Народжене у безмірних глибинах Простору, кожне ядро Космічної Матерії починає життя за найворожіших обставин. Протягом ряду незліченних віків воно повинне завоювати собі місце у Безмежності. Воно прямує у простір, починає обертатися у глибинах безодні, щоб зміцнити свій однорідний організм накопиченням і додаванням диференційованих елементів. Так воно стає мандрівником-кометою.

Прямує ядро до точки, або центру, який притягає його. Воно рухається стрибками, обертаючись між щільнішими тілами, вже нерухомими, і намагається уникати інші тіла, як корабель, що втягнутий у потік, усіяний рифами та підводними скелями. Багато ядер гинуть, їхня маса розчиняється у масивніших тілах. Ті, що рухаються повільно, рано чи пізно приречені на знищення. Інші уникають загибелі завдяки своїй швидкості.

Досягнувши мети – відповідного місця у просторі – комета втрачає швидкість і свій вогняний хвіст. Тут «Вогняний Дракон» осідає навіки для спокійного й організованого життя, як шанований  громадянин зоряної сім’ї. Таким чином, мандрівник-комета стає зіркою, щоб охолонути потім до планети і досягнути ступеню заселеного світу.

Ідея еволюції, ідея боротьби за існування, боротьби за першість і виживання сильнішого, належить глибокій давнині. Існує багато оповідей про безперервні битви між сузір’ями і зірками, між планетами і супутниками. Усі вони відносяться до еволюції і пристосування небесних тіл.

Кожна завершена планета є складним організмом: вона складається з трьох Космічних Сфер, із трьох Світів. Перший Світ – видимий – це фізична частина планети, яка у легендах називається  «Світом Щільним». Другий Світ – це світ почуттів, бажань, емоцій – «Світ Тонкий». І третій –  світ думки, він зветься «Світом Вогняним». Усі три світи поєднуються концентрично і проникають один в одного.

Так і наша планета складається з троякої матерії: фізичної,  тонкої і вогняної. Сфери тонкої і вогняної матерії не лише пронизують земну кулю, але й поширюються далеко за її поверхню. Кожен наступний вищий Світ складається зі щораз тоншої матерії. Щільний Світ пористий у всіх своїх фізичних станах: між його частками – атомами й електронами – знаходиться матерія Тонкого Світу. У такому ж співвідношенні й Світ Тонкий із Вогняним.

Кожне небесне тіло є цілісним організмом. У стародавніх пи- саннях і філософських працях можна знайти порівняння Землі з великою твариною, яка має особисте життя, свідомість і прояви духу. Усі планети вважаються небесними Істотами, що мають періоди зрілості й занепаду, здоров’я і хвороби, і повинні виконувати свої обов’язки.

Якщо жоден атом у Космосі не позбавлений життя і свідомості, тобто духу, то наскільки ж наповнені ними Могутні небесні тіла Всесвіту, включаючи нашу Сонячну систему і нашу планету. Кожна зірка і планета є священною Оселею тих Розумів – Планетарних Духів, які одухотворяють їх.

Отже, Сонячна система не тільки матеріальний механізм, але й цілісний живий організм. Уся сфера у просторі, починаючи від центру Сонця і закінчуючи окраїною останньої планети, являє собою фізичне тіло Сонячного Логосу. Всередині сфери Його Розум керує всією діяльністю. Велич цього Розуму вражає уяву людини, яка може ухопити лише небагато проблисків Його чудес при вивченні Світобудови. Серцю людини той Розум уявляється нескінченною Любов’ю, а уяві – нескінченною Красою.

                          Легенда  Шоста

КОСМІЧНІ ЩАБЛІ ЖИТТЯ

                                                    Увесь Всесвіт наповнений життям.

                                                    Все живе – від каменя до Бога.

                                                                    Древня Мудрість

Коли завершена перша велика космічна хвиля, тобто закінчився процес створення Космічної матерії та формування планет для життя на них, який відбувався протягом нескінченних віків, тоді Логос розпочинає другий етап діяльності – другу велику космічну хвилю – еволюцію життя.

ЖИТТЯ – це прояв енергії Космічного Розуму, який починає будувати різні Форми із раніше створеної Космічної Матерії, у найрізноманіт- ніших комбінаціях усіх її видів і сфер. Енергія Логосу з’єднує на деякий час хімічні елементи, утворюючи з них Форми для життя – від мінералів до вищих організмів.

Кожна Форма існує до того часу, доки Життя утримує в ній матерію. Так виникають явища народження і росту, зів’янення і смерті. Організм народжується, – це означає, що Життя здійснило попередню еволюційну роботу в цій Формі. Він зростає в міру того, як робота йде до завершення. Далі Космічний Розум повільно вилучає з нього Життя, яке у даній Формі розвинулося до найбільш можливого. При цьому організм виявляє ознаки занепаду. І, нарешті, коли все Життя вилучене, організм помирає. Протягом деякого часу це Життя існуватиме поза нижчими, щільними видами матерії, у поєднанні з надфізичними, більш тонкими її видами.

Коли Життя покидає організм, досвід, здобутий через його посередництво, зберігається. У вигляді нових навичок, той досвід переплавляється у творчі здібності, які виявляться згодом, при наступних зусиллях Життя створити новий організм.

Наприклад, життя, яке оживотворяло рослину і спонукало її реагувати на дію оточуючого середовища, не гине, хоча рослина помирає. Так, коли троянда в’яне, з її матерії ніщо не пропадає: кожна її частинка продовжує існувати, бо матерія не  знищується. Те саме відбувається з Життям, яке створило троянду з матерії – воно не зникає, а тимчасово відступає, щоб пізніше знову виникнути і створити нову троянду. Досвід, який Життя надбало у першій троянді відносно проміння сонця, буревію та боротьби за існування, використовується для побудови іншої троянди, яка буде краще пристосована до життя та поширення свого виду.

Зі смертю Форми, як зазначалося, Життя відходить у надфізичне середовище. Форми, які виникають і гинуть одна за одною, – це ніби двері, через які Життя то проявляється, то щезає зі сцени, виносячи набутий досвід. За допомогою Форм Життя еволюціонує,  ускладню- ючись у своїх проявах.

 Як існує еволюція Форми – еволюція будови тіл, подібно існує й еволюція Життя – Свідомості, яка безперервно зростає на всіх ступенях Космічного життя, починаючи від мінералу і закінчуючи Логосом світової системи. Отже, у кожній Формі приховане Життя, яке не зникає, а розвивається шляхом перевтілення* у різні Форми.

                                                           *   *   *

Життя, еволюціонуючи, проходить послідовно через сім ступенів. Воно утворює одне за одним сім царств Природи: спершу три елементарних у Вогняному і Тонкому Світах, згодом – мінеральне царство, становлячись груповою душею мінералів, далі – царство рослинне, одухотворяючи рослинні форми, а потім і тваринні форми, утворюючи царство тваринне. Врешті надходить стадія людини. Ці сім стадій еволюції Життя називаються «Життєвою Хвилею».

Перші ступені Життя проходять у Вищих Світах. Воно проявляється протягом довгого Періоду Часу у вищих підпланах Світу Вогняного і зветься Першою Елементальною Есенцією. Врешті Життя повертається до першоджерела, Космічного Розуму, звідки  виходить на початку нового Періоду для одухотворення матерії нижчих підпланів Світу Вогняного. Це – стадія  Другої Елементальної Есенції. У наступному  Періоді  воно одухотворяє матерію  Світу Тонкого, де називається Третьою Елементальною Есенцією.

Мета комбінації матерії Вищих Світів – викликати в цій матерії здатність проявлятися у Формі і поступово розвивати все більшу стійкість у матеріалах, які формуються у певні організми. Три царства Елементальної Есенції є інволюцією Єдиного Життя – воно сходить із більш тонких сфер Матерії у щільніші.

Продовжуючи «опускатися в матерію», Життя, яке одухотворяло тонку матерію, одухотворяє вже матерію щільну, фізичну. Першим наслідком цього є здатність хімічних елементів утворювати різні сполуки. Так, під час Першої Великої Космічної Хвилі дією Логосу був створений водень та кисень. Тільки з розвитком Другої Космічної Хвилі два атоми водню з’єдналися з атомом кисню, щоб утворити складну речовину – воду.

Життя, яке виливається з Логосу, досягнувши фізичного світу, стягує ефірні частки і з’єднує їх в ефірні форми, всередині яких рухаються життєві струмені. Далі в форми вносяться конструкції з  щільнішої матерії, які служать основою для перших мінералів. Так виникає перша фізична матерія – мінеральне царство. Для нашого ока – мінерал нерухомий і безжиттєвий, та в його матерії постійно працює Космічний Розум: у мінералах йде робота Життя, хоча й ущемлена, стиснута, обмежена його щільною структурою.

У мінералу – подвійне існування: як Форми і як Життя. Як Форма, мінерал складається з хімічних елементів; як Життя – це той ступінь Енергії, що розвивається для побудови кристалів різних геометричних обрисів. Матерія кристалізується за законами ритму і краси, – з якою досконалістю виконуються геометричні малюнки! Із прямолінійних тіл, дивовижних за симетрією і красою, мінеральне життя починає будувати тіла із криволінійними обрисами. З яким мистецтвом воно утворює стрункі спіралі! У мінеральному царстві Космічний Розум, який мислить «числами», будує форми взірцевого порядку, ритму і краси. Світ кристалів є відображенням Його геометричних законів, які відчуває художник і розуміє математик. Мінеральне царство є найнижчим поворотним ступенем. Тут Життя проявляється мінімально – воно майже непомітне. Якщо Шлях Життя до цього ступеню можна назвати  інволюцією, то далі починається еволюція у повному розумінні цього слова.

Після занурення в матерію мінерального царства, Життя підіймається у наступне велике царство – рослинне. У цій стадії  земна матерія перетворюється в оболонки Життя, яке вже можна споглядати. Виникає новий етап Життя, коли будується протоплазма,   первинна форма видимого Життя. Протоплазма входить у різні сполуки та поєднання і набирає форми первинних рослинних організмів, із плином часу  становлячись рослинним царством.

Якщо у мінеральному царстві була досягнута стійкість форми, то у рослинному – виробляється пластичність у поєднанні з  раніш набутою стійкістю. Для виникнення наступного – тваринного  царства, свідомості рослин був потрібний новий імпульс – прагнення до рухливості форми. Свідомість прикріпленої до одного місця форми Життя зажадала можливості змінювати своє положення та розташування, що і здійснюється  у формах тваринного царства.

Як окремий організм є одиницею в численній групі, так і Життя, приховане всередині організму рослини і тварини, – лише частина спільного групового Життя, «групової душі». Ця душа є невичерпним джерелом усіх життєвих сил, які ускладнюються в міру своєї еволюції. Кожен вид, кожна порода, кожне сімейство царства мають свої відділи у спільній груповій душі. Окреме Життя, повертаючись після смерті у душу свого відділу, приносить туди увесь надбаний нею досвід, який всі Одиниці Життя цього виду використовують для  наступних втілень.

 Із завершенням побудови тваринної групової душі, вищі тварини виявляють здатність до індивідуалізації, тоді починається дія Третьої Великої Космічної Хвилі. Логос надсилає частинки Самого Себе – Монади – і створює індивідуальності вже здатні мислити. Людська істота, створена «за образом Божим», не одухотворяється груповою Душею, а має душу власну. Досвід, що набувається нею від життя до життя, вона зберігає для себе і не ділиться ним з іншими без власного бажання. Виникнення царства людського зумовлене вічним прагненням нижчої свідомості до вищих досягнень і кращих можливостей.

Послідовне становлення окремих ступенів Життя вимагає величезних періодів часу. Кожен вид Форми і Свідомості виникає у визначений для нього час еволюцією. Космічний Розум і його Співтворці на всіх ступенях Життя працюють, маючи перед собою План Еволюції Життя, проникаючи у всі процеси і деталі проведення цього Плану. У будівництві форм беруть участь сонми будівничих та духів Природи – духів вогню і повітря, води і землі. Міріади великих і малих будівничих вічно працюють, будуючи клітинки, формуючи органи, ліплячи і розмальовуючи квіти, вибираючи з «факторів», що є в їхньому розпорядженні ті, які найбільш придатні для вироблення особливої форми, модель якої подана керуючим певним відділом Ієрархом. Природа – це майстерня, настільки об’ємна та наповнена чудесами, що уява людини буває приголомшена,  засліплена видом її багатоманітної творчості.

Куди не кинемо оком на діяльність будівничих Природи, всюди розкриємо чарівний геометричний малюнок, який говорить про досконалість Плану Великого Космічного Розуму. Порядок, ритм і красу знаходимо скрізь у Природі:  у геометрії кристалів,  у пишноті квітів, у грації ліній будови і руху тварин, та й у складності ритму, який не піддається аналізу.

Як ритм у структурі й русі означає музику, так творить музику і Всесвіт, коли працює над своїми завданнями. Нота, яку дає Земля, обертаючись навколо Сонця і прокладаючи свій шлях через світовий ефір, може бути почута тонким «ясночуючим» вухом. Витончений слух може поринати у хвилі гармонії Космосу. Кожна планета має свою особливу ноту, і легенди говорять про космічну «музику сфер».

                                      Легенда Сьома

                                    МІСЯЦЬ ПОРОДИВ ЗЕМЛЮ

                                                    Сонце наповнює день чудесами,

                                                    Місяць породжує мінливі примари.

«Поклик»

За космічним законом всі сім ступенів Життя завершують  свою еволюцію в один час, тоді настає єдиний спільний термін для переходу на наступний, вищий ступінь. Всі ступені Життя однієї планети повинні перейти на іншу планету, визначену Космічним Розумом для наступного етапу еволюції. Такий Закон.

Легенди твердять, що всі Життя, які складають Життєву Хвилю нашої планети, у тому числі й сучасне людство, проходили попередній ступінь еволюції не на Землі, а на іншій планеті. Цією  планетою, коли Землі ще не існувало, був Місяць.

Таким чином, наша Життєва Хвиля,  до переходу на  Землю, була Життям попередньої Місячної еволюції. Сучасне людство Землі було тваринним царством на  планеті Місяць,  наше тваринне царство  було там рослинним,  рослинне – мінеральним.

Коли Місяць завершив життєвий період, тобто всі ступені Космічного Життя на ньому досягли вищої точки еволюції і були готові піднятися на вищий рівень та перейти на іншу планету, тоді прийшов час народитися новій планеті, яка б прийняла з планети Місяць всю нашу хвилю Космічного Життя. Для цього був створений новий центр планетного життя – Магнітний центр майбутньої планети Земля. Навколо нього був сформований Світ Вогняний* – перенесений із Місяця. Згодом Землі було передано і Світ Тонкий. Аналогічно перейшли із Щільного Світу Місяця усі ефірні, газоподібні та рідкі частки, окрім твердих.

Легенди розповідають, що це відбувалося так: центр нової туманності – планети Земля – був встановлений приблизно на такій  відстані, на якій у даний час знаходяться центри Землі і Місяця. Сама  туманність займала значно більший об’єм, ніж щільна матерія теперішньої Землі. Вона поширилася у всіх напрямках так далеко, що охопила у свої вогняні обійми і стару планету. Завдяки високій температурі туманності, поверхня Місяця нагрілася до такого ступеню, що вся вода й летючі речовини на ній перейшли в газоподібний стан і піддалися впливу центру тяжіння нової туманності. Таким чином, повітря і вода старої планети були втягнуті до складу нової планети Земля. На Місяці залишилися тільки тверді частки – він передав Землі усе, окрім свого трупа.

Ось чому Місяць у нинішньому стані – безплідна маса, без повітря, хмар і води, не заселений і не пристосований  до  фізичного життя. Передавши всі життєздатні начала новій планеті, він став фактично мертвим. З моменту народження земної планети обертання Місяця навколо осі майже зовсім припинилося.

         Тепер Місяць, охолоджений, покинутий, – тінь, що притягується  тілом Землі, якій передані його життєві сили. Він приречений протягом еонів переслідувати Землю, притягуючись своїм породженням. Постійно вампіризований  цим породженням, Місяць ніби мстить Землі, насичуючи її своїми невидимими, отруйними впливами, які випромінює сокровенний бік його природи. Частки його тіла, безжиттєвого й позбавленого душі, ще повні діяльного  руйнівного життя. Його випромінювання одночасно благодійні й шкідливі. Цей суперечливий факт знаходить на Землі свідчення у тому, що трави і рослини найсоковитіші і ростуть із найбільшою силою на могилах, у той час як  еманації кладовищ і трупів для людей згубні.

На планеті Місяць люди Землі проходили стадію тваринного життя. У нас  не було ще розуму, не було мислення. Адже тварини живуть тільки почуттями й інстинктами. Ось чому сріблясте загадкове світло Місяця, підсвідомо нагадуючи далеке минуле, породжує меланхолію, ностальгію, пригнічує думку і надає особливу силу почуттям, які  спонукають до дивних вчинків, ніби у стані сп’яніння. При тверезому світлі Сонця ці вчинки здаються ганебними. Посилюючи безвідповідальність, Місяць паралізує волю та свідомість. Місячний настрій – то атавізм, який тягне людину назад, до тваринного стану, до того, що давно відійшло назавжди. Так по- яснюють легенди дивний вплив Місяця. Бажано уникати його променів, розуміючи їхній негативний вплив на нашу психіку. Лише безмісячне зоряне небо дарує людині гармонію.

Отже Земля – породження і витвір планети Місяць, його втілення. Планети живуть у Небесах подібно людині на Землі – вони народжують собі подібних, старіють і згасають. Закон народження, росту і руйнування всього у Космосі, від Сонця до світлячка, який повзає у траві, єдиний. Наприклад, тепер планети Венера і Меркурій не мають супутників, але вони  мали «родичів»,  як і Земля. Обидві ці планети набагато старші за Землю. Еволюція Венери вища від земної на один ступінь. Не тільки у нашій Сонячній системі, але і в інших системах існують незліченні планети, на яких проходять еволюцію всі ступені Життя, аж до розумних істот. Потрібно мати на увазі, що коли на фізичній планеті, завдяки високим параметрам температури й тиску, органічне життя, подібне  земному, ще неможливе, там все ж знаходяться істоти різних ступенів нефізичної еволюції, які здійснюють  роботу в Тонкому Світі планети.

Спершу, ніж Земля  завершить свою еволюцію, розклад її батьківської планети Місяця закінчиться – місячна матерія перетвориться у метеорний пил і Місяць щезне. А коли людство й інші царства Життя закінчать еволюцію, яку проходять на Землі, тоді завершиться і завдання планети Земля. Всі ступені життя, яке розвивається, залишать Землю та перейдуть на наступну планету, визначену Планом Логосу для подальшої еволюції. Мертву планету Землю притягне до себе нова планета, навколо якої Земля буде ще довго обертатися як супутник.

На новій планеті кожне царство життя, еволюціонуючи, пере- йде на наступний ступінь. Наше теперішнє рослинне царство  підні- меться до тваринного, тваринне ж почне людський ступінь. А теперішнє людство  проходитиме наступну стадію свого розвитку – вищу від людської. Не маючи іншої назви, назвемо її божественною.

Примітка. У випадку щасливого завершення нашою планетою при- значеного для неї циклу духи земного людства зможуть виконати на новій планеті роль Бархішадів і найвищі монади зможуть навіть пробудити у первісних  людей вогні розуму. (З листа О.Реріх від 13.08.1938р.)

            Ч А С Т И Н А   Д Р У Г А

МІФИ  ПРО ДОІСТОРИЧНЕ ЛЮДСТВО

                                                           Раси зітруться у Новому Світі.

                                                           Не говоріть про раси,

                                                           Краплі різних морів подібні.

                                                                                               «Поклик»

*    *    *

Зародженням людства починається на нашій планеті третій етап Великого Космічного Буття.

Згідно легенд, існують три еволюційні хвилі: перша – еволюція Космічної Матерії, тобто утворення матеріалів. Друга – еволюція Життя і Форми – створення будівлі та організмів із раніше отриманих матеріалів. Третя – еволюція Людства, еволюція самосвідомості –  ріст свідомого жителя створеної будівлі.

Розвиток мінералу в рослину і рослини у тварину – це стадія другого еволюційного потоку. Перехід  від тварини до людини –  вже початок якісно нового ступеню, третього еволюційного потоку. Людство – новий потік енергії та свідомості Життя, цілком відмінний від попереднього, який оживотворяє царства нижчі від людського.

Тварина не перетворюється в людину тим шляхом, яким рослина розвивається у тварину. Еволюційний перехід до людини відбувається протягом багатьох мільйонів років. Історія людства проникає вглиб віків  на десятки тисяч років, – це ніщо у порівнянні з десятками й сотнями мільйонів років життя людства на Землі.

Як людство жило в «доісторичний» час – історія не може розповісти, це доносять до нас  міфи. У стародавніх легендах є багато оповідей про те, як зароджувалося і розвивалося людство нашої планети.                                              

 *    *    *

                     Легенда восьма

      ПРО ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ НА ЗЕМЛІ

Після завершення «Місячного Циклу» еволюції, Життя усіх ступенів було перенесене з Місяця на Землю. Монади, які проходили через тваринну стадію еволюції на Місяці, мали почати на Землі новий ступінь життя – людську еволюцію. Про цю космічну подію одна з легенд оповідає так:

Сім Планетарних Духів –

Правителів семи головних планет –

Оберталися, спрямовуючи свої колісниці

Навколо Владики свого – Сонця.

Дух Землі,

Який обертає та оберігає земну кулю,

Сказав Духові Сонця:

«Владико Лику Виблискуючого,

Дім мій порожній…

Пошли Синів Твоїх заселити Землю.

Ти послав сім Синів Твоїх

Владиці Премудрості Меркурію.

Пошли ж нині їх слузі Твоєму!»

І сказав Дух Сонця,

Владика Лику Виблискуючого:

«Я пошлю тобі Вогонь,

Коли почнеться робота твоя.

Здійми голос твій до інших планет. 

Звернися до Батька твого,

Владики Місяця,

Проси його Синів…

Народ твій буде під управлінням Батьків –

Владик Пітрі*».

Великі Владики

Закликали Владик Місяця –

Пітрі у повітряних тілах:

«Породіть Людей», –

Було сказано їм, –

«Людей Вашого єства.

Дайте їм внутрішні Форми, Монади.

А Матір Земля, Природа,

Складе зовнішні оболонки, тіла…»

Владики Місяця – Пітрі – були двох видів: Вищі Боги – Владики Вогню, які мали ім’я Агнішватта, та Місячні Боги, які звалися Бархішадами. Агнішватта були на вищому еволюційному ступені – на рівні Світу Вогняного, Світу Думки, тоді як Бархішади – на рівні Світу Тонкого, Світу Почуттів.

Наказу Логосу творити людей підкорилися Бархішади, Агнішватта ж відмовилися: вони були надто божественні і позбавлені творчої снаги. Але тільки вони могли завершити людину, тобто зробити її самостійною – дати зачаток розуму, зачаток здібності мислення. Бархішади ж, перебуваючи на рівні Світу Тонкого, Світу Почуттів, могли створити тільки тіло почуттів – тонке тіло.

                                                          *    *    *

Еволюція Людства на нашій планеті має сім підрозділів. Життєвий цикл людства поділяється на сім людських Корінних Рас. Вони виникають послідовно одна за одною. Далі у кожній Расі послідовно виникає сім підрас.

Перша Корінна Раса, перші «Люди» на Землі, були потомством Місячних Предків або Пітрі. Бархішади виділили тонкі тіла з себе самих і стали творцями «тонких» форм людини. Навколо цих форм Природа будувала ефірні тіла. Таким чином, Прародичі людини – Пітрі або Батьки  – ми самі, як первинні особистості, – ми є вони.

Вищі Пітрі, або Боги Агнішватта, не прийняли участі у створенні людини. Перша Раса не отримала ту сокровенну священну іскру, яка розгорається у полум’я людського розуму і самоусвідомлення. А Пітрі Бархішади могли окутати людські Монади лише власним тонким єством із його тваринними інстинктами – дати тільки те, що було притаманне їхній природі, і не більше. Первісна людина, яка походила від тіл своїх Прародичів, була істотою ефірної форми, не мала щільного тіла. Монади, які втілювалися у ці  оболонки, були  несвідомими. Первісна людина могла не лише  ходити і бігати, а й літати. Але все ж вона була лише Пхая – Тінь несвідома…

Перші Творці були Пігмаліонами Первісної людини: вони не могли оживотворити цю статую Розумом. Адже, щоб завершити семеричну людину, щоб долучити до її нижчих тіл вищі та з¢єднати їх із Духовною Монадою, – потрібен  об’єднуючий Принцип,  «Живий Вогонь», який несе людині самопізнання і самоусвідомлення, – потрібен був Манас, безсмертне тіло Думки.

…Пройшло багато мільйонів років. З Першої Корінної Раси розвинулася Друга. Вона виникла  шляхом брунькування і виділення. Цей первинний процес розмноження, за допомогою якого Друга Раса утворилася з Першої, відбувався наступним чином: ефірна Форма, яка огортала Монаду, була оточена, як і зараз, яйцеподібною сферою аури, яка складається із тіла тонкого – тіла почуттів. Коли приходив час розмноження, ефірна форма «виштовхувала» свою мініатюрну подобу з «яйця» Аури, оточуючого всю істоту. Цей зародок ріс, і живився Аурою, доки його розвиток не завершувався. Пізніше він поступово відокремлювався від свого родича, несучи з собою власну сферу Аури.

Так Перша Раса стала Другою Корінною Расою, не народжуючи і не створюючи її. Тому що Перша Раса була збудована лише з ефірних «Тіней» Прародичів – Творців, і люди цієї раси не мали своїх фізичних тіл, то ця Раса не помирала: вона просто, після багатьох мільйонів років, перейшла у Другу Расу, як переходять деякі нижчі форми життя у своє потомство. Її «Люди» поступово розчинялися і поглиналися «Тілами» свого власного потомства – трохи  щільнішими, ніж їхні. Матерія первинних Форм – хмариста й ефіроподібна – була притягнута або поглинута, стаючи доповненням до Форм Другої Корінної Раси.

Так із Першої Корінної Раси розвинулася Друга – з більш ущільненими ефірними тілами. Перші підраси Другої Корінної Раси були народжені за допомогою вищеописаного процесу. Останні ж підраси, паралельно з еволюцією людського тіла, поступово почали відтворюватися іншим способом: вони були «Народжені потом».

Для істот перших рас клімат не мав ніякого значення, адже вони були не чутливі до змін температури та будь-яких  атмосферних умов, що їх оточували. Геологічні та фізичні труднощі не існували для первісної ефірної людини, яка могла жити і діяти з однаковою легкістю  під землею та у воді,  на землі та у вогні.

Перша і Друга Раса, а також перша половина Третьої Раси існували протягом трьохсот мільйонів років.

                                                          *    *    *

             МІФИ  ПРО  ЛЕМУРІЮ  

                          Легенда дев’ята

        ПРО ПОЧАТОК І РОЗВИТОК ТРЕТЬОЇ  РАСИ

Перша раса створила Другу за допомогою «брунькування». Друга Раса – «Народжені потом» підраси – дали початок Третій Расі аналогічним, та вже більш складним способом: вони розвинули «Народжених з Яйця». «Піт» посилився, краплі його збільшилися,  стали кулястими тілами – великими яйцями, які служили вмістилищем для зародження в ньому плоду й дитини. Ядро розвивалося у велику яйцеподібну форму і поступово ставало твердим. «Матір-Батько» вирощував зародок, у якому утробний плід наростав протягом декількох років. Вкінці яйце розбивалося і молода людська тварина виходила з нього, подібно птахам у наш час, без жодної допомоги.

Про ті часи розповідає наступна легенда:

На початку Третьої Раси зійшли на Землю Сини Мудрості, ті,  яким прийшла черга втілитися, як Его людських Монад. Вони побачили низькі форми перших людей Третьої Раси і відкинули їх – знехтували «Народжених потом»: «Вони ще не зовсім готові». Сини Мудрості не захотіли увійти також у перших «З яйця народжених». «Ми можемо вибрати» – сказали Владики Мудрості. Сили, які втілюються, вибрали найстигліші плоди і відкинули решту. Деякі увійшли у Пхая*, інші спрямували Іскру, решта утрималися до Четвертої Раси. Ті, хто увійшли, з часом стали Архатами.* Тих, хто отримав тільки Іскру, залишили без вищого знання – Іскра горіла слабо. Треті залишилися «Без розуму». Монади їхні не були готові. Вони стали «вузькоголовими».

                                               *    *    *

Майже до середини Третьої Раси як люди, так і тварини були безтілесними, ефіроподібними та безстатевими організмами. З  часом, через мільйони років, тіла тварин ставали все щільнішими. Також і форми тварин еволюціонували та примножувалися. До примітивних плазунів були долучені, так звані «дракони глибин» і літаючі змії. Ці  довгошиї тварини, що жили у воді, стали прародичами птахів. Так, птеродактиль і плезіозавр з їхніми родичами, були сучасниками лю- дини до кінця Третьої Раси.

Ссавці, «живучі й плазуючі, гігантські рибо-птиці та змії з панцирними головами», як говорить легенда, спочатку були гермафродитами. Пізніше відбулося розділення статей – тварини розділилися на самця і самку та стали народжувати. Після того, як тварини, отримавши щільні тіла, роз’єдналися, почало  роз’єднуватися і людство. Третя Раса  спочатку була майже безстатева. Згодом вона стала двостатевою, або андрогінною, звичайно, досить поступово, у міру ущільнення тіл. Тільки через дуже довгий період часу Люди Третьої Раси розділилися на дві визначені статі.

Перехід від першого перетворення  до останнього потребував незліченних поколінь. Зародкова клітина, яка виходила від прародича, спочатку розвивалася у двостатеву істоту. Потім вона стала розвиватися у справжнє яйце. Поступово і майже непомітно у своєму еволюційному розвитку, з яйця почали народжуватися  істоти у яких одна стать переважала іншу і, нарешті, окремі люди чоловічої і жіночої статі.

Окремі індивіди Третьої Раси почали роз’єднуватися у своїх оболонках, або яйцях, ще до народження, і виходили з них новонародженими якоїсь однієї статі. У процесі зміни геологічних періодів, люди тих підрас, які почали народжуватися, втрачали свої попередні здібності. До кінця четвертої підраси Третьої Раси новонароджені втратили здібність ходити, щойно звільнившись зі своєї оболонки, і до кінця П’ятої Підраси людство вже народжувалося в тих самих умовах і за допомогою тотожного процесу, як і наші  історичні покоління. Це  потребувало, звісно, сотні тисяч років.

Після розділення статей та встановлення зародження людини через статеве поєднання Третя Раса пізнала смерть. Люди перших двох рас не помирали, а лише розчинялися і зникали, поглинуті своїм потомством. Первісна людина, подібно феніксу, воскресала із свого старого тіла у новому тілі. Із плином часу, з кожним новим поколінням, вона ставала все щільнішою, фізично досконалішою. Смерть появилася після того, як людина стала фізичною істотою, тобто із завершенням формування фізичного організму.

Усі ці перетворення – розділення людини на дві статі та розвиток фізичної людини «зі скелетом із кісток» – відбулися в середині Третьої Корінної Раси людства вісімнадцять мільйонів років тому.

                                                         *   *   *

Первісна фізична людина Третьої Раси була людиною тільки  за зовнішнім виглядом, вона ще не мала розуму – її свідомість була  на рівні тварини. У цей період люди, порівняно з сучасними, і фізіологічно були іншими. «Самиці тварин» настільки ж відрізнялися від існуючих у теперішній час, наскільки ті «люди» відрізнялися від людей наших днів. До того часу відноситься, так зване «перше падіння»: ті, хто не мали Іскри, «вузькоголові», парувалися із самками деяких тварин. Від них  пішли подібні на людей тварини, вкриті рудим волоссям, які ходили на чотирьох кінцівках. Людина з самицею тваринного чудовиська породила предка цілого ряду людиноподібних мавп. Предок сучасної антропоїдної тварини  є прямим  породженням людини, яка не маючи розуму, осквернила  людську гідність –  опустилася фізично до рівня тварини.

 «Сини Мудрості» попереджали Третю Расу: не торкатися плода, забороненого Природою. Царі і Владики, які керували Третьою Расою, наклали печать заборони на гріховне парування. Та попередження не було прийняте. Люди усвідомили негідність вчиненого тоді, коли  було вже пізно – після того, як Ангельські Монади з Вищих Сфер утілилися в них і наділили їх  здатністю до розуміння.

                                     *   *   *

Кожна планета має свою Провідну Зірку – Старшу Сестру, Планету, яка нею опікується. Наша Земля – усиновлене чадо і молодша сестра Венери, яка не має супутників. Правитель Планети Венера настільки полюбив усиновлене дитя, що відвідав Землю та дав нам досконалі закони, які в пізніші віки опинилися у зневазі та навіть були відкинуті.

Планета Венера, провісниця ранкової зорі й вечірніх сутінків, – найпроменистіша, найсокровенніша, найбільш потужна і таємнича серед усіх Планет. Венера отримує від Сонця вдвічі більше світла і тепла, ніж Земля; вона – «маленьке сонце», у якому сонячне тіло складає запас Світла, одну третину якого Венера віддає Землі.

Еволюція Венери на один ступінь попереду земної. Її «людство» являє собою наступний, вищий рівень, порівняно з нами. «Люди» Венери настільки вищі від нас, наскільки ми, люди Землі, вищі від наших тварин. Тому Венера є духовним прообразом для нашої планети, а Владика Венери – її Духом-Охоронцем.

 Примітка. На Венері зовсім відсутні комахи і хижаки. Там справжнє царство польотів – літають люди, птиці і навіть риби. Птиці розуміють людську мову. Барви птахів і риб досягають дивовижної краси…                                               (З листа О.Реріх від 13.08.1938р.)

Третя Раса нашого земного людства знаходилася під безпосереднім впливом планети Венери. У середині еволюційного періоду Третьої Раси з Венери прийшли на Землю Представники її високо розвиненого людства – «Сини Розуму» (Манаса-Путра) – Світлі Істоти, про яких згадується, як про «Синів Вогню», завдяки їхньому сяючому вигляду. Вони поселилися на нашій планеті як Божественні Вчителі юного людства, де втілювалися у тих Божественних Династіях Царів, а також духовних Учителів і Вождів, описами яких виповнені стародавні міфи і легенди.

Деякі з «Синів Розуму» діяли як провідники для Третьої Хвилі Божественного Життя Космічного Розуму, вносячи у тваринну людину іскру  Монадного Життя, з якої утворюється Розум – Манас. Промінь Божественного Космічного Розуму – Логосу – просвітив ділянку сплячого до цих пір людського розуму, і зачатковий Манас виявився заплідненим. Результатом цього поєднання стало вогняне тіло – зачаткове вічне тіло людини. Таким чином відбулася індивідуалізація духу, і цей дух, замкнутий у безсмертне тіло, і є Вище Я, індивідуальність, істинна людина.

Це і є справжній час народження людини. Адже, хоча сутність її вічна – не народжується і не помирає – та народження в часі, як індивіда, цілком визначене. Людське Я, створене «за образом Божим», почало тоді свою еволюцію.

                         Легенда  десята

          ПРО КУЛЬТУРУ І ЦИВІЛІЗАЦІЮ ЛЕМУРІЙЦІВ

У той час, коли жила Третя Раса, тобто вісімнадцять мільйонів років тому, розподіл суші й води був зовсім іншим. Більша частина теперішньої поверхні була під водою. Не існувало ні Африки, ні обох континентів Америки, ні Європи – у ті часи вони ще спочивали на дні океану. Також мало що існувало з теперішньої Азії: перед-Гімалайські області,  нинішній Тибет, Монголія і пустеля Гобі були вкриті морем. За цим морем простягалися країни, котрі називаються тепер Східним Сибіром, Гренландією, і т.п.

Вздовж екватору простягався гігантський континент, який накривав більшу частину Тихого й Індійського океанів, тобто усю область на південь від Гімалаїв, поширюючись через Південну Індію, Цейлон і Суматру. Пізніше, охоплюючи на своєму шляху, у міру просування на південь, Мадагаскар із правого боку та Тасманію ліворуч, він опускався, не досягаючи кількох градусів Антарктичного Кола. І від Австралії, котра була внутрішньою областю материка, він врізався далеко у Тихий океан за межі Рапануї (Теапі, або Острова Пасхи). Крім того, частина материка простягалася навколо Південної Африки в Атлантичний океан, загинаючись на північ до Норвегії. Цей материк Третьої Корінної Раси тепер називають Лемурією.

Раннє людство було расою гігантів. Перші Лемурійці були до 18 метрів зростом; із кожною наступною  підрасою зріст поступово зменшувався, дійшовши через кілька мільйонів років до шести метрів. Про розміри Лемурійців свідчать гігантські статуї, споруджені у повний ріст, відкриті на острові Пасхи – залишку затопленого материка.

Цей острів належав до ранньої цивілізації Лемурії. Раптове виверження вулкану та піднесення дна океану підняли чудову маленьку реліквію Архаїчних  віків, після затоплення з рештою суші, –  незайманою, зі всіма статуями і вулканом, і залишили як свідка існування  Третьої Раси.

Більшість статуй – від шести до дев’яти метрів заввишки. Достатньо дослідити голови цих колосів, щоб визнати риси типу і характеру, які приписувалися велетням Третьої Раси. Вони здаються вилитими з однієї форми, хоча й різняться рисами, мають визначений чуттєвий тип. Вражаючі статуї – промовисті пам’ятки первісних велетнів.

Лемурійці були людьми дивовижної  фізичної сили, яка давала їм змогу захищатися та утримувати на відстані гігантських чудовиськ Мезозойського і Ксенозойського періодів. Фантастичні й жахливі чудовиська співіснували з людиною і нападали на неї, як і людина  нападала на них. Будучи оточеною у Природі такими страхітливими тваринами, людина могла вижити лише тому, що сама була гігантом.

                                                         *    *    *

Після роз’єднання статей блаженству перших рас прийшов кінець. Люди не могли жити далі в Едемі ефірних людей, холод примусив їх будувати укриття і винайти одяг. Вони звернулися з благанням до Вищих Батьків (Богів). «Мудрі Змії» і «Дракони Світла» прийшли на допомогу. Вони спустилися і стали жити серед людей, наставляючи їх у науках і мистецтвах.

На світанку своєї свідомості людина Третьої Раси не мала вірувань, які можна було б назвати релігією, не запроваджувала культових ритуалів. Але якщо взяти цей термін у його значенні, як те, що об’єднує маси в одній формі вшановування і виражається вищим духом Істотам із почуттям благоговіння, подібно почуттю дитини до любимого батька, – то навіть зовсім ранні Лемурійці на початку свого розумного життя мали релігію – і досить прекрасну.

Чи не вони мали поруч, у своєму середовищі, світлих Богів, які прибули з Венери? Чи не їхнє дитинство проходило біля Тих, хто дав їм народження, оточив їх своїм піклуванням та викликав до свідомого розумного життя? Це був «Золотий вік» тих давніх часів, коли «Боги ходили по Землі та вільно спілкувалися зі смертними». Коли Вік цей закінчився, Боги віддалилися, тобто стали невидимими. Отже, Боги були на початку Правителями людства, втілюючись як Царі Божественних Династій. Вони дали перший імпульс цивілізації і спрямували розум, яким вони обдарували людство, до винаходів та удосконалень усіх мистецтв і наук. Вони були істинними Благодійниками людства.

Вогонь, який добувався засобом тертя, був першою таємницею Природи, першою і головною властивістю матерії, котра була розкрита людині. Фрукти та зілля, невідомі до того на Землі, були принесені Владиками Мудрості з інших планет для користування землянам. Так, пшениця не є продуктом Землі – вона ніколи не була знайдена у дикому стані.

Із пришестям Божественних Династій було закладено початок першим цивілізаціям. І в той час, коли в окремих районах Землі частина людства вела життя номадне (кочівне), частина – патріархальне, а десь дикун  тільки починав  вчитися зводити домівку для вогнища і захищати себе від стихій, – його брати, з допомогою божественного розуму, який одухотворяв їх, вже будували міста та займалися мистецтвами і науками.

Оволодіння та управління  власною психічною природою були для раннього людства властивостями вродженими і такими ж природними, як ходіння й мислення. Але самі «Будівничі», не дивлячись на підйом  цивілізації, могли тепер оволодівати вищими силами лише поступово, тоді як їхні брати-чабани користувалися чудесними силами за правом народження, – цивілізація  розвивала фізичну та інтелектуальну сторону завжди за рахунок психічної і духовної.

           Цивілізовані народи Третьої Раси, під керівництвом Боже- ственних Правителів, споруджували великі міста, впроваджували мистецтва і науки, знали досконало математику, астрономію, архі- тектуру. Лемурійці будували величезні скелеподібні міста з рідкісних мінералів і металів, із виверженої лави, з білого гірського мармуру та чорного підземного каменю.

Перші великі міста були побудовані в тій частині материка, яка сьогодні відома як острів Мадагаскар. Найстародавніші залишки розвалин циклопічних споруд  були творінням рук останніх підрас Лемурійців. Кам’яні залишки на острові Пасхи були циклопічного характеру. Вони є яскравим, красномовним свідченням загибелі материка з цивілізованим населенням на ньому.

                                                         *    *    *

Народження і загибель Корінних Рас людства завжди су- проводжується геологічними змінами земної кулі. Вони викли- каються змінами в нахилі земної осі. Старі материки поглинаються океанами, з’являються нові землі. Величезні гірські ланцюги підіймаються там, де їх раніше не було. Поверхня земної кулі з кожною Расою цілком змінюється. Це – закон, який діє у визначений час, у точній відповідності з Планом Еволюції Космічного Розуму. «Виживання найбільш пристосованих» народів і рас утверджується своєчасною допомогою, непристосовані ж, невдалі, – знищуються, будучи знесені з поверхні Землі природними катаклізмами.

 Третя Раса, досягнувши апогею свого розквіту, стала  занепадати. Це відбилося і на материку Раси – Лемурії: він почав повільно занурюватися – дробитися у багатьох місцях на окремі острови, які поступово зникали. Найбільшим залишком Лемурії в наш час є Австралія. Теперішній острів Цейлон у період Лемурії був північним плоскогір’ям величезного острова Ланки, на якому Третя Раса за- кінчила своє існування. 

Лемурія була зруйнована дією вулканів. Вона занурилася у хвилі океану внаслідок землетрусів та підземних вогнів. Катаклізм, який зруйнував величезний материк, відбувся внаслідок підземних судорог та розкриття дна океану. Лемурія загинула біля 700 тисяч років до початку того періоду, що нині називається Третинним  (Еоценським) періодом.

Залишками старовинних Лемурійців у теперішній час є народи так званого Ефіопського типу – чорношкірі: негри, бушмени, австралійці й т.п.

                                  МІФИ   ПРО  АТЛАНТИДУ

                  Легенда одинадцята

       ПРО  ПОЧАТОК РОЗКВІТУ АТЛАНТИДИ

Четверта Корінна Раса – Атланти – почала своє існування близько чотирьох – п’яти мільйонів років тому. Третя Раса тоді вже хилилася до занепаду, та більша частина величезного континенту Лемурії ще існувала. Нова Велика Раса зародилася там, де зараз знаходиться приблизно середина Атлантичного океану. Тоді в цьому місці було скупчення багатьох островів, які з часом піднялися і перетворилися на великий континент – Атлантиду.

Люди Четвертої Раси походили з вибраних представників сьомої підраси Третьої Корінної Раси. Перші Атланти, зростом  нижчі від Лемурійців, все ж були велетнями, досягали трьох із половиною метрів. Протягом тисячоліть ріст їхній поступово зменшувався. Колір шкіри  підраси, так званих Рмоагалів, був темно-червоний, а другої – Тлаватлеїв – червоно-коричневий.

Рівень розвитку свідомості перших Атлантів можна назвати дитинним, він не досягав рівня останніх підрас Лемурійців. Тому розвиток перших підрас Четвертої Раси  відбувався під безпосереднім керівництвом Великих Наставників людства – Ієрархів Великого Братства. Вони втілювалися серед перших Атлантів як їхні Правителі.

Від Божественних Учителів, які керували ними, перші Атланти  перейняли віру в існування Вищої Космічної Істоти, яка пронизує все суще. Як символ цього найвищого поняття, у них був встановлений культ Сонця. Для його прославлення Атланти підіймалися на вершини гір. Там із кам’яних брил встановлювали споруди у вигляді  кругів, які символізували обертання Сонця. Каміння було розташоване певним чином. Для того, хто ставав перед жертовником у центрі круга, під час літнього сонцестояння Сонце сходило позаду одного каменя, а в час весняного рівнодення – позаду іншого. Ці ж круги з каміння служили і для астрономічних спостережень за від- даленими сузір’ями.

                                                         *    *    *

Третя підраса Атлантів – Толтеки – досягла вершини розвитку своєї Раси.  Вони також були високі  – до двох із половиною метрів. З часом їхній зріст зменшився до росту нашої людини. Колір шкіри  підраси був мідно-червоним. Їхні потомки – чистокровні представники перуанців і ацтеків, а також червоношкірі індійці Північної і Південної Америки.

Майже мільйон років тому, коли  Раса Атлантів була у повному розквіті, материк Атлантиди займав більшу частину Атлантичного океану. Північним краєм  Атлантида простягалася на кілька градусів північніше Ісландії, включаючи Шотландію, Ірландію і північну частину Англії, а південним – до  місцевості, де тепер знаходиться Ріо-де-Жанейро, включаючи Техас, Мексику, Мексиканську протоку і частину Сполучених Штатів Америки та Лабрадору. До екваторіальних областей входили Бразилія та весь простір океану до Золотого Узбережжя Африки. Сучасні Азорські острови були недосяжними сніговими вершинами найвищої гірської гряди континенту Атлантиди. Існували й окремі частини, ніби відірвані від Атлантиди, у вигляді островів різної форми, які перетворилися згодом у континенти Європи, Америки та Африки.

Толтеки створили наймогутнішу імперію  Атлантиди.  Близько мільйона років тому, після довгих міжусобних воєн, окремі племена об’єдналися в одну велику федерацію, на чолі якої став імператор. Прийшов час миру і процвітання всієї Раси. Протягом багатьох тисяч років царювали Толтеки над усім континентом Атлантиди, досягнувши величезної могутності й багатства. «Місто Золотих Воріт», розташоване у північній частині Атлантиди, було резиденцією імператорів, влада яких поширювалася не лише на весь континент, але і на острови.

Їхні посвячені вожді постійно тримали зв’язок із сокровенною Ієрархією Великих Наставників, підпорядковувалися Її приписам і діяли згідно Її планів. І ця епоха була золотим віком Атлантиди. Управління було справедливим і благотворним, мистецтва і науки процвітали. Керманичі країни, користуючись сокровенним знанням, добилися воістину незвичайних результатів: культура і цивілізація Атлантиди були на вершині свого успіху.

В епоху розквіту, під впливом імператорів-Адептів, народ сприйняв найбільш істинне розуміння Божественної ідеї. Символ був єдиною формою, за допомогою якої можна було підійти до ідеї тієї суті Космосу, яка, будучи невимовною, пронизує все.

Таким чином сприймався і розумівся символ Сонця. Культи Вогню і Сонця відправлялися у розкішних храмах, які підносилися на усій протяжності континенту Атлантиди, особливо ж у Місті Золотих Воріт. У ті часи заборонялися всілякі зображення Божества. Зображення диску Сонця, яке знаходилося у кожному храмі, було єдиною емблемою, гідною відтворювати голову Божества. Цей золотий диск звичайно розміщувався так, щоб перший промінь Сонця  осявав його у час весняного рівнодення або літнього сонцестояння.

                                           Легенда дванадцята

         ПРО КУЛЬТУРУ І ЦИВІЛІЗАЦІЮ АТЛАНТІВ

Науки і мистецтва досягли найвищого розквіту у третій або Толтекській підрасі Атлантів. Жодна з решти підрас не могла зрівнятися з Толтеками. Науки у школах викладалися там інакше, ніж у нас. Головним завданням учителя був розвиток прихованих психічних сил і експериментальне знайомство з таємними силами природи. Сюди входило ознайомлення із сокровенними особливостями рослин, металів і дорогоцінного каміння, а також із хімічним процесом трансмутації металів. Більшість людей володіла тоді здібностями управління психічними силами. Особливо видатні люди навчалися у спеціальних школах, де займалися розвитком індивідуальних сил. Кожна освічена людина знала у загальних рисах медицину і способи лікування магнетизмом (психічною енергією).

У спеціальних школах вчили як виводити особливі породи тварин і вирощувати певні сорти рослин та злаків. Овес і деякі інші сорти злаків були результатом схрещування пшениці з різними травами, які росли у природному вигляді на нашій планеті. Одним із результатів таких досліджень стала видозміна банану, який у дикому стані був майже без м’якоті й повний кісточок, як диня. Лише після багатьох століть, або навіть кількох тисячоліть експериментальної роботи, велике число щеплень і особливі умови вирощування дали той банан без кісточок, який ми знаємо тепер. У багатьох дослідах вирощування нових порід тварин і рослин Толтеки використовували штучне тепло і кольорове світло. Вони вивели особливий вид дійної худоби, подібний на верблюдів, але зростом менший за них. Лами із Перу походять від цих тварин.

Мудре керівництво Ієрархії виявилося й у визначенні основних типів рослинного і свійського тваринного царства, еволюція форми і свідомості яких відбувається під наглядом  людини. Розвиток форми  такої благородної тварини, як кінь, був результатом багатьох дослідів, які людина того часу проводила за вказівками Ієрархії і з посеред- ництвом  Її помічників. 

Для землеробства велике значення мала астрономія, яка в той час вже не була абстрактним знанням. Вивчалися сокровенні впливи на життя тварин і рослин, і Атланти уміло використовували ці знання. Так, спосіб викликати за бажанням дощ  був відомий Атлантам.

Що стосується розвитку мистецтв, то музика, навіть в епоху розквіту, була дуже недосконалою, музичні інструменти мали примітивну форму. Живопис у них також не отримав значного розвитку. Скульптура, навпаки, досягла високого ступеню досконалості.

Кожен, хто мав можливість, вважав своїм обов’язком встановити у храмі своє скульптурне зображення з дерева чи каменю, який нагадував базальт, а багатії відливали своє зображення із золота, срібла або орихалку.

Головною сферою мистецтва була в той час архітектура. Житлові будинки, навіть у містах, були оточені садами. Характерною рисою дому Толтеків була вежа, яка підносилася в кутку або у центрі будинку. Вежа закінчувалася гостроконечним куполом і використовувалася звичайно як обсерваторія. Фасади прикрашалися фресками, скульптурою або кольоровими орнаментами. Домівки розписувалися яскравими фарбами, як зсередини, так і ззовні. Громадські будівлі і храми вражали своєю масивністю і гігантськими розмірами. Храми складалися з величезних залів, подібних на гігантські зали Єгипту, та ще більш грандіозних. Храми прикрашалися баштами, оздобленими багатими орнаментами і фресками, та  служили обсерваторіями і для відправи культу Сонця. Храми і громадські будівлі прикрашалися художніми інкрустаціями та пластинками золота.

Столиця Атлантиди, Місто Золотих Воріт, була розташована на схилах пагорба біля морського берега. Вкрита розкішними лісами місцевість оточувала місто. На вершині пагорба підносився палац імператора, оточений садом.

Місто ділилося  каналами на три концентричні пояси. У самому верхньому з них, який прилягав до території палацу, були розташовані величезні громадські сади і бігове поле. Більша частина урядових установ знаходилася в цьому поясі. Наступні два пояси займали храми і приватні домівки. На розлогій рівнині розкинулися вілли – резиденції багатих Атлантів. Порівняно бідна частина населення жила в нижньому поясі, а також по той бік зовнішнього каналу, біля самого моря. Їхні будинки  щільніше тулилися один до одного.

У дні  найбільшого розквіту Місто Золотих Воріт нараховувало більше двох мільйонів жителів. Загальна кількість населення всієї Атлантиди досягала тоді двох мільярдів.

Атланти користувалися високо розвиненою технікою. Вони реалізували ідею повітряного судна і літаючої машини. Звичайно ці машини вміщували не більше двох чоловік,  але деякі могли взяти до шести і навіть восьми. Для їх спорудження користувалися легким білим сплавом із трьох металів. Поверхня повітряного судна покривалася листами цього металу. Повітряні судна Атлантів виблискували у темряві так, ніби були покриті блискучою штукатуркою. Вони мали вигляд корабля із закритою палубою. Рухомою силою був різновид ефіру.

Атланти мали і морські судна, що приводилися у рух подібною силою. Пізніше, коли війни та міжусобиці поклали кінець Золотому Віку, військові судна, призначені для повітряного плавання, замінили собою значну частину морських. Тоді їх стали будувати на зразок військового транспорту так, щоб вони вміщували до ста бійців.

                                            Легенда  тринадцята

         ПРО  ЗАНЕПАД І ЗАГИБЕЛЬ  АТЛАНТИДИ

Близько ста тисяч років після Золотого Віку почався занепад великої Раси Атлантів.

У часи Третьої Раси, як згадувалося вище, були породжені величезні людиноподібні чудовиська, як наслідок спарювання з тваринами. З часом їхнє потомство, зменшившись у розмірах, кульмінувало у нижчих мавпах Міоценського періоду. Із цими мавпами Атланти відновили гріх Лемурійців, цього разу з повною відповідальністю. Наслідком  їхнього злочину були мавпи – антропоїди.

Після падіння морального прийшло падіння духовне. Егоїзм взяв гору, і війни поклали кінець Золотому Вікові. Замість того, щоб працювати на загальне благо під керівництвом Великих Наставників, у співпраці з космічними силами, люди впали у безумство самознищення. Кожен почав  боротися сам за себе, використовуючи своє знання в чисто егоїстичних цілях і  вірячи, що у Всесвіті немає нікого вищого від людини. Кожен став сам  собі законодавцем та Богом. І тоді культ прославляння у храмах став культом людини – такої, якою її  тоді розуміли.

Атланти почали створювати власні зображення за своїм роз-  міром і подобою та поклонялися їм. Статуї висікалися з виверженої лави, з білого мармуру гір і чорного підземного каменю, відливалися із срібла або золота. Ніші, які містили в собі такі статуї, висікалися з дерева або каменю і вмуровувалися у стіни храмів. Ці ніші будувалися обширними, щоб процесії священнослужителів під час торжеств у честь даної особи могли обходити навколо її зображення. Так люди поклонялися самі собі. Найбагатші утримували цілі штати священників, які мали служити цьому культу і турбуватися  про вівтар, де знаходилися статуї. Їм при- носилися жертви, як Богам. Апофеоз поклоніння самому собі не міг бути більшим.

Королі, більшість духовенства і значна частина народу почали застосовувати сокровенні сили, не зважаючи на закони, вказані  Ієрархією, ігноруючи Її поради і вказівки. Зв’язок з Ієрархією обірвався. Особисті інтереси, жадоба багатства і влади, думки про розорення і знищення ворогів із метою збагачення – все більше  заволодівали свідомістю мас.

Сокровенні знання, спрямовані в бік, протилежний цілям еволюції, у бік  егоїзму і недоброзичливості, перетворилися у чорну магію і чаклунство. Розкіш і варварство стрімко збільшувалися, звірячі інстинкти почали переважати над людськими. Чаклуни і адепти темних сил  розповсюд- жували чорну магію, і кількість людей, які  застосовували її, постійно збільшувалася.

Коли відхилення від еволюційних законів досягло свого апогею і Місто Золотих Воріт стало справжнім пеклом за своєю жорстокістю, перша жахлива катастрофа потрясла весь континент. Столиця була зметена хвилями океану, мільйони людей знищені. Про цю катастрофу неодноразово були попереджені як імператор, так і священнослужителі, які відійшли від Вищої Ієрархії.

Під керівництвом Світлих Сил, які передбачали катастрофу, краща частина народу емігрувала з цієї місцевості вчасно. Це були ті члени Раси, які не піддалися загальному безумству, бо знали космічні закони і зберегли правильне розуміння відповідальності та контроль над психічними силами.

Перша катастрофа відбулася в епоху Міоцену, близько вісімсот тисяч років тому. Вона значно змінила розподіл суші на земній кулі. Великий Атлантичний континент загубив свої полярні області, а середня частина його зменшилася і роздрібнилася. Атлантида простягалася ще по Атлантичному океану, займаючи простір від 50° північної широти до кількох градусів на південь від екватора. Відбулися значні опущення та піднесення материків і в інших частинах світу. Залишки Лемурії зменшилися, а майбутні території Європи, Америки та Африки розширилися.

Друга, менш значна катастрофа, відбулася біля двохсот тисяч років тому. Материк Атлантиди розділився на два острови: північний, більший, який називався Рута, і південний, менший, що йменувався Даітія. Після катастрофи зусилля Світлих Сил, які діяли під проводом Ієрархії, ще деякий час давали благі результати й утримували врятоване населення від занять чорною магією, але колишнього блиску підраса Толтеків вже не змогла досягнути.

Пізніше нащадки Толтеків на острові Рута відтворили в мініатюрі історію своїх предків. Династія правителів досягла там знову відомої могутності й царювала на більшій частині острова. Згодом вона  підпала під вплив чорної магії, яка, поширюючись усе більше й більше, привела знову до космічно неминучої катастрофи, що мала очистити світ для подальшого еволюційного розвитку. Біля 80-ти тисяч років тому відбулася третя катастрофа, яка за силою та шаленством перевершила попередні. Даітія майже цілком зникла,  а від острова Рута збереглася тільки незначна частина – острів Посейдоніс.

У вказану епоху і до зникнення острова Посейдоніса, все ж у якійсь частині континенту завжди царював імператор із світлої династії. Він діяв під керівництвом Ієрархії, перешкоджаючи поширенню темних сил, вів за собою меншість, яка дотримувалася чистого й піднесеного життя. Перед катастрофами краща меншість завжди емігрувала. Цією еміграцією керували Духовні Вожді, які передбачали біди, що загрожу- вали країні. Посвячені королі, які підкорялися «благому закону» і підтримували зв’язок з Ієрархією, попереджалися про майбутні катастрофи завчасно. Вони і рятували вірні, вибрані племена. Такі еміграції відбувалися таємно, під прикриттям ночі.

Нарешті, у 9564 році до нашої ери, потужні землетруси зруйнували Посейдоніс і острів занурився у море, утворивши величезну хвилю, яка затопила низини, залишивши в пам’яті людей епізод про величезний руйнівний «потоп».

 Ось одне із сказань про останні дні Посейдонісу:

…І журився Великий Цар Виблискуючого Лику,

Глава всіх жовто-ликих, спостерігаючи гріхи чорно-ликих.

І вислав він свої повітряні кораблі  [ вімана ] 

Із благочестивими людьми у них,

До всіх своїх Братів-Правителів,

Вождів інших народів і племен, говорячи:

«Готуйтеся. Повстаньте ви, люди Доюрого Закону,

І переправтеся через землю, доки вона ще суха.

Владики бурі грядуть. Колісниці їхні наближаються до Землі.

Лише одну ніч і два дні проживуть

Владики темного лику [чаклуни]

На цій терплячій землі. Вона приречена,

І вони мають загинути разом із нею.

Владики Вогнів надр – Гноми і стихійні Духи Вогню –

Виготовляють свої магічні вогняні обладунки.

Але Владики злого ока сильніші, ніж стихійні Духи,

І вони раби могутніх. Вони обізнані з Астравід’єю,

І з вищим магічним мистецтвом.

Повстаньте і використайте ваші магічні сили,

Щоб протистояти силам чаклунів.

Нехай кожен Владика Виблискуючого Лику[Адепт Білої Магії]

Забере вімана кожного Владики темного лику

У своє  володіння, щоб жоден із чаклунів

Не зміг би, завдяки йому, врятуватися від вод,

Уникнути жезла Чотирьох Кармічних Божеств

І врятувати своїх злих послідовників.

Нехай кожен жовто-ликий

Нашле сон на кожного чорно-ликого.

Хай навіть чаклуни уникнуть болі і страждання.

Нехай кожна людина, вірна Сонячним Богам,

Паралізує кожну людину, вірну Місячним Богам,

Щоб та не страждала і не уникла своєї участі.

І нехай кожен жовтого лику дасть свою воду життя  [Кров ]

Тваринам, які віщують і належать чорному лику,

Щоб вони не розбудили господаря свого».

[«Віщуюча тварина» – на диво вміло зроблена тварина,  дещо  подібна до творіння Франкенштейна, яка говорила  і попереджала  свого господаря про кожну близьку небезпеку. Господар був «чорнокнижником», і механічна тварина одухотворялася джином, елементалом. Тільки кров чистої людини могла знешкодити її.]

Година настала, Чорна Ніч готова…

«Хай збудеться доля їхня.

Ми, слуги Великих Чотирьох Богів Карми.

Хай повернуться Царі Світла».

Великий Цар упав на свій Виблискуючий Лик і заридав…

Коли Царі зібралися, води вже рушили.

Але народи встигли перетнули сухі землі.

Вони були вже за межами водяної стихії.

Царі наздогнали їх у своїх вімана

І повели у землі Вогню і Металу [Схід і Північ].

Метеорити впали зливою на землі чорно-ликих; та вони спали.

          Звірі, що віщують, [магічні стражі] були спокійні.

Владики надр чекали наказів,

Та їх не було, бо володарі їхні спали.

Води піднеслися і покрили долини

Від одного кінця Землі до іншого.

Та плоскогір’я залишилися, – дно Землі [землі антиподів]

Лишилося сухим. Там перебували ті, хто врятувався:

Люди жовтого лику і прямого ока [відкриті й щирі люди].

Коли Володарі темного лику прокинулися

І згадали про свої вімана,

Щоб врятуватися від наступаючих вод,

Вони побачили, що ті зникли.

Ведені народи були такі ж численні,

Як зірки Чумацького Шляху. Подібно до того, 

Як змій-дракон повільно розвертає своє тіло,

Так Сини людей, яких виводили Сини Мудрості,

Розвернули ряди свої і поширилися та розтяглися,

Подібно  потоку прісних вод, що несеться.

Багато з них, налякані, загинули на шляху.

Але більшість була врятована.

Деякі з могутніших магів, «Темних ликів»,

Які прокинулися раніше за інших,

Почали переслідувати тих, хто «пограбував» їх,

І знаходився в останніх рядах.

Переслідувачі, голова і груди яких

Підіймалися над водою, гналися за ними,

Доки нарешті їх не накрили води,

І вони  загинули всі до останнього;

Твердь земна опустилася під їхніми ногами,

І Земля поглинула тих, хто осквернив її.

Так останній залишок Атлантиди – острів Посейдоніс –

Загинув від води знизу і вогню зверху.

Велика Гора не припиняла викидати полум’я.

«Вогонь-викидаюче Чудовисько» залишилося самотнім

Посеред руїн злощасного острова…»

                                       Легенда чотирнадцята

    ПРО ПІЗНІШИХ АТЛАНТІВ ТА ЇХНІХ НАЩАДКІВ

Четверта підраса, Туранська, була жовтою. Мала характер буйний і недисциплінований, грубий і жорстокий. Туранці ніколи не волода- рювали на континенті Атлантиди. Вони були колонізаторами. Більшість їх емігрувала у місцевості, розташовані на Схід від Атлантиди, до берегів Центрального моря Азії і далі, вздовж Жовтої ріки, та остаточно влаштувалася в центрі теперішнього Китаю. Ця підраса представлена в деяких частинах сучасного Китаю високими китайцями, яких можна легко відрізнити від людей сьомої підраси.

П’ята підраса, Первинні Семіти, була білою, дуже войовничою, завзятою, схильною до пограбувань. Характерні ознаки підраси – підозріливість, сварливість, постійні війни з сусідами. Первинні Семіти були переважно кочівниками. Їхні потомки – чистокровні іудеї і кабіли Північної Африки.

Шоста підраса, Аккадійці – біла. Вона з’явилася вже після катастрофи, що відбулася вісімсот тисяч років тому, вела багато воєн із Семітами, яких перемогла. Аккадійці відрізнялися комерційними, навігаційними і колонізаторськими здібностями. Великий інтерес, який проявляли Аккадійці до мореплавства, примусив їх займатися  спостереженнями зоряного неба, що сприяло досягненню величезних успіхів в астрономії та астрології. Вони організували кілька великих торгових центрів і встановили зв’язок із найвіддаленішими частинами земної кулі. Фінікіяни, які торгували вздовж берегів Середземного моря – їхні потомки.

Остання, сьома або Монгольська підраса зародилася у татарських степах Східного Сибіру. Монголи походили безпосередньо від Туранської підраси, яку вони і замінили на більшій частині земель Азії. До стародавнього континенту Атлантиди вони не мали ніякого відношення.  На широких просторах Татарії було достатньо місця для розселення по власній країні. Ця підраса розрослася неймовірно. У зв’язку з умовами місцевості, Монголи були спочатку кочівниками, потім землеробами. Порівняно зі своїми попередниками, грубими Туранцями, вони були вищою підрасою, хоча як і Туранці, були жовті. Представниками сьомої підраси є сучасні китайці.

Японці – ніби останній накип усієї Корінної Раси. Вони не належать до жодної з підрас, будучи мішаниною кількох підрас. Ось чому в них багато якостей, які відрізняють їх від китайців.

                                                         *    *    *

Біля 400 тисяч років тому, коли Золотий вік Толтеків давно скінчився, моральний занепад і заняття чорною магією поширювалися все далі й далі. Місцезнаходження Великої Ложі Білого Братства – Великих Учителів, Світлих Наставників людства, потребувало чистішого оточення і тому було перенесене з Атлантиди в Єгипет – у той час пустинну, малозаселену місцевість.

Там Велика Ложа Білого Братства змогла продовжувати без перешкод свою роботу, і близько 200 тисяч років тому заснувала імперію, у якій царювала перша «Божественна Династія» Єгипту, коли Ієрархи  ще керували країною. У цей час з’явилися перші загони переселенців із Атлантиди. Впродовж десяти тисяч років, які передували другій катастрофі, були вибудувані дві великі Гізехські піраміди, з великими залами, де відбувалися обряди посвячення учнів, а також колосальний сфінкс біля великої піраміди. Сфінкс був знайдений у царстві фараона четвертої династії – він був похований під пісками пустелі, де і пролежав забутим протягом багатьох тисячоліть.

Після другої катастрофи (200 тисяч років тому) почалось правління другої «Божественної Династії» Єгипту, коли Ієрархія Великої Білої Ложі ще керувала країною. Після Третьої катастрофи, яка відбулася 80 тисяч років тому, царювала третя «Божественна Династія», про яку згадував Манефон. Під час царювання перших правителів цієї династії був побудований великий храм Карнака і безліч інших величних будівель.

Занурення в океан острова Посейдоніса поклало кінець «Божественній Династії», тому що Велика Біла Ложа Ієрархів перенесла своє місце- перебування в іншу країну. Людська династія найдревніших Єгиптян, що почалася з Менеса, володіла усім знанням Атлантів.

Після затоплення острова Посейдоніса обриси  континентів поступово прийняли ту форму, у якій вони існують у наші дні.

                                              *    *    *

П’ята Раса, яка стоїть нині на чолі людської еволюції, походить від п’ятої підраси Атлантів – Первинних Семітів. Задовго до загибелі Атлантиди були вибрані найбільш видатні сім’ї цієї підраси і заселені навколо південних берегів Центрального моря Азії. П’ята Корінна Раса ділиться також на сім підрас, з яких поки що виникло п’ять.

Перша підраса з Центральної Азії мігрувала в Індію та оселилася на південь від Гімалаїв. Вона почала господарювати на обширному Індостанському півострові, підкоривши своїй владі народи Четвертої і Третьої Раси, які тоді населяли Індію. Першу підрасу представляють не тільки арійські індуси, але також один із типів населення Древнього Єгипту, той, до якого належав вищий правлячий клас.

До другої підраси відносяться арійські семіти, які відрізняються від первинних семітів Четвертої Раси, – це Халдея, Ассирія, Вавилон, а також сучасні араби і маври. Третя підраса – Іранська, до якої на- лежали древні перси, потомки яких – сучасні перси. До четвертої підраси, Кельтської, належать стародавні греки і римляни, а також сучасні греки та італійці, французи та іспанці, ірландці та шотландці. До п’ятої, Тевтонської, підраси належать слов’яни, скандинави, голландці, німці, англійці та їхні нащадки, розсіяні по всьому світу.

У даний час люди П’ятої Раси підійшли до порогу шостого етапу удосконалення людства – Шостої Корінної Раси.

                                              *    *    *

Еволюція людства усіх п’яти Корінних Рас Землі відображена у камені знаменитих Баміанських статуй. Вони підносяться поблизу міста Баміану, яке знаходиться у Центральній Азії – у Афганістані, на півдорозі між Кабулом і Балом.

Ці п’ять фігур належать творінню рук Посвячених Четвертої Атлантської Раси, які, після затоплення їхнього материка, знайшли пристанище у твердинях і на вершинах Центрально-Азіатського гір- ського ланцюга.

Ці статуї, вирізані у скелі, служать ілюстраціями до Вчення про поступову еволюцію Корінних Рас. Найбільша – у 52 метри зросту – зображує Першу Расу: її ефірне тіло у вигляді людини, задрапірованої в щось подібне до тоги, відбите у твердому непохитному камені. Друга – до 36 метрів  – зображує  Другу Расу. Третя – 18-метрова – увічнює Третю Расу, яка зачала Першу фізичну Расу, народжену від батька і матері, потомство яких зображене у статуях, знайдених на острові Пасхи. У ту епоху, коли була затоплена Лемурія, вони були зростом  біля 6 – 7,5 метра. Четверта статуя, біля 4 метрів, зображує людину Четвертої Раси, яка була ще менша  розмірами, та все ж гігантська в порівнянні з П’ятою Расою. Ряд фігур закінчується зображенням людини нашої теперішньої П’ятої Раси.

                                      Кам’яні статуї острова Пасхи

                                          Ч А С Т И Н А   Т Р Е Т Я

                     Легенди про другий бік нашого світу

                                            Легенда – не тільки дія.

                                            Не тільки подія.

                                            Не тільки епос чи драма.

                                            Легендою також може бути –

                                            І відображення космічного закону,

                                            І філософія становлення,

                                            І пояснення вищого змісту,

                                            І навіть пророцтво про прийдешнє.

                                                Легенда п’ятнадцята

                      У  СВІТІ  НЕВИДИМОМУ

Індійські мудреці зауважують, що у нашому фізичному світі існує багато такого, чого органи сприйняття не бачать, не чують, не відчувають. Ми добре сприймаємо тверду і рідку матерію, але газоподібну помічаємо лише тоді, коли вона віє вітром, чи утруднює наше дихання шкідливими газами. Ми бачимо сім кольорів спектру білого сонячного променю, та не бачимо інфрачервоного й ультрафіолетового. Ми не чуємо найнижчих і найвищих звуків, не сприймаємо електромагнітних випромінювань і радіохвиль, нарешті, нам невидимі й нечутні всі енергії.

Таким чином, ми відчуваємо тільки частину того, що існує в оточуючому нас фізичному світі. І ця частина складає лише одну восьму всієї інформації, а сім восьмих приховані від наших органів сприйняття. Яка ж мала видима частина нашого фізичного світу та яка обширна частина невидима й нечутна!

Невидимі й нечутні для нас і почуття живої істоти, якщо вони не виявлені у міміці, звуках або жестах; не бачимо й не чуємо ми думок людини,  не виражених у  словах або на письмі.

Легенди говорять і про невидимі складові частини людини. Вони вважають живу людину істотою дуже складною, яка складається з матерії – твердої, рідкої, газоподібної, далі з енергії – теплової, світлової, електричної, життєвої, і, нарешті, з тонкої матерії – почуттів, мислення та вищого безсмертного начала. Фізичний організм вони називають фізичним або «щільним» тілом. Сукупність вказаних енергій – ефірним тілом. Тонкі складові людини є тілом невидимим для нас, яке складається з тіла почуттів або, як називають його легенди, «тіла тонкого, астрального»; тіла думки або «тіла вогняного, ментального» та  вищої складової  природи людини – вищої Тріади – безсмертного начала, про що мова піде пізніше.

Із смертю організму складові частини людини роз’єднуються: фізичний організм стає холодним трупом, енергії повертаються у свої світові резервуари, а невидиме тіло людини відходить у світ невидимий – «потойбічний», де і перебуває після смерті організму фізичного. Цей світ, відповідно до  тіл людини, як вважають легенди, складається із двох світів: Світу почуттів, або «Світу Тонкого, астрального», і Світу думки, або «Світу Вогняного, ментального».

Як фізичний світ і фізичне тіло людини складаються з фізичної, або щільної матерії, так вищі, невидимі для нас, світи і тіла складаються з менш щільної матерії, а саме: Світ Тонкий і тіло тонке – з «тонкої матерії», а Світ Вогняний і тіло вогняне – з «матерії вогняної». Усі ці види матерії відрізняються між собою кількістю вібрацій, або коливань частинок матерії.

Отже, усі світи, а також усі тіла – матеріальні. Та тільки матерія вищих світів і тіл набагато тонша за якістю і за суттю, ніж матерія грубого фізичного світу. Найтонша матерія Щільного Світу дуже груба, порівняно з найбільш грубою матерією Світу Тонкого, і таке ж співвідношення у тонкості матерії існує між Світами Тонким і Вогняним.

Так як кожен вищий світ складається з більш тонкої матерії, ніж світ нижчий, усі світи можуть співіснувати в одному й тому ж просторі. Щоб зрозуміти буквально, як три світи поєднують одне місце існування, уявімо собі велике приміщення, заповнене старовинними ядрами для гармати. Порожні проміжки між ядрами можна заповнити дробинками, які зможуть пересуватися між ядрами вільно, без перешкод. А у проміжки між дробинками можна послати армію мікробів, які  також вільно розповсюдяться.

Аналогічно співіснують всі три світи: між атомами Світу Щільного багато порожніх прошарків, де й перебуває матерія вищих світів. Подібно проникають одне в одне й усі тіла людини. Таким чином, Світи Тонкий і Вогняний, а також істоти, які знаходяться у тих світах із відповідними тонкими й вогняними тілами, оточують нас, живучи своїм власним життям, і ми не підозрюємо їхньої присутності, як і вони нашої.

Невидимі для нас ці світи та їхні мешканці тому, що наші власні тонке і вогняне тіла, через посередництво яких ми могли б бачити, чути і пізнавати ті світи,  тимчасово ув’язнені в темницю фізичного тіла, яке не має органів для сприйняття тих світів та  істот.

Легенди говорять, що існують люди, особливо на Сході, які, володіючи більш тонким, ніж звичайно, організмом, можуть бачити те, що приховане від грубого фізичного ока. Цих людей називають «ясновидцями». Їхні органи можуть відповідати на невидимі вібрації як Щільного фізичного, так і Потойбічного світу. Розповідають, що не всі «бачать» однаково: одні бачать менше, інші – набагато більше; деякі ясно усвідомлюють, що бачать, інші  сприймають невиразно.

Можливо, у майбутньому буде досліджено той пристрій мозку і нервових центрів, який дасть можливість відповідати на вібрації невидимого, і буде пізнана та особлива фізіологія, яка пояснить нам механіку ясновидіння.

Колись нічого не було відомо про проміння Рентгена, про ультразвук, магнітні й електричні хвилі, про інфрачервоне та ультрафіолетове проміння та інше. У свій час всі вони були відкриті і тепер ніхто не сумнівається в їхньому існуванні, хоча вони невидимі без спеціальних приладів.

І хто впевнений, що згодом не буде нових подібних відкриттів, що у майбутньому не буде винайдено апарат, який дасть можливість заглянути у Світ Потойбічний так само, як ми бачимо і чуємо новини по телебаченню з інших країн, хоча вони знаходяться за тисячі кілометрів від нас?

                                                         *    *    *

Про існування невидимого світу і про життя у ньому існує багато легенд серед усіх віків і народів. Ці легенди дають показову картину «потойбічного» світу. Можливо найбільш рельєфно він описаний у «Книзі Мертвих» – таємничому згортку, який у давньому Єгипті клали під голову мумії, як святе причастя. Там, у символічній формі, був виклад потойбічних мандрів людини й  очікування нового входження у фізичне тіло, що передавалося легендами древнього Єгипту, можливо успадкованими від  стародавньої Атлантиди.

                                          Легенда шістнадцята

              ПРО ВІДХІД У ПОТОЙБІЧНИЙ СВІТ    

Чому зір при кінці життя

          Стає далекозорим?

Досвід спрямовує наше око вдалечінь,

І плинне затуманюється.

                                                     «Поклик»

Як важкий фатум, висить над людською свідомістю думка про неминучість, невідворотність смерті. Легенди говорять, що ми боїмося смерті лише тому, що не знаємо, що вона означає насправді, –  ми загубили це знання.

Серед глибоких висловів стародавнього класичного світу знаходимо вказівку, що «сон – смерті подібний». Як треба розуміти цей вислів? Невже суть подібності тільки у нерухомості тіла? Згідно легенд, істинна подібність у тому, що обидва стани відносяться до відходу людини, у тонкому тілі, з нашого світу  у  потойбічний світ.

            Сон – це відхід тимчасовий, з наступним швидким поверненням, а смерть – відхід остаточний, без повернення у дане фізичне тіло. За аналогією з Циклами Космічного Буття, сон людини відповідає Малій Пралаї, а смерть – Великій Пралаї Всесвіту.

Більше третини свого життя людина проводить уві сні, зазнаючи в цей час особливих і невідомих впливів у світі потойбічному, і не сприймає це за трагедію. Легенди не вважають трагедією й остаточний відхід із світу фізичного – смерть людини, а вважають це необхідним і навіть корисним. Спляча людина оновлюється у спілкуванні із Світом Вищим, без чого люди не можуть існувати. Зовсім без сну людина, як правило, може жити недовго, при цьому мислення її впадає у хворобливий стан, з’являються галюцинації, оціпеніння й інші ознаки неприродного існування – організм прагне  животворного обміну і не знаходить судженого шляху.

Наскільки необхідний сон людині у земному житті, після праці і переживань одного дня, настільки ж необхідне їй перебування у Вищому Світі після діяльності цілого життя у світі фізичному. Детальна розповідь про це буде далі.

Співвідношення між проміжком активності і сну встановлюється самопочуттям людини: вона засинає при потребі оновлення психіки і просинається, коли це оновлення  відбулося.

А про термін життя людини в Щільному Світі легенди говорять, що він визначається кожній людині в період її народження: час виходу із Світу Щільного встановлюється Владиками Карми, про Них мова теж піде пізніше.

Що відбувається під час смерті? З наближенням агонії, людина зазвичай передчуває свій близький вихід із Щільного Світу. У момент виходу вона споглядає усе своє земне життя у стиснутих і дуже яскравих картинах, які швидко змінюються. У ці короткі, але значимі секунди перед нею розгортається панорама останнього її життя, зі всіх забутих закутків виступає картина за картиною, одна подія змінює іншу. В останню мить, у смертний час, людині відкривається справжній зміст її життя, з’ясовується його керівна думка, головна ідея і мета. Людина бачить себе такою, якою вона є насправді.

Коли цілий згорток віджитого життя розвернувся, тоді – це подібне до засинання – людина губить свідомість. Сама мить відходу проходить із відчуттям головокружіння – подібно, як при непритомності або на початку падучої.

Урочистою буває та остання хвилина, коли людина стоїть обличчям до обличчя із своїм життям. Тихо і благоговійно потрібно поводити себе всім, хто збирається провести людину, що відходить. Урочиста мовчанка не має порушуватися, щоб не відволікати людину, яка зібралася в далеку путь, від огляду її минулого життя, що проноситься перед нею, – не порушувати спокійної течії її думки.

Той, хто вривається зі своєю власною скорботою у тишу, яка заспокоює людину, що відходить, поводиться дуже егоїстично і грубо. Гучний плач, галасливі  скарги і лемент можуть занепокоїти помираючого і порушити зосереджену увагу його душі – спостерігати це йому дуже болісно. Можна сказати, що не смерть завдає тортур, а живі люди – вони часто, не усвідомлюючи цього, дуже жорстоко поводяться з тими, хто відходить.

Треба навчитися мислити при відході так само, як і при народженні, – необхідно лише узгодити спільні дії при цьому. Коли б люди могли зрозуміти, що для чистої і цілеспрямованої людини, яка відходить без ненависті й злоби в серці, момент смерті є миттю найбільшого блаженства, вищої радості і захоплення, то вони б не плакали, а раділи!

Тоді багато хто намагався б досягнути того радісного стану через гідне і справедливе життя на Землі, адже звільнена доброта летить у сяйво Світла! І навпаки, тяжка від злоби людина не може піднестися легко – на егоїстичну людину відрив від Землі діє хворобливо,  її відхід забарвлений тугою.

                                                         *    *    *

Фізичне тіло, яке служило людині «Провідником життя» у фізичному світі, було тільки інструментом життя, не більше. Відкинувши його при відході із земного життя, людина позбавилася лише можливості фізичного існування.

Тепер, маючи своєю зовнішньою оболонкою ефірне тіло, людина стає невидимою для людей Щільного Світу та, при бажанні,  може показатися, на мить, близьким людям хмаристою фігурою – у ефірному тілі.

Орієнтовно через тридцять шість годин після смерті ефірне тіло покидає тонке тіло людини. Воно деякий час витає над могилою трупа. Скинуте ефірне тіло, у перші дні після поховання, може бути видимим на кладовищі, як «привид». Протягом декількох тижнів воно розсіюється у повітрі, і те неприємне відчуття, якого зазнають люди на кладовищі, залежить від присутності ефірних трупів, що розкладаються.

Та якщо тіло не поховати в землю, а спалити, то його ефірний двійник розкладається дуже швидко, адже тоді він втрачає свій матеріальний центр тяжіння. Тому спалювати трупи краще, ніж ховати в землю.

                                          Легенда сімнадцята

              ПРО ЖИТТЯ У СВІТІ ТОНКОМУ

Коли людина, помираючи в Щільному Світі, відходить із нього, вона опиняється у Світі Тонкому, який стає для неї  видимим і реальним. Тепер її «зовнішнім» тілом, замість щільного, стає тіло тонке або «тіло почуттів» – провідник бажань, почуттів, емоцій. Володіючи цим тілом із його органами сприйняття, людина відразу може прийняти діяльну участь у житті Тонкого Світу та його мешканців.

 «Тіло почуттів» людина мала і раніше, у Світі Щільному, – воно було невидимим за оболонкою щільного тіла. За його допомогою людина могла бажати, висловлювати свої почуття. Ця можливість залишається в повній мірі у Світі Тонкому. Тільки на землі людина могла приховати свої почуття, бажання, емоції, – у Тонкому ж Світі вони стають видимі, як у Світі Щільному видиме щільне тіло.

 Тут сама душа являється в істинному вигляді – зовнішнє тіло більше не є маскою душі. У Тонкому Світі  не можна бути лицеміром і огортати брудні думки та почуття покровом показної добродійності. Якщо навіть на Землі обличчя розбещеного і спитого негідника набирає найбільш відштовхуючого виразу, то наскільки ця властивість посилюється у Тонкому Світі! Там все внутрішнє чітко виражається у зовнішності. Якою людина є насправді, такий же її зовнішній вигляд: він або сяє красою, якщо душа  благородна, або ж відштовхує потворністю, якщо природа її брудна.

У Тонкому Світі кожна спонука відразу викликає відповідні зміни зовнішнього виду тонкого тіла. Звірські апетити формують тіло у звірячі подоби, негідні пристрасті спотворюють його до жахливих ступенів. Але сама людина ніколи не бачить свого власного перетворення…  Передбачаючи таку долю, чи не варто, говорять легенди, потурбуватися про свій вигляд завчасно? Чи не варто навчитися у Світі Щільному мислити так, щоб у Світі Тонкому ні перед ким не засоромитися за свій вигляд? А він може бути і прекрасним!

У Тонкому Світі людина продовжує таке життя почуттів, бажань, емоцій, яке проводила, перебуваючи на земному плані існування, часто навіть не усвідомлюючи, що перейшла в інший світ. Людина продовжує своє існування – свідоме або напівсвідоме, чи навіть несвідоме – у цілковитій залежності від розвитку своєї земної свідомості. Адже і тут, на Землі, – чи багато людей живуть цілком свідомим життям? Як знизу, так і зверху, з тією лише відмінністю, що там все яскравіше, більш визначене й інтенсивніше, як у свідомий, так і в несвідомий бік. Стан людей сонних і бездіяльних буде там ще важчим, адже він не матиме звичних фізичних стимулів.

                                                         *    *    *

Тонкий Світ* містить сім підпланів або сфер, відповідно до різних ступенів розвитку свідомості мешканців. Людина потрапляє у ту сферу Тонкого Світу, якої досягнув розвиток її свідомості у Світі Щільному. Поділ Тонкого Світу не співпадає з умовними класами Землі, там можна опинитися серед досить несподіваного підбору сусідів. Якщо у Щільному Світі людина, прикидаючись та лицемірячи, може приховати свою істинну суть і займати невідповідне її розвитку місце, то у Тонкому Світі це абсолютно неможливо.

Люди середнього рівня – ні добрі, ні погані, без устремління і яскраво виражених здібностей, потрапляючи у відповідну для них  невиразну сіру сферу, ледве животіють там, ведучи обтяжливе похмуре існування. Ті ж, які на Землі щиро шукали змісту життя і вищих ідеалів, знаходять їх там у цілковитій відповідності з їхнім устремлінням і уявленням.

Устремління на порозі Тонкого Світу грає вирішальну роль. Останнє устремління може обумовити навіть сферу, у якій людина перебуватиме у Світі Тонкому. Найбільш чітка і продумана думка та найбільш гостре відчуття дають напрямок всьому перебуванню і стану свідомості у тому світі.

Тому потрібно свідомо готуватися до очікуваного відходу. Відчай і розгубленість  перешкоджають засвоєнню нових умов.  Ясна свідомість несе у вищі сфери. Бажано чітко утримувати перед собою рішення йти до Світла. Необхідно  подбати, щоб останні хвилини на Землі були радісними і спрямованими до найпрекраснішого. Чим сильнішим було передсмертне устремління людини, тим вище вона зможе піднестися у Тонкому Світі. Так можна свідомо проминути важкі нижчі шари.

У нижчих шарах стан злочинців і розпусників та тих, хто зловживав на Землі різними надмірностями, дуже мученицький.   Їхні терзання невимовні. Велика відповідальність лежить і на тих, хто переходить у Тонкий Світ із земними пристрастями і дрібною хтивістю, від яких так легко можна було звільнитися. Ярі, злобні і ті, що жили лише чуттєвими насолодами – усі вони в Тонкому Світі дуже страждають через неможливість вгамувати злобу і плотські пристрасті, адже для цього вже немає знаряддя – фізичного тіла. Вони буквально горять у полум’ї своїх невгамовних пристрастей: нижчі шари зазнають ще й фізичного відчуття полум’я. Жахи підвалів Тонкого Світу описати неможливо.

Світ Тонкий є світом наслідків, і людина, що погрузла у злочинах і тваринному мисленні на Землі, не може знайти у Тонкому Світі щастя і задоволення, не може опинитися в умовах благополучності вищих сфер.

Самогубці, звичайно, знаходяться у найнижчих сферах, адже їхнє магнітне тяжіння до Землі ще не було зжите. Вони ніколи не думали про світи надземні, тому ніяк не можуть зрозуміти, що ж відбулося з ними? І туга, і страждання самогубців будуть про- довжуватися впритул до приходу терміну їхньої природної смерті. Самогубство є крайнім ступенем невігластва і найбільшим злочином.

                                                         *    *    *

Сфери Тонкого Світу різняться між собою тонкістю матерії. Ці відмінності є причиною того, що істоти, які перебувають у різних сферах, відділені між собою. І лише мешканці однієї і тієї ж сфери можуть між собою спілкуватися, і навіть краще, ніж на Землі. Адже у сферах Тонкого Світу збираються разом тільки ті, що розуміють один одного. Вони відчувають себе там поєднаними глибокою схожістю. Світ Тонкий влаштований так, що мешканець будь-якої сфери може відвідати всі сфери, які знаходяться нижче, але щоб піднятися у вищі області, він повинен досягнути відповідного рівня розвитку.

Мешканці Тонкого Світу є джерелами світла – вони світяться і освітлюють навколишній простір. Світлоносність кожної істоти залежить від досягнутого нею рівня духовної досконалості. І як власне світло освітлює, так власна темрява затьмарює увесь простір. Люди, які при земному житті оточили себе темрявою, у темряві переходять у Тонкий Світ.  Нижчі шари Світу Тонкого перебувають у сутінках через затемнену свідомість їхніх жителів. Чим вища свідомість і думка, тим світліше нерукотворне сяйво. Хто хоче світла, тому його не бракує.

У Тонкому світі голос не потрібний, він замінений швидкою думкою. Мова представників цього Світу не вимагає слів, хоча вони й можуть ними володіти. Тут сприймаються безпосередньо думки – люди спілкуються подумки, не потребуючи різних мов. Чудова нагода думати на своїй мові і в той же час бути зрозумілим мешканцями різних країн! Цьому не треба дивуватися, бо навіть у Щільному Світі співзвучні душі часто спілкуються  мовою серця.

Дуже захоплююча можливість у Тонкому Світі творити з тонкої матерії все, що людина побажає. Матерія там настільки еластична, що людина  думкою створює все, що їй завгодно. Кожна дрібка уяви тут є шляхом до можливостей. Чим багатша уява і культура людини, тим різноманітніша і прекрасніша її творчість. Чудове перебування там для трударів думки і творчості, які працювали самовіддано на благо людства. Усі мрійники, поети, художники мають у Тонкому Світі безмежні можливості засто- совувати всі свої здібності.

Можливості мешканця Світу Тонкого – дивовижні. Те, що для земної людини є фантазією, казкою і чудом, там – дійсність. Там відсутні поняття «близько» і «далеко», адже всі явища і речі однаково досяжні зору, незалежно від їхньої відстані від спостерігача.  Кожна істота і кожна річ там прозорі й однаково видимі як зсередини, так і зо всіх боків. Там є можливість переноситися з неймовірною швидкістю з одного місця в інше, долаючи  усі відстані миттєво.

Звільнившись від громіздкого і недосконалого щільного тіла, яке вимагало багато постійних різноманітних турбот щодо себе, людина звільняється і від  цих обтяжливих обов’язків. У Тонкому Світі не потрібно готувати їжу, не потрібно піклуватися  про квартиру та одяг. Разом із тим, тонкому тілу нічого не бракує. Також немає потреби у сні та відпочинку. Маючи  багато вільного часу, мешканці  можуть присвятити його розширенню свідомості, вивченню космічних законів, спостереженню за небесними світами. Власне, від самої людини залежить, чи використає вона якомога краще перебування у Тонкому Світі.

Тонкий Світ  є реальним світом, зі всіма можливостями і пере- понами, а не тільки психічним станом. Лише закони й умови життя там зовсім інші. Так, простір і час сприймаються там цілком інакше – тисячі літ можуть  здатися моментом, а одна мить – вічністю. Але ж і на Землі, занурена у радість творчості й щастя,  людина не зауважує, як проминає безліч років, а одна страшна хвилина здається їй безмежно довгою. Так само і для найзмістовніших сновидінь не потрібно часу – миттєво сприймаються найскладніші дії і довгі бесіди.

Зовнішній вигляд Тонкого Світу теж зовсім інший – його матерія, яка світиться, не подібна на покрови земні. Тонкий Світ володіє красотами у незмірно більшій кількості, адже матерія його тонша й еластичніша. Він володіє великою кількістю кольорів, звуків, тонів, яких Щільний Світ не знає. Барви Тонкого світу густіші, чистіші, ніжніші, напруженіші. Вони постійно переливаються, змінюючи напруженість і густину. Один колір дає сотні відтінків, які переливаються. Північне сяйво – слабке відображення красот Світу Тонкого. Побачивши кольори Тонкого Світу і почувши його звучання, можна зрозуміти, що найкраще визначення для нього – Найтонший.

            Перебування у Тонкому Світі має для кожного різну тривалість часу. Воно може бути обмеженим кількома тижнями або ж розтягнутися на кілька сторіч чи тисячоріч – залежно від причин, підпорядкованих лише людині. Перебування у середніх і вищих прошарках Тонкого Світу прекрасне, і людина середнього духовного розвитку, потрапивши туди, знаходить умови життя цього світу для себе приємними. Поступово можливості Тонкого Світу полонять людину, і вона зовсім не поспішає залишати його.

Та, разом із великою кількістю приємних можливостей, Тонкий Світ повен спокус і небезпек. Сказано, що під кожною квіткою там чатує змія. Захопившись чудовими можливостями Тонкого  Світу, людина може стати жертвою його спокус та на багато віків прикувати себе до нього, довгою зупинкою затримуючи  свою еволюцію.

Та приходить час, коли людина має покинути Тонкий Світ. Наступає строк  людині «померти» і тут, тобто – скинути з себе вже зношене тонке тіло, а самій перейти у наступний, вищий світ. Скинуте тонке тіло, яке стало «тонким трупом», через деякий час розпадається – тим швидше, чим воно чистіше, повертаючи матеріали у загальний резервуар тонкої матерії.

Світ Тонкий – тільки перехідний світ на шляху до Вогняного, і наше перебування в ньому не може бути тривалим, це лише шлях необхідний, який бажано швидко пройти. Істинною ціллю нашої еволюції є наступний світ – Світ Вогняний – те, дійсно справжнє небо, про яке говорять, як про мету наших устремлінь, усі вчення та легенди усіх часів і народів.

                        Легенда вісімнадцята

        ПРО ЖИТТЯ У СВІТІ ВОГНЯНОМУ

Коли зв’язок із тонким тілом остаточно порвано і тіло скинуте, нове сновидіння, чарівне забуття охоплює душу, як ласка. Людина пробуджується з відчуттям блаженства – яскравого, безмежного, не- мислимого для земної свідомості, з відчуттям невимовної радості, миру і спокою, які перевищують будь-яку нашу уяву.

         Як описати це пробудження в долинах небесного світла, де все – гори, квіти, рослинність – все прекрасне і все звучить? Найніжніші відтінки кольорів, що світяться, хвилюються перед зором, саме повітря здається  світловою музикою, найчарівніші мелодії тихо звучать навколо… Вся істота наскрізь проймається  світлом і гармонією...

Згодом, через золотий серпанок, починають проступати осяйні обриси, які оточують людину, щоб посвятити її у містерію нового життя. Це знайомі, рідні, любимі обличчя, красиво витончені, їхня краса відображає найблагородніші емоції і почуття, незаплямовані тривогами і пристрастями нижчих світів. Усі потаємні думки відбиваються на цих обличчях; ніжність, любов, мудрість просвічуються через їхні прозорі тіла цілою гамою сяючих кольорів…

Як передати словами блаженство цього пробудження, сяйво першої зорі небесного світу! Що ж це за новий світ, у якому опиняється людина? Це – Світ Вогняний, вірніше, та його частина, яка називається «Світом Думки». Тут «зовнішнім» тілом людини стає «тіло вогняне», або «тіло думки» – провідник, чи носій мислення, конкретний розум, інтелект, який творить конкретні думки. Людина має тіло думки і в земному житті, тільки приховане за покровами тонкого і щільного тіл. Воно побудоване із Духо-Матерії Світу Думки і має  більш чи менш розвинені органи сприйняття – у залежності від культурного і духовного розвитку людини.

Життя у Світі Вогняному діяльніше, ніж у Світі Тонкому. Духо-Матерія Світу Думки значно сильніше оживотворена і витончена, ніж матерія Тонкого Світу – світу почуттів. «Матерія почуттів», порівняно з «Матерією думки», здається незграбною, тяжкою і тьмяною, хоча порівняно з фізичною матерією вона виглядає чарівно-прозорою і світлою.

Там немає тіней, що не важко уявити, адже й на Землі можна досягнути цього ефекту, відповідно розташувавши джерела світла. Світлоносність усіх складових того Світу дає безперервне свічення. Красу Вогняного Світу неможливо описати земною мовою, яка не має таких слів і понять, що могли би правильно передати нам суть того Світу.

Все, що людина думає, відразу  відтворюється там у формі, адже саме з матерії цього світу формуються наші думки, вона є тим середовищем, де відтворюється наше мислення. Там кожна людина дійсно створює сама своє небо і рівень краси усього оточуючого відповідає багатству її думки. У міру розвитку  духовних сил людини, небо її стає більш витонченим і прекрасним. Всі обмеження у Світі Думки створюються самою людиною, і тому небо кожного розширюється і поглиблюється одночасно з розширенням і поглибленням його душі.

У Вогняному Світі не існує ніякого відмежування від близьких. У цих небесах ми постійно разом із  тими, кого  любили і шанували в час земного життя – тими, що відійшли раніше або все ще живуть на землі. Ми бачимо їх біля себе,  щасливих і блаженних, у тому образі, який ми любили на землі, і зберігаємо повну аналогію наших земних стосунків, адже у Світі Вогняному розцвітають усі земні паростки любові.

Щодо істинного зв’язку поміж двома душами, – спілкування тут набагато тісніше, ближче, ніжніше, ніж на Землі, адже між душами немає жодних перепон. Простір тут не роз’єднує, кожна душа може наблизитися до іншої душі, лише побажавши цього і спрямувавши на неї свою увагу. Такі спілкування відбуваються не тільки із «швидкістю думки», але й у всій повноті, якщо душі однакові за  рівнем розвитку;  думка блискавично переноситься від однієї душі до іншої, і кожна душа чітко бачить процес творення думки у того, з ким спілкується.

Досягнувши світу Вогняного, людина зберігає у своїй пам’яті лише те, що у її земному житті було благородним і прекрасним. Усе негідне й огидне вона губить у вирі забуття, який давньогрецькі легенди назвали хвилями Лети. Все добре, здійснене нею в останньому житті на Землі, отримує тут повну реалізацію і нагороду. У Світі Вогняному людина здійснює всі свої світлі мрії, які на землі щомиті розбиваються і знову відновлюються. Захід Сонця, тьмяний на землі, загорається тут у сліпучий день.

Години ентузіазму або самозречення, пережиті на землі – ці чисті ноти, вирвані з дисонансу земного життя – знову і знову повторюються у Світі Вогняному в дивних вимірах, у дивних поєднаннях. Швидкоплинні радощі, що дарує нам музика, екстази любові або почуття милосердя – це лише окремі звуки тієї чудової симфонії, яку душа почує у Вогняному Світі.

Єдині реальні й постійні речі в земному житті – то одкровення духовної Краси, Любові та Істини. І для тих, хто до них поривався за життя на Землі, у Світі Вогняному не буде нічого, крім Істини, Любові і Краси.

Ось де людина пожне  нагороду за свої безкорисливі вчинки на Землі. У Світі Вогняному вона повністю поглинута блаженством  особистих земних прихильностей, захоплень і думок, і збирає  плоди своїх гідних вчинків. Ні біль, ні дрібка печалі, ні навіть тінь горя не затьмарює світлий горизонт її чистих радощів.

Так описують легенди небесне життя людини – життя, яке із зусиллям може уявити  наша огрубіла на землі свідомість, та яке прозрівають серцем поети і переживають ясновидці, про яке говорить космічний закон аналогії. Земними грубими образами і недосконалою мовою марно намагатися передати його, але кожна жива душа відчуває зародок цього життя у своїх сокровенних глибинах.

Так, Світ Вогняний є світом блаженства і радості невимовної. Та він і дещо більше, ніж місце блаженного заспокоєння для втомленої душі. Все, що в останньому земному житті людини було цінним у її розумових і моральних переживаннях, тут піддається внутрішній переробці і перетворенню у певні розумові й моральні якості – у сили, які вона понесе з собою у наступне втілення.

        Жниво, придатне для споживання і перетворення у Світі Думки – це всі чисті думки й емоції, які зароджені протягом життя, усі розумові й моральні зусилля і прагнення, усі спогади про безкорисливу працю на благо ближніх. Все, що може бути внесене у духовний стрій та, як наслідок, може служити для розвитку душі. Тут розвиваються  розум і серце, вільні від дрібничкових турбот, у Світі Вогняному  забезпечується прогрес майбутнього.

Тривалість часу перебування людини у Світі Думки повністю залежить від кількості тих духовних запасів, які людина приносить з собою із земного життя. І коли  всі вони вичерпані, коли випита остання крапля з небесної чаші радощів – тоді все, що було перетворене у властивості й здібності, все, що володіє вічною цінністю, зберігається для людини, і вона скидає з себе останню з усіх тимчасових оболонок – тіло думки, яке розчиняється у Світі Думки. Так людина досягає своєї істинної батьківщини – Світу Вогняного.

Світ Вогняний – це істинна батьківщина людини, її «дім». Сюди вона повертається після подорожі  у «долину сліз», куди  відправляється, ніби у школу, щоб навчитися і зібрати досвід. Лише тут дійсно безсмертна Людина переживає, нічим не обтяжена, своє власне життя, у повноті того самоусвідомлення і знання, яких вона зуміла досягнути.

Світи Думки і Вогняний, насправді, один великий світ думки: перший – світ конкретної, другий – абстрактної, «вогняної» думки. Світ Думки можна рахувати нижчою сферою Світу Вогняного. У вищій сфері підлягає перетворенню все надособисте мислення – всі думки, які відносяться до вищої, абстрактної області.

Вища сфера Світу Вогняного складається з трьох підрозділів, і людина перебуває в одному чи іншому, відповідно до рівня свого розвитку. На першому, нижчому рівні, перебуває величезна більшість із 60-ти мільярдів¹, що складає всю масу нашого людства. Ця більшість підіймається тільки до нижчої сфери Світу Вогняного, і то лише на коротку мить. На одну мить такі душі пробуджуються тут до свідомості, і блискавичний спогад висвітлює повністю їхнє минуле. Аналогічний спалах передбачення висвітлює їм майбутнє, вони прозрівають у минулі причини і майбутні наслідки. Це – все, що більшість людей здатна тут відчути.

Але є душі, які під час свого земного існування високим мисленням і благородним життям приготували той засів, із якого жнива збираються саме в цій області. Тут вони починають зазнавати істинного життя людини, гідного існування самої душі, не обтяженої оболонками, з яких усі належать нижчим світам. Людина пізнає своє власне минуле й аналізує причини, які  сама викликала до життя, відзначає їхні взаємодії і наслідки, що з них витікають, і навіть бачить їхній вплив на її майбутні життя.

У наступній, вищій, другій області Світу Вогняного перебуває порівняно невелике число душ високої еволюції, які відзначаються під час їхнього перебування на землі вродженою культурністю і природною витонче- ністю. Це ті душі, які під час перебування на землі всю енергію присвячували вищому розумовому і моральному життю. Для них вже немає покрову, який приховує минуле, їхня пам’ять досконала і безперервна.

У третій, найвищій області Світу Вогняного перебувають Учителі Мудрості – Архати, або Махатми, та їхні найближчі учні.

¹ Примітка. У листі О.Реріх від 20.12.34р. читаємо: «…Давно було сказано, що істинно знаючих духів не більше сотні на всьому проміжку нашої планети. Це при нашому людстві, яке налічує два більйони!»

       Легенда дев’ятнадцята

       ПРО МІКРОКОСМОС – БЕЗСМЕРТНУ ЛЮДИНУ

                                                                Пізнай самого себе –

                                                                І ти пізнаєш Всесвіт і Богів.

                                                    Надпис над Дельфійським храмом

                                                                  Космос відображається

                                                                  У зіниці кожного ока,

                                                                  І Бог спочиває

                                                                  У кожному серці

                                                                                                «Поклик»

Легенди розповідають, як людина переживає кілька «смертей», скидаючи у трьох світах через певні проміжки часу, одну за другою, всі тимчасові оболонки – свої «тіла»:  тіло щільне й ефірне, потім тіло почуттів, нарешті тіло думки. І після чотирьох смертей Людина за- лишається сама  собою – без оболонок, вона більше не помирає, – безсмертна, вічна…

Легенди свідчать, що ця вічна Людина потрійна. Найвища частина її на Сході називається АТМА: це частинка Божества, Іскра Духа-Вогню, Промінь Абсолюту. Це божественне ядро міститься у БУДДХІ – духовній душі, духовному розумі, «тілі блаженства». Буддхі – це те, що в народі зветься «серцем» людини, – воно дає здатність прозріння, проникнення у суть речей шляхом миттєвого осяяння – інтуїції або чуттєвого знання.

Поєднання Атми і Буддхі утворює «зерно духу» – Божественну, вічну, незмінну, нерушиму Монаду. Це вогняне зерно духу однакове у всіх людей, воно ще є несвідомою основою кожної людини. Його виникнення відноситься до початку організованої матерії. Щоб досягнути свого сучасного стану, воно мало пройти через усі царства природи, піднятися всіма щаблями сходів еволюції життя, поступово розвиваючись шляхом незліченних існувань.

Навколо зерна духу накопичується і росте свідомість людини. На Сході вона має назву МАНАС – «Мислитель», самоусвідомлення. Це – вищий розум абстрактного мислення, «розум ідей». Це зростаюча, еволюціонуюча частина вічної Людини – нетлінна скарбниця усіх надбаних результатів життєвих дослідів і переживань, гідних  збереження. Усі колись надбані розумові і моральні якості зберігаються у ній – інакше вони не могли б зростати.

Атма, Буддхі і Манас разом складають вищу тріаду – свідоме безсмертне Я людини, яке живе в усіх світах. Воно є діючою особою у тих тілах, у які оповите. Його присутність і несе  відчуття «Я», як для тіла, так і для душі. Це «Я» часто, у самообмані,  ототожнює  себе із тією  оболонкою, у якій воно діє найбільш енергійно.

Так, у людини чуттєвої Я зливається з фізичним тілом та з природою відчуттів, бажань і пристрастей – тонким тілом. Тобто, вона мислить себе та ці тіла як одну істоту. Для вченого – його Я міститься в розумі, адже з діяльності останнього витікають всі радощі вченого, у розумі зосереджене його життя і творчість. Та дехто з людей здатен підійнятися  до абстрактних вершин духовної філософії – до рівня легенд, і відчути Вічну Людину, як своє істинне Я.

Вплив і дія Вищого Я на свої тіла називається «совістю», коли справа стосується моральності, і «спалахами інтуїції», коли воно просвітлює інтелект. Якщо ті спалахи настільки часті, що стають постійними, то їхня сукупність називається «генієм».

Кожен із нас носить у собі  вселенський скарб, цей Вогонь єдиний, незмінний для усього Всесвіту!

Вічна Людина перебуває у Світі Вогняному. Для проявлення у нижчих світах вона потребує тіл – провідників, побудованих із матерії тих світів. Сукупність тимчасових оболонок, завдяки яким Людина діє у Світах Думки, Тонкому і Щільному, називається особистістю і створюється вона для кожного окремого втілення.

А вища тріада Атма – Буддхі – Манас, що втілюється, називається Індивідуальністю. Вона як безсмертне дерево, яке виділяє з себе особистості, подібно зміні листя, існуючого у весняну, літню й осінню пору земного життя. Живучи вічно, вона огортається у тіла і скидає їх подібно, як людина одягає вбрання новим і скидає старим. Вона – вічний збирач досягнень усіх втілень.

Закінчуючи земний шлях, Індивідуальність бере усе цінне, що людина набула протягом життя – краще, що зібране в душі. І як вітер відносить із квітки, що гине, пахощі, так Індивідуальність несе зібране з собою у Вищі Світи для перетворення у досвід і приєднання до свідомості.

Скинувши всі тіла, Вічна Людина, нарешті, залишається сама собою, у своїй домівці. Насправді вона і не покидала своєї обителі, для Індивідуальності земне життя, або фізичне втілення, є лише тимчасове устремління частини її свідомості й волі у нижчі світи за допомогою провідників із нижчої матерії. А процес відходу із земного втілення, який зветься смертю, є поверненням свідомості у вищі світи – поверненням додому.

Так, з точки зору легенд, земне народження є швидше смертю, а те, що здається смертю, є народженням у більш широке життя,  переходом із в’язниці до свободи гірського повітря, поверненням до істинної оселі людини. Тому легенди вважають смерть найбільшою із земних ілюзій: смерті немає, є лише зміна в умовах життя!

Грецькі легенди, повні глибокого і світлого символізму, порівнювали душу – Психею – з крилатою комахою, яка то повзе по землі черв’яком, то підноситься до неба метеликом. Скільки разів вона була гусеницею і скільки разів метеликом! 

Народний звичай у пам’ятний день мінятися крашанками теж містить у собі найдавніший символ. Люди хотіли нагадати один одному про шляхи трьох світів, про шляхи сходження й воскресіння, та про те, що таке людина: оболонка яйця – аналогія щільного тіла – швидко минуще явище; білок – це тіла почуттів і думки – вже пожива, хоча й невелика;  вогняний жовток – вічна Індивідуальність.

Подібну аналогію маємо і в плодах вишні або сливи: зверху оболонка, яка не має ніякої ціни, далі м’якоть минуща, але придатна для живлення, і нарешті зерно у кісточці, яке може зберігатися вічно. 

Людину можна порівняти ще й із джерелом світла, окутаним «тілами» – кількома шарами паперу. Чим потужніша лампа, тим більше вона випромінює світла через папір. І чим розвинутіша Індивідуальність, тим світліше випромінювання, яке пробивається крізь усі її тимчасові тіла, які складають АУРУ*. Аура  залежить від духовного розвитку людини: чим він вищий, тим аура більша і багатша на різні відтінки.

Невидимі випромінювання аури бачать деякі люди, які називаються ясновидцями, або сенситивами (чутливими – пр.). Для них аура нерозвиненої людини уявляється сірою, безколірною, або такою, що має грубі, густі, темні барви, які виражають грубі пристрасті й емоції. Аура людини духовно розвиненої – чиста та ясна, виблискує усіма відтінками світла і кольорами райдуги.

Кожна думка людини, кожне  бажання й емоція відбивається на  аурі виграванням відтінків кольорів та світла. Усі досягнення і падіння відбиваються на аурі, яка є безпомилковим показником нашої внутрішньої духовної суті. Тому аура є найточнішим паспортом, куди людина сама вписує свої діяння, якими б вони не були – позитивними чи негативними. І там не може бути щось викривлене або приховане. Ті, хто можуть бачити ауру, бачать нашу душу, читають наші думки і почуття, як у відкритій книзі.

                                                           *    *    *

Легенди відмічають особливу роль людства у житті планети. Говорячи про взаємодію між планетою Земля і людством, яке населяє її, легенди стверджують наступне: вищі принципи планети містяться у людських монадах. Людство являє собою ніби цемент планети – воно допомагає стримувати частини, яким загрожує хаос. Світ незаселений тому легко розпадається. Людство оберігає планету своїм найвищим виявленням – думкою. Отже, велика відповідальність усіх мислячих жителів планети за чистоту думки.

                          Легенда двадцята

         ПРО ПОВЕРНЕННЯ ІЗ ПОТОЙБІЧНОГО СВІТУ

Легенди говорять, що небесне життя душі, у залежності від ступеню розвитку, може тривати тисячі років. Але, як земне життя, так і небесне, має і початок і кінець. І коли життя душі у Світі Вогняному повністю зжите, Людина починає відчувати тяжіння до нового втілення.

Що примушує Індивідуальність повертатися на Землю? – Закон Космічний: як голод штовхає голодного до їжі, так закон втілення спрямовує дух знову втілюватися, щоб пройти через нові випробування і піднестися на новий ступінь. Адже тільки на Землі обновлюються  наші енергії,  і непереможна сила знову притягає дух до боротьби і страждань.

Нелегко підійти до земних сфер від Світу Вищого. Це занурення можна порівняти з роботою водолаза. Як водолаз повинен одягати тяжкий обладунок, щоб протистояти тиску океану, так той, хто прямує до землі, має оточити себе тяжкою плоттю. Досвід робить таке випробування радісним.

Високий дух радіє кожній  можливості удосконалити новий бік свого життя, він намагається знаходити важкі завдання, щоб випробовувати на них оновлену свідомість. Високий дух прагне до тяжкого шляху, а слабкий зберігає свою боягузливу лінь.

Коли закінчується термін перебування у Світі Вогняному, тоді для Людини приходить момент ясновидіння. В одну мить вона проглядає своє минуле і причини, зароджені у ньому, які будуть діяти в майбутньому; загальні обриси найближчого втілення розгортаються перед нею без покрову. При вступі до нового земного життя Людина отримує іскру просвітлення і розуміє, які причини спонукають її при- йняти певне навантаження. Так обумовлюються завдання нового земного життя.

І ось, коли скінчився  термін перебування в Небесних Оселях, Людина спускається із Світу Вогняного у Світ Думки. Вона випромінює деяку частину своєї енергії у вібраціях, які притягують до неї матерію Світу Думки. З неї Людина, з підтримкою небесних Будівничих, будує тіло думки, щоб розпочати новий розділ із вічної історії її життя. За допомогою цього тіла вона  мислитиме у новому втіленні.

Пізніше, у тілі думки, людина спускається у Світ Тонкий. Її енергії, які продовжують струмувати назовні, вібруючи, збирають навколо неї матерію Тонкого Світу. Із цієї матерії будується тіло тонке, тіло бажань, за допомогою якого людина у новому втіленні буде відчувати і бажати, виражати свої пристрасті й емоції.

Далі людина будує своє ефірне тіло з ефірної матерії фізичного (Щільного) Світу. Ефірне тіло стане еталоном майбутнього фізичного тіла, яке в утробному періоді розвивається згідно еталону, а після народження виростає точною копією ефірного тіла.

Коли всі оболонки, крім фізичного тіла, створені, приходить час фізичного народження людини. Високо розвинена людина, яка живе вищою свідомістю, сама обирає сім’ю, у якій їй належить народитися. Для нерозвинених людей це питання вирішують Владики Карми. Вони визначають сім’ю та умови для нового народження, керуючись тими бажаннями й устремліннями, які людина, що втілюється, виявила в минулому житті, інакше кажучи, тими наслідками, які вона створила.

Фізичне тіло, або щільне тіло дії, людина отримує від своїх батьків. Вони передають їй і фізичну спадковість – особливості тієї раси і нації, у якій вона народжується. Це – єдина спадковість, отримана від батьків. Все інше в нове життя людина несе власне, набуте. Розумові і моральні якості від батьків не передаються.

Так, геній, як правило, не буває спадковим. Геній не передається від батьків їхнім дітям і не завершує сім’ю, яка поступово удосконалю-  ється, – він з’являється зовсім несподівано. Життя генію дають звичайні люди. Своєму потомству  він також передає не духовні, а тілесні якості. Тому дитина генія часто народжується тупицею.

І ось звершується найбільш непроглядна таємниця земного життя – таємниця втілення, таємниця народження, таємниця материнства. Таємне злиття відбувається повільно, поступово. У міру того, як душа поринає у ці гарячі надра, як вона відчуває себе захопленою в обруч тілесності, свідомість її божественного життя блідне і згасає. Адже між нею і вищим світом виникають потоки крові і плоті, які утискують її і наповнюють мороком.

 Але небесне виховання увійшло в сокровенні глибини душі, воно оживає згодом, завдяки пізнанню або красі, завдяки любові або стражданню. Створення дитини має прекрасний зміст і велике значення. Зачаття – то священнодійство, заклик душі до втілення. Ця невидима душа, – очікувана і зобов’язана прийти – чи не являє  собою дещо воістину божественне? Святе і прекрасне завдання матері, яка створює нове житло для душі дитини, полегшує це ув’язнення у тілесну обмеженість і пом’якшує  майбутнє  випробування.

Вище було вказано, як потрібно поводитися, проводжаючи того, хто відходить із Світу Щільного в Тонкий. У легендах також вказується, як треба зустрічати того, хто повертається зі Світів Вищих, хто приходить для нового життя, для нових завдань у Світі Щільному. Ось що говориться про це в одній священній книзі:

«Хіба тривожимо жаданого гостя особистими бажаннями? Ми поспішаємо відчинити ворота, тільки б жаданий прийшов. Хай ті, хто не знають, моляться простору, але ті, хто збагнув, лише допомагають події. Рука часто тягнеться, та сліпі намагаються відхилити її. Тому припи- нити зародження дітей гірше від вбивства. Так само недобре нагромаджувати складнощі своїх бажань. Перед приходом гостя краще провітрити дім, і в тиші, повторюючи молитву, спрямувати очі на красу. Не потрібно вимислів і призначень – вільно дух іде. Тяготи землі потрібно знімати. Шари випаровувань окутують кожну колиску. Блаженна  матір, яка  відкрила  запону  до світла  і піднесла першу квітку. У тиші, з посмішкою й у красі, чекайте нових, тих хто стукає у світ».   (Листи Саду Морії, т. І, «Поклик»).

У цьому фрагменті подана вказівка, яка стосується припинення зародження – аборту, коли «сліпі намагаються відхилити руку, що тягнеться». Треба знати, яку пертурбацію вносить аборт у долю  істоти, якій прийшов час втілитися. Вона пройшла нелегкий шлях, закінчила своє перебування у Вищих Світах,  втілилася у тонке тіло, їй залишилося лише отримати фізичне тіло. Ось нарешті вибрані батьки,  відбулося зародження – і раптом її, з якихось незрозумілих міркувань, виганяють назад із Щільного Світу у Тонкий, чим наносять невимовних страждань, за які нерозумним «батькам» доведеться розплачуватися. Злочин цей дуже великий. Тому і сказано, що «припинити зародження дитини – гірше від вбивства».

                                                        *    *    *

Деякі люди ще захоплюються заняттям, яке теж порушує космічні закони, так званим спіритизмом. Вони вважають, що можуть безкарно викликати померлих і вступати у спілкування з душами великих покійників або близьких людей – друзів і рідних. Але те, що відбувається на спіритичних сеансах, є не що інше, як груба містифікація.

Після відходу людини у Світ Вогняний у Тонкому Світі залишається лише скинуте тонке тіло людини, яке продовжує  деякий час напівсвідоме буття, утримуючи при собі частинку свідомості людини,  що покинула його. Ці скинуті тонкі оболонки, які притягуються думками живих людей, витають поблизу місць свого земного життя і часто, за викликом, з’являються на сеансах, де помилково вважаються за душі померлих. Насправді душа людини, яка відійшла, істинний дух її, вже знаходиться у Світі Вогняному, де заклики її не досягають.

Єдині духи, які  можуть з’являтися на сеанси – це ті, хто пішов із земного життя раніше визначеного строку своєї природної смерті: самогубці, страчені злочинці і ті, хто загинув у катастрофах. Час до приходу строку їхньої природної смерті вони проводять у тій сфері, з якою можуть спілкуватися спірити. Але ці істоти, за появу на сеансах, дорого розплачуються – спілкування із земними жителями супроводжується для них тяжкими наслідками, впритул до знищення.

Чи можна припустити, що  порушення космічних законів про- йде безкарно для земних учасників сеансів, які були причиною за- гибелі якоїсь істоти? Згадаймо, що спіритизм був одним із проявів  духовної розпущеності, від якої загинула Атлантида.

               Ч А С Т И Н А  Ч Е Т В Е Р Т А

            ЛЕГЕНДИ ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ

                                      Є закони життя неживої матерії –

                                      Закони фізики, закони хімії.

                                      Є закони життя живої матерії –

                                      Закони біології.

                                      Це зовнішні закони

                                      Матеріальних явищ життя.

                          Легенди давнього Сходу

                          Стверджують, що існують також

                          Внутрішні закони життя самого життя.

                          Вони називають їх космічними законами.

                                        Легенда двадцять перша

   ПРО КОСМІЧНУ ШКОЛУ (ВІД ЗВІРА ДО БОГА)

                                Не чудо, а кований клинок життя ваше.

 «Поклик»            

У легендах про потойбічне життя було повідано, як людина, після смерті у Світі Фізичному (або Щільному) і перебування  у Світах Вищих (Тонкому і Вогняному), знову повертається на землю для наступного фізичного життя. Таким чином, життя кожної людини повторюється багато разів.

Численним рядом послідовних життів у Світі Фізичному людина набуває все більш і більш повний життєвий досвід. Цей досвід, у проміжках між втіленнями, у Світі потойбічному, перетворюється у здібності й характер людини, з якими вона йде в нове життя. Це життя, продовжуючи попереднє, починається з того ступеню, на якому людина зупинилася у попередньому житті. Так поступово розвивається свідомість людини.

Спробуємо глибоко вдуматися у слово ЧОЛОВІК – воно означає ДУХ, або ЧОЛО, яке проходить ВІКАМИ. В одному слові виражена вся зміна втілень, уся цінність розвитку свідомості. Чи можна назвати іншу мову, у якій втілений мешканець названий так само духовно?

Людська еволюція є еволюцією свідомості. У кожної людини вона відбувається за визначеним планом. Виконуючи цей план, людина проживає свої окремі життя, і кожне  життя – ніби один день у Космічній Школі.

Під час одного  космічного навчального дня – довжиною в одне земне життя людини – потрібно виконати певні уроки, визначені завдання. Якщо людина успішно розв’язувала їх, вона просувається в еволюції своєї свідомості швидше. Якщо ж вона менш успішна, тоді багато разів повертається у ті самі обставини, у яких колись не досягла успіху.

Людство – це шістдесят мільярдів індивідуальностей. Тільки невелика частина його живе одночасно на землі, решта перебувають невтіленими у Тонкому і Вогняному Світах. Легенди ділять все людство, за розвитком його свідомості, на п’ять великих розрядів, ступенів або класів. Люди, які наставляються Великими Вчителями Мудрості, у кожному житті, що відповідає одному космічному дню, вчать уроки, необхідні для переходу з одного класу в другий.

Для молодої душі, яка недавно вийшла з тваринного стану, план навчання – егоїзм із його невгамовно-настійливим «Я хочу цього», щоб посилити центр особистості. Так навчаються люди першого класу, розумовий розвиток яких перебуває в зародковому стані: вони не вміють приборкувати свої буйні пристрасті, свою грубу Природу. Народжуються вони серед дикунів, у напівцивілізованих Расах, а також у відсталих і злочинних типах цивілізованих рас. Вони втілюються багато разів підряд у тій самій підрасі, маючи невелику перерву між втіленнями, та своїми невгамовними пристрастями, на довший час можуть бути затримані у нижчих областях Тонкого Світу.

Після багатьох життів у класі дикунів план змінюється, і другий урок, який людина має поступово вивчити, це – «не я, а ми». Вона повинна навчитися ділитися, не вимагаючи нічого для себе однієї. Другий клас – це люди пересічного розвитку, вузького світогляду, розумовий горизонт їхній не виходить за межі сім’ї, народності. Це люди первісного розуму, без ініціативи та уяви. Вони перевтілюються багато разів підряд у тій самій підрасі, мають невеликий відпочинок у небесних областях, тривалість якого залежить від досягнутих у житті успіхів  духовного розвитку.

Два перших нижчих класи – «дикунів» і «цивілізованих» – являють собою більше дев’яти десятих від усього людства.

Врешті приходить наступний духовний ступінь еволюції свідомості, коли бажання служити, бажання розділити тягар інших стає основною нотою в житті людини цього класу. «Дозвольте мені допомогти вам» – так говорить план Космічного Розуму серцю людини культури, яка прагне духовності. Третій клас – це клас культурних людей, які прямують до високих цілей, мають високі  ідеали; їхня свідомість розширилася до розуміння єдності людства, єдності життя. Перевтілюються вони двічі-тричі у кожній підрасі. Час між втіленнями може продовжуватися  до тисячоліть, у середньому він становить від семисот до тисяча двохсот років.

Четвертий клас – учні Великих Учителів Мудрості. План Космічного Розуму для учня – жити задля Імені свого Учителя, стаючи ще благороднішим стражем і провідником тієї благодаті, яку Великий Учитель створює для світу. Учні свідомо творять своє майбутнє. Вони добровільно відмовляються від тривалого блаженства, на яке мають право у Світі Вогняному, – перевтілюються відразу після смерті, щоб прискорити свою еволюцію. Кожен із них має Вчителя, який вибирає сім’ю та умови, у яких учень має народитися.

          На останньому ступені – Вчителя Мудрості, Архата, Махатми план  Космічного Розуму – Логосу –  завершується повністю, і Велика Душа живе у невимовній єдності людини і Бога. «Не своєї волі шукаю, а волі Батька» – молитва Його життя. До п’ятого класу належать ті рідкісні квіти людства, які повністю завершили свою людську еволюцію, і досягли стану Боголюдського або божественного. Вони не потребують перевтілень і втілюються тільки за своїм бажанням для цілей еволюції та для блага людства. Коли Архат приймає народження, Він сам вирішує, де і коли  йому народитися, адже Він – абсолютний господар своєї долі.

У міру того, як душа підіймається щаблями еволюції, вона приймає все більшу участь у виборі своїх перевтілень. На нижчому рівні душа підкоряється; більш розвинута душа має право вибору в межах пропонованих їй втілень; нарешті, душа, яка володіє вищим покли- канням, обирає втілення не для себе, а для спільного блага.

                                                         *    *    *

Так легенди про перевтілення розкривають перед нами істинний зміст життя і смерті людини; вони вважають закон перевтілення одним із найбільших космічних законів, за допомогою яких звершується еволюція космічного життя. Людина втілюється стільки разів, скільки потрібно для повного розвитку свідомості індивідуальності: від звірино-людської, на початку шляху, до боголюдської свідомості в кінці шляху.

Еволюцію людської істоти можна порівняти з намистом, кожна намистинка якого є одним із фізичних проявів, нанизаних на нитку безсмертного зерна духу. Ряд втілень можна розглядати як ряд окремих життів, але краще дивитися на зміну втілень, як на одне життя.

Людина невмируща! «Ми не помремо, але змінимося» – як ще ясніше можна сказати про вічне космічне життя? Фенікс, що відроджується з попелу, заповіданий здавна. Зрозумівши, що життя ніколи не припиняється, людина цілком змінює своє ставлення до земного існування. Знаючи всю непохитність і вічність життя, можна йти без страху. Зрозумівши неможливість знищення нашої космічної сутності, можна цю цінність сміливо класти на чашу ваги.

Наше велике минуле й осяйне майбутнє переплітаються у райдужній зміні незліченних життів. Лише розуміння єдності космічного шляху примусить людей жити красою і помирати  мандрівниками, які продовжують свою подорож у Безмежність. Нещадний фатум смерті перетвориться на поклик космічного життя.

                                          Легенда двадцять друга

                                        КРОКУЄМО  ЕПОХАМИ

Корінні раси і підраси людської еволюції мають відповідне призначення у драмі земного життя – принести нам досвід. Тому Ієрархія наділяє підраси фізичними відмінностями, розташовує їх то серед гір, то на берегах морів, та посилає різноманітні аспекти єдиної Космічної Істини, які виражені у різних релігіях та філософіях і знаходять у народів різних підрас подальший розвиток. 

Уявімо собі людину, космічного мандрівника, яка народжується поступово у кожній підрасі кожної Раси. Яким відмінним буде перший своєрідний досвід індивідуальності, втіленої у примітивному велетні – Рмоагалі, народженому в першій підрасі Атлантів, від досвіду горця Тлаватля, народженого у другій підрасі, – мовчазного й витривалого, чутливого до змін сонця і хмар.

Втілившись у Толтека, – у Атлантиді або Перу – вона матиме досвід адміністратора в одному з найдивніших патріархальних правлінь, які були гордістю третьої підраси. Такий адміністратор брав на себе увесь тягар клопотів про добробут якогось села або провінції, навчаючись при цьому вгамовувати особисті пристрасті у довічному служінні співгромадянам.

В якості Туранського колоніста, у четвертій підрасі, людина звикає мандрувати у пошуках нових земель і змагатися з природою на нових поселеннях. Як войовничий первісний семіт п’ятої підраси, вона навчається бути борцем, який розвиває швидкість рішення й усвідомлює, що його життя належить не йому, а племені.

Як мореплавець і торговець у шостій аккадійській підрасі, людина пізнає магічну силу моря, пізнає необхідність враховувати психологічні моменти у розподілі товарів і розвиває розумову силу у діловому змаганні. А потім, як землероб у сьомій Монгольській підрасі, який ніколи не залишає ферми, успадкованої від предків, вона дуже близько пізнає  нечисленних  жителів свого села, поділяючи їхні турботи і біди, та навчаючись розуміти внутрішній зміст життя віддалік від галасу і торгівлі.

Простежимо далі за мандрами душі у її народженнях серед п’ятої Раси. Звичайно, життя в першій підрасі, у Індії, залишило свій незабутній відбиток, принесло дещо із притаманного індусу філософського й абстрактного погляду на життя. У Древньому Єгипті, серед  практичного і щасливого народу, який не віддавався мріям, вона розвиває інший бік характеру.

І коли б людина народилася арабом у другій підрасі, у самому серці пустелі, невже та пустеля не залишила б свого відбитку, наділивши душу тонкою чутливістю до  невидимого життя  природи, до її величі? Як іранець п’ятої підраси, народжена у цивілізації, що спрямовувала людські зусилля до успіху через торговельні справи, вона мала би навчитися винахідливості й ініціативи та чесному впровадженню свого промислу.

Втілившись у четвертій підрасі, як кельт, чи древній грек в Афінах, – яке нове сприйняття життя знайде вона, знаючи, що Боги тут із нею повсюди, упевнена у своєму божественному походженні, народжена для перетворення життя у мистецтво та набуття всебічного знання.  Як римлянин – упевнена, що релігія, сім’я і держава – це одне; із глибоким відчуттям законності й готовністю підкорятися закону, щоб навчитися мистецтву управляти. Або як француз чи італієць – чуйний, емоційний, захоплений ідеями як ідеями, без матеріальних міркувань. Врешті, як ірландець, з його мрійливістю та інтуїцією, з  екзальтацією, яка чергується зі смутком…

Народжена у п’ятій Тевтонській підрасі, у Скандинавії або Англії, які нові властивості вона придбає, на додаток до вже наявних? Напевне, практичність і, завдяки науковим дослідженням, здібність до надособистого судження, добросовісність у діловій сфері. А хіба   творчість Бетховена, Вагнера, Шекспіра не дадуть їй нового розуміння життя?

У майбутній підрасі, шостій, яка виникає тепер в Європі та Австралії, у Новій Зеландії та Америці, можна  передбачити розвиток нового розуміння відносин між батьками і дітьми, співробітництво у справах матеріально-технічної еволюції, розвиток інтуїції, уміння підходити по-новому до світових проблем, звільнення від пережитків і традицій старого світу, а також любов до сонячного світла, свіжого повітря та до всього, що зближує людей.

Уявімо собі, які різнобічні можуть бути наслідки втілень у тих  самих підрасах, при зміні втілень душі від чоловічого до жіночого.  Виконуючи жіночі обов’язки, душа розвиває нові почуття і бачення світу, без яких вона була б явно біднішою. Досконала людина має володіти  не лише якостями, притаманними людям різних положень і статків, але і досвідом, притаманним різним статям. Число чоловічих чи жіночих втілень залежить від здатності душі перетворювати набутий життєвий досвід у здібності. Як стверджують легенди, звичайно буває не більше семи і не менше трьох втілень підряд у одній статі. Тому зустрічаємо у житті жінок із визначено чоловічим характером і чоловіків із жіночими схильностями. Це означає, що  душі щойно змінили свою стать, і рівновага між статтю і характером ще не встановилася. Така невідповідність у наступних втіленнях згладжується.

Підносяться і падають цивілізації, розвиваючи в людях різні  якості, та в основі всього – процес перевтілення з його полем досвіду і новими переживаннями. Цивілізаціям, створеним із праху, дається можливість зіграти належну їм роль, а потім вони поглинаються морськими безоднями або руйнуються у вогняному катаклізмі. Все  служить лише сценою у драмі земного життя, накресленій Космічним Розумом, щоб ми, добросовісно виконуючи наші ролі, змогли, нарешті, досягнути досконалості.

Людина поступово проходить крізь усі епохи і Раси, через усі Культури і суспільні стани для того, щоб  власними зусиллями і творчістю глибоко розвинути божественні властивості, які закладені у ній як можливості.

Кожна зміна життя шліфує якусь грань людини. Не сяятиме камінь недостатньо відшліфований! Зміна втілень відбувається не за земними відмінностями, а за вищими основами, тому цар може стати чорноробом, а швець  опиниться сенатором…

Великі втілення іноді змінюються цілком  непомітними – хто знає, що цінного може бути знайдено на важкому шляху? Тому знатні втілення чергуються з трудовими, що сприяє підвищенню свідомості всіх владик світу цього. Всі галузі важкої праці повні знаходжень. Гнані навчаються більшому, ніж гонителі.

                                            Легенда двадцять третя

                 ПРО НАБУТТЯ СКАРБІВ

                                             Не чекайте дарів, а збирайте скарби.

                                                                                            «Поклик»

Мета різноманітного досвіду численних життів людини –  повне виявлення прихованих у потенційному стані сили, краси і величі, якими Єдине Життя наділило кожного з нас. Кожне нове життя дається людині для того, щоб вона удосконалила свою Індивідуальність, щоб донесла дещо позитивне у Чашу набуття. У цьому зміст людського життя на Землі і мета космічного закону перевтілення.

Індивідуальність людини складається багато віків, протягом її численних втілень; її устремління і здібності – набуття попередніх жит- тів. Різниця у здібностях і характері, яка спостерігається в людях, є  наслідком більшого чи меншого шляху розвитку, більшої чи меншої зрілості людської Індивідуальності. Величезна відмінність, що розме- жовує одну людину від іншої, означає різне еволюційне минуле позаду кожної душі.

Як інакше пояснити існуючу в житті нерівність? Чому один талановитий і розумний, а другий без здібностей і тупий? Один добрий, щедрий і великодушний, другий – злий, скупий і  жорстокий?

Єдине розумне пояснення нерівності – це різний рівень розвитку, досягнутий кожним у попередніх життях. Коли з двох людей один – здібний, а другому все дається важко, то це означає, що перший є старим досвідченим духом, який прожив багато життів і надбав більшого досвіду, а другий – молодий дух, який  недавно ступив на шлях набуття життєвого досвіду в Космічній Школі, і йому потрібно багато чому навчитися, щоб зрівнятися з першим.

Здібності й талановитість кожної людини є наслідком духовних надбань попередніх життів і переносяться з одного життя в наступне. У найскромнішому існуванні бувають іноді відмінності, які важко по- яснити. Високий ідеалізм – чи не є це наслідком потойбічного життя? Адже те, що зберігається у душі, – сильніше від усіх земних понять. Вроджені ідеї вже самі собою доводять, що є попередні життя. Та є дещо ґрунтовніше: ми народжуємося з великим багажем невизначених і затьмарених спогадів, устремлінь, передчуттів.

Різкі відмінності у розумових і моральних задатках, які постійно зустрічаються в межах сім’ї, пояснюються тим, що розумові й моральні якості належать самій Індивідуальності, як нею набуті. Уже в дитячому віці проявляються знання і нахили, які неможливо пояснити ніякими іншими причинами, крім попередніх надбань, принесених із минулого.

Коли в одній сім’ї, у цілком однакових умовах, у дітей розвиваються різні нахили й устремління, внаслідок чого виростають цілком різні люди, – то це результат закону перевтілення. Кожна дитина – це Індивідуаль- ність, яка втілилася, з характером, що вже склався, і з визначеними нахилами.

Виховання накладе свій відбиток на кожну дитину, та основний характер у кожної залишиться самобутнім. Нікому й ніколи ще не вдавалося виховати двох цілком однакових за характером людей, адже це не залежить від батьків. У фізичній подібності та в розумових і моральних відмінностях зустрічаються дві різні лінії причинності.

Від цілком здорових батьків часто народжуються хворі діти, тож причини закладені не тільки у спадковості. Не потрібно звинувачувати батьків – можна догледіти і свій атавізм. А пориви диких пристрастей у дітей спокійних, лагідних батьків? Спадковістю їх теж не пояснити – вони йдуть із попередніх життів.

Ідіосинкразії – непереборні потяги чи відрази, причину яких неможливо зрозуміти, – можуть бути пояснені лише законом пере- втілення. Можна простежити їхню незалежність від родових звичок. Особлива сила таких потягів доводить, що вони глибоко закладені у даній особі. І якщо в окремих випадках розглянути зміну життів, тоді незрозумілий потяг чи відраза виявляться природним наслідком минулого.

Так званий дар розпізнавання не є даром, а наслідком праці та досвіду. Розпізнавання набувається багатьма надбаннями. Людина пізнала багато положень і тим витончила своє судження. Той, хто не розпізнає, мав грубе існування, і не намагався вийти з нього, тому він позбавив себе цінності пізнавати серцем.

Уява теж є відображенням і наслідком попередніх досвідів. Вона виникає як результат вікових надбань. І всі якості духу підлягають тому ж закону. Дух із більшими надбаннями завжди володітиме синтетичним розумом і легко розумітиме сутність речей. Духа з малим багажем часто зустрічаємо серед  вузьких спеціалістів.

У деяких людей надзвичайно розвинена терплячість, тоді як інші зовсім позбавлені  цієї якості. У чому ж причина? Не може бути випадковості щодо такої основної якості. Причина у тому, що власник терпіння зміцнив його у багатьох життях. Терпіння належить до якостей особливо тяжко зароблених, як у земному, так і в тонкому перебуванні. Таким чином, терпляча людина є вельми досвідченим трудівником, а нетерпляча – є новачком у житті.

                                                         *    *    *

У глибинах свідомості люди пам’ятають, що мета життя – набуття духовних скарбів. Але втративши духовне розуміння, вони забувають про вищі духовні цінності та піклуються лише про накопичення матеріальних цінностей. Сучасне людство, на жаль, почало надавати перебільшено велике значення матеріальним благам, визнаючи їх за єдину цінність.

                                       Легенда двадцять четверта

              ПРО ПАМ’ЯТЬ ПОПЕРЕДНІХ ЖИТТІВ

Легенди говорять, що інформація про весь досвід і всі події сукупності життів людини, яка накопичувалася у віках, збирається навколо зерна духу і зберігається у «Чаші», яка знаходиться у безсмертній частині людини – у Манасі.

Через різницю у частоті вібрацій, які сприймають Манас і щільне тіло, наш мозок – провідник свідомості щільного тіла – не в стані сприйняти  високі вібрації, послані йому з Манасу, тому знання Чаші не передається мозку. Отже, причина того, що людина не пам’ятає подій зі своїх попередніх життів, –  у нездатності розуму сприймати знання, яке знаходиться в Чаші.

Та бувають випадкові піднесення вібрацій фізичного тіла до високих вібрацій вищого Я людини, під час яких приходять проблиски сокровенного знання. Це відбувається під час молитовного екстазу, у час великої небезпеки, великої радості чи  горя, або в часи натхнення у поетів, композиторів і художників.

Насправді, не все зникає з пам’яті людини, коли вона починає нове життя на землі. У перші роки життя багато дітей пам’ятають попередні життя, а також  перебування у потойбічних Світах між життями. Іноді вони намагаються розповісти про себе дивні речі, на які дорослі не звертають уваги або сприймають як фантазію.

Зауважуючи недовіру і насмішки дорослих, дитина замовкає і не ризикує більше розповідати про себе, боячись повторних насмішок або навіть осуду. Потроху події і враження нового життя заповнюють  душу дитини, яка прийшла в нове життя, затуляють і закривають собою затьмарені спогади попереднього життя. Таким чином, нерозуміння оточуючих дитину дорослих стає причиною того, що цінна можливість, замість  розвитку, завмирає навіки.

Деякі спогади з попередніх життів зберігаються не лише у дітей, але й у дорослих. Широко відомі багато раз зареєстровані випадки, коли людина, прибуваючи вперше у незнайоме їй місце, пізнавала його і визнавала, що воно їй  добре знайоме.

Коли людина буває поставлена в умови, аналогічні до тих, які були з нею в одному з попередніх життів, то за асоціацією ідей вона може згадати цю подію. Тільки не всі дають правильну оцінку такому дивному спогаду. Але ніякого іншого розумного пояснення таким випадкам не можна дати, окрім того, що вони – відображення  подій із  попередніх життів.

Іноді від попередніх життів залишаються символи – ієрогліфи на чужих мовах, які виникають із сокровенної пам’яті. Нерідко люди починають повторювати незнайоме слово, яке має значення на несподіваному діалекті. Багато сокровенних спогадів зберігається у свідомості. Кожна людина носить у собі свою таємницю. Рідко відтуляється завіса минулого у земному існуванні – лише перейшовши за межу земного, людина просвітлюється у пізнанні частини своєї таємниці. Чудовий процес, коли відкривається Чаша набуття: пам’ять раптово осяюється, і минуле повстає у всій космічній величі – нетлінне набуття може виявитися істинним скарбом.

Легенди стверджують, що передчасне знання втілень дуже шкідливе для еволюції духу, який розвивається, тому воно так мудро приховане Природою, яка діє завжди за Законом Доцільності. Часто передчасне знання своїх втілень може зупинити подальше сходження, вкинути дух у прірву відчаю у випадку розкриття моменту зради у минулому, або ж, навпаки, посилити зарозумілість – одну з якостей, яка становить найбільші перепони розвитку.

Тільки люди з особливо розширеною свідомістю можуть поринати у минуле без шкоди для просування. Для малої свідомості погляд назад може бути згубним. Тому маємо благословляти мудру завісу таємниці, тим більше, що в міру сходження шляхом еволюції дух здіймає цю завісу, бачить і розуміє деталі своїх втілень.

Чим вище душа підноситься, тим краще вона зберігає у пам’яті ясну, незаперечну свідомість свого духовного життя, яке панує за нашим земним горизонтом, і посилає проміння світла в оточуючий нас морок.

Пам’ятати все про попередні існування  може тільки людина високого духовного розвитку. Для учня Учителя Мудрості наступає такий момент, який визначається Учителем, коли йому розкривається багато таємниць, у тому числі й таємниць попередніх життів. Тоді душа пригадує свої попередні існування, бачить їх як щаблі для до- сягнення тієї вершини, звідки вона охоплює й осягає Всесвіт. Архати і Махатми пам’ятають всі свої земні життя.

                                            Легенда двадцять п’ята

                ПРО КОСМІЧНУ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

                                                                    Що посієш, те й пожнеш.

                                                                                 Народна мудрість

Чому людське життя проходить у неоднакових умовах? Чому одні здорові й красиві, а інші каліки й потворні? Образно кажучи, – тим, хто «народився в сорочці» – все в житті вдається, а на інших – «бідних Макарів» – «всі шишки валяться»… Хто ж наділяє одних щастям, а інших стражданням? Розподіл страждань здається людям випадковим, несправедливим, він – джерело нарікань, ненависті та  обурень.

Як вірити у вищу справедливість, коли одні народжуються в умовах фатальних злиднів, приниження, а інші живуть у багатстві й щасливо? До того ж, переважно, страждають люди добрі, а насолоджуються життям негідні. Тобто, у Космосі, де все таке струнке, доцільне, закономірне, як бачимо, панує свавілля, випадковість, несправед- ливість, коли справа стосується життя людини –  царя Природи…

Легенди Сходу вносять у наш земний морок світло миру і надії, запевняючи, що все буде зрозумілим і стане на свої місця, якщо про- стежити раніше пройдені життя людини. Адже нинішнє життя  є для неї точним підсумком  попереднього  існування.

Космічна Справедливість є. Вона здійснюється за Законом Причинності, який на Сході зветься Законом КАРМИ. Це справедливий і безпомилковий Закон Відплати, який стверджує: «Що посіє людина, те й пожне». Іншими словами,  хто страждає в житті і хто насолоджується ним, однаково пожинають плоди, засіяні у минулому.

Космічна  справедливість віддає кожному за ділами його. Зворотний удар: за добро – добром,  за зло – злом, описаний відомим  висловом «Око за око і зуб за зуб», є вказівкою на Закон Карми.

 «Як гукнеш, так і відгукнеться», «Як постелиш, так і виспишся», «Не плюй у колодязь – пригодиться води напитися» – всі ці вислови народної мудрості стосуються Закону Карми.

Древня мудрість, якій були відомі космічні закони, зображала Богиню Справедливості у вигляді жінки, яка сидить із зав’язаними очима і тримає в одній руці вагу, у другій – меч. Це символічне зображення Закону Карми вказувало, що відплату проводить сліпий, але розумний закон вищої Космічної Справедливості, який не керується власними симпатіями та антипатіями.

Коли людина волає: «За що?» – вона не думає про своє минуле. Вона нарікає на долю, не знаючи, що це вона сама себе суворо карає. Наслідки вчинків, слів, бажань і, головне, думок людини неминуче повертаються до неї у вигляді біди або щастя. Народна мудрість каже: «Від долі не втечеш»…

Кожен, хто шкодить ближньому, перш за все, шкодить собі. Кожен, хто готує братові отруту, творить собі жахливу долю. Старовинний вислів говорить: «Хто підняв меч, від меча і загине».  Майже всі, так звані нещасні випадки – наслідки Карми. Ніщо не може торкнутися людини, чого б вона не заслужила сама. Можна зрозуміти навіть стан ідіота, знаючи, що його тупість є наслідком злочинного використання розуму в минулому житті.

Злочини людини породжують спокутне життя. Неправедне життя тягне за собою нові випробування. Праведне життя несе  високе покликання, творче життя. Моральна відповідність, що здається невідповідністю з точки зору одного життя, проявляється з досконалістю і справедливістю у ряді всіх життів, де може бути  рух вперед до розуму й духовності або, навпаки, –  до тваринного стану.

Старовинні легенди Сходу свідчать, що в житті людини ніщо не минає безслідно, – найменший  вчинок, слово, бажання і кожна думка відбиваються автоматично на невидимих скрижалях вічності. Усе заноситься в космічну «Книгу Життя» людини. За все рано чи пізно доводиться звітувати.

Люди, які знають Космічні Закони, розглядають Карму як плату за борги, набуті у попередніх існуваннях. Усвідомлюючи, що минулі життя, напевне, не обійшлися  без заборгованості і плата за старими рахунками неминуча, мудрі люди прагнуть найшвидшої виплати боргів. Вони кажуть: «Краще чаша гірка, ніж життя з гіркотою». Один відомий філософ, проданий у рабство, вигукнув: «Дякую долі, нарешті можу заплатити давні борги!»

З іншого боку, імператор, якого нарекли Золотим, жахався: «Розкіш переслідує мене, коли ж зможу виплатити борги мої?» Краще бути платником, аніж тим, хто отримує. Кожна плата завершує минуле, а отримання може пов’язати, перетворитися в борг. Часто легка Карма* буває тяжким випробуванням: рідко коли людина, перебуваючи в достатку, може піднятися на наступний щабель духовного вдосконалення.

Людині дається свобода волі. Вона може йти своїм  шляхом так, як вважає за потрібне. Хто пішов правильним шляхом, той прийде до мети. Кожне викривлення відверне від потрібного напрямку і люди говоритимуть про важку Карму. Дійсно, тому,  хто заблукав у хащах, доводиться долати перешкоди. Надмір зарозумілості та брак знань завжди породжують багато помилок, за які неминуче доводиться розплачуватися. За кожною помилкою слідом іде страждання, доки людина не зрозуміє, що порушувати космічні закони не можна. Тому страждання є головним учителем людства.

Карму створює не лише окрема людина, але й колективи. Як член різних груп, людина приймає участь у груповій Кармі. Тому, крім індивідуальної Карми, люди мають ще сімейну, виробничу, партійну, народну, расову, загальнолюдську Карму.

Усі, хто приймали участь у створенні групової Карми, повинні будуть зустрітися не тільки з суперниками, яким вони спричинили  шкоду, але й між собою, щоб спільно розплутати зав’язані ними колись вузли Карми. Колективна Карма несе народам і колективні біди – такі, як  війна, де кожен страждає стільки, наскільки він винен у скоєнні викликаної ситуації.

Людина відповідає за свої вчинки і слова, та ще більше за спонуки і думки. Думка – найбільш могутній фактор у створенні Карми. Саме спонуки й думки творять основну Карму, а вчинки – фактори другорядні. Мотив важливіший від вчинку. Будь-який злочин є тільки малою часткою внутрішньої підготовки, яка буває достатньо довгою. Внутрішнє життя складає Карму у сотні разів більшу, ніж зовнішнє.

Деяка частина створюваної Карми гаситься у цьому ж житті. Решта відкладається для майбутнього існування – коли надійдуть потрібні умови для її гасіння. Адже існують несумісні між собою види Карми, які не можуть бути погашеними в одному й тому ж житті. Людина з’являється з минулого кармічним чином пов’язаною з певними людьми, з визначеним суспільством і народом, тому вона має народитися у таких умовах, щоб максимально зжити всі види Карми.

Кожній душі, при новому втіленні, Владиками Карми – вищими Істотами, виконавцями цього Закону Космічної Справедливості, проводиться ретельне припасовування умов нового життя. Із все- відаючою мудрістю Вони вибирають і поєднують частини Карми, щоб утворився загальний план життя душі, що втілюється. Вони пристосовують можливості людини, що йдуть з минулого так, щоб майбутня Карма сприяла  еволюційному рухові вперед.

Так Владики Карми розподіляють Карму людей. Із безмірним співчуттям і безмежною мудрістю, але не відступаючи ні на волосину від Космічної Справедливості, вони будують для однієї душі тіло, яке підходить для генія, а для іншої – тіло подібне до колоди. Їхня єдина турбота – підвести людину на крок далі шляхом космічної еволюції, – не покарання, а набуття досвіду. При цьому можна дивуватися точності терезів  Карми. Владики Карми  нічого не відбирають і не додають, вони тільки розподіляють духовні сили людини так, щоб остаточна мета була досягнута якомога швидше. Тому Рука Долі веде завжди до Блага.

                                      Легенда двадцять шоста

                   ПРО ЖИТТЯ ПРАВЕДНЕ

                                                            Як жити, щоб святому бути?

Людина гасить у своєму житті частину старої, призначеної їй Карми, що наздоганяє її в даному втіленні, і відразу творить  нову Карму, свою нову долю. Якість нової Карми залежатиме від її мудрості.

Звичайно, більшість людей, сплачуючи свої кармічні борги, створюють нову змішану Карму, яка поєднує добре з поганим. Та в мудрої людини буде більше доброго, ніж поганого. Вона швидше зживе набуту Карму, і нова, породжувана нею Карма, буде вищої якості. Отже, ми – господарі нашого завтра, хоча й обмежені сьогодні результатами  вчорашнього дня.

Що ж очікується від людини, щоб нова Карма була доброю, щоб майбутнє її покращилося? Легенди називають сім правил такого праведного життя.

Перше правило говорить про необхідність пізнання Космічних Законів і узгодження з ними свого життя. Людина, яка не знає Космічних Зако- нів, – не зважає на них і здійснює вчинки, які потім приносять страждання. Кожне порушення законів несе тяжкі наслідки – ство- рюється  погана Карма.

Людина може стати господарем своєї долі, адже вона живе у світі, який керується Космічними Законами. Це дає гарантію справжнього успіху у створенні свого майбутнього. Знання Закону Карми дає снагу удосконалювати власний характер, чим визначає кращі умови для  майбутніх існувань.

Друге правило – правильне розуміння  так званих ударів долі.  Залежно від того, як ми сприймаємо наші ж породження, які посилає нам Карма, проходитиме успішне зживання Карми. Якщо людина  обурюватиметься і бунтуватиме проти сплати боргів, що висять на ній, тобто, проти наслідків своїх же вчинків, якщо вона озлобиться і  спричинить біди іншим, тоді вона затримає зживання старої Карми, та й нова буде поганою.

Якщо ж страждання навчать її покірливості і смиренню, якщо прикрощі й тривоги спонукають її виправити помилки, то вона сплатить кармічні борги розумно і нова Карма буде доброю. Крім того, і стара Карма не буде для неї страшною, адже очищене мислення, а значить, очищена аура, зовсім інакше реагують на кармічні зворотні удари. Так людина може вийти із зачарованого кола Карми.

Приймаючи радісно все, що посилається, навіть страждання, які йдуть до нас із непогашеного минулого і  радісно відмовляючись від усього, що відбирається, – перетворюючи все це на добровільну жертву, – ми можемо прискорити сплату своєї Карми і досягнути чудових можливостей.

Третє – людина не повинна відомщати за причинену їй несправед- ливість, адже закон Карми непорушний сам собою. Хоча Карма є Законом Відплати, та самовільно людина не має права брати на себе виконання відплати – цим відає Вищий Суд Карми. У древньому законі сказано: «Мені відомста і я віддам» – це відноситься до Закону Карми.

Можливо, отриманий удар є заслуженим зворотнім ударом. Повертаючи ж його із помстою в серці назад, людина не тільки не вичерпує своєї Карми, а продовжує і навіть посилює її у важкому для себе напрямку. Тому ми повинні прощати особистим ворогам – інакше не вийдемо із зачарованого кола Карми.

Знищення земного ворога, вбивство, – це створення сильного ворога у Тонкому Світі. Древні воїни говорили противнику: «Коли вб’єш – тим гірше для тебе: на небі битва зручніша, і там уражу тебе». Так своєрідно древні висловлювали вічність життя і непохитність Закону Карми.

Але відсіч злу ми повинні давати – говорить четверте правило. Опір злу не є помстою, адже в його основі – захист Спільного Блага, а в основі помсти лежить почуття особисте. Як розуміти зло? Звичайно, воно, передусім, – руйнування. Але ж хіба заміна старого будинку новим і кращим – це руйнування? Руйнування є розкладом, який приводить до аморфного стану. Такому руйнуванню потрібно вміти протистояти.

Потрібно протистояти злу як проявленню хаосу. Хаос може поглинути всі досягнення народу. Так, цілі країни захищаються від океану, який може затопити їх назавжди. Об’єднана праця народу створює вражаючі споруди захисту. Людина покликана до світового будівництва посеред хаосу і має виховувати у собі мужність вічного дозору й участі у космічній битві, яка постійно відбувається навколо неї. Обов’язок кожного – бути завжди на сторожі та в міру сил чинити опір злу, що є необхідною умовою еволюції.

Якщо людина не хоче, щоб її поглинули хвилі хаосу, вона повинна бути готова протистояти кожному злу. Хто не бореться із злом – стає зрадником людства. «Якщо хочеш добра, будь готовий поразити зло», – відомий вислів. Кожен повинен прагнути до попередження і відсічі зла. Звичайно, насамперед, – зла у собі самому та у своєму оточенні. Слід підтримувати добро і боротися зі злом – як із тим, яке живе біля нас, так і з тим, яке гніздиться в нас. Адже зло – завжди зло, незалежно від його локалізації.

Є багато способів протистояти злу без шкоди для Карми і,  передусім, силою духу. Відсіч ворогу, нанесена без злоби у серці,  набагато потужніша. Зло може бути викоренено лише добром – добро  витісняє зло, попереджаючи його існування. Добро є найбільш дієвим невичерпним началом, яке завжди позбавлене жорстокості, егоїзму та зарозумілості. У цьому відміна добра від зла.

П’яте правило говорить, що скоєне зло спокутується тільки відновленням порушеної справедливості. Наслідки дії можна загоїти тільки дією. Ніякі словесні ствердження, ніяке розкаяння, ніякі клятви не мають значення для Закону Карми. Пізнавши свою нерозумність, потрібно замінити її дійсним розумінням.

Якщо людина розбила у свого сусіда цінну вазу, або витоптала квіти в його саду, то як можуть допомогти розкаяння, поклони і прохання щодо прощення? Необхідно повернути цілу вазу і відновити витоптані квіти. Спричинене зло спокутується також стражданням того, хто його породив. Ніякого прощення Закон Карми не бере до уваги.

Шосте правило говорить про правильне відношення до ближніх. Треба пильнувати простий, але мудрий Заповіт: не робити іншому того, чого не хочеш, щоб робили тобі. Це правило зміцнює почуття братерства і солідарності. Ми повинні надавати всім допомогу, співчуття і милосердя, тому що всі ми члени однієї й тієї ж людської сім’ї, хоча стоїмо на різних ступенях розвитку свідомості.

Сьоме правило каже, що можна обігнати свою Карму. Не треба думати, що «доля», призначена для індивідуума, не підлягає змінам: людина може змінити свою Карму. Нестримним устремлінням вперед, до удосконалення, покращенням своїх думок і спонук, самовідданим служінням людина може обігнати свою Карму, і вона її не спіткає.

Карма страшна лише тим, хто потопає у бездіяльності. Той, хто зупинився у своєму розвитку, отримує повну відплату. Але спрямо- вана думка звільняється від тягаря минулого. Навіть маючи досить важку Карму, можна від неї звільнитися. Коли людина, прагнучи досконалості, розвиває духовні сили, спрямовуючи їх на користь еволюції і для блага людства – вона не тільки гасить свою Карму, але й несе полегшення від наслідків недоброї Карми всьому людству.

                                         Ч А С Т И Н А  П' Я Т А

        ЛЕГЕНДИ ПРО КОСМІЧНУ ІЄРАРХІЮ

                                                           «Люди – смертні Боги,

                                                           А Боги – безсмертні люди».

                                                           Щасливий той,

                                                           Хто зрозуміє ці слова,

                                                           Адже, зрозумівши їх,

                                                           Він оволодіє ключем до всього.

                                        Легенда двадцять сьома

            ПРО БОГІВ, ЯКІ ПРИЙШЛИ З ВЕНЕРИ

Згадаємо Велику Таємницю Космосу про Ступені Космічного Життя: у його еволюції камінь переходить у рослину, рослина стає твариною, а тварина розвивається в людину.

У Всесвіті немає нічого завершеного й незмінного – усе розвивається й удосконалюється. Легенди оповідають, що еволюція Вічного Космічного Життя не зупиняється на людині. Згідно легенд, наступний ступінь це – Божественні істоти, Боги. І якщо Космос безмежний, то і його еволюція безмежна – тобто, у космічному розмаху все можливе…

Яка остаточна мета численних людських життів? Коли Індивідуальність розвиває всі свої духовні здібності та остаточно завер шує Космічну Школу Людини, вона більше не потребує втілень у фізичному світі та її свідомість наближається до Свідомості Космічного Розуму.

Апофеоз розвитку людини не в зануренні у стан несвідомості,  а у творчій діяльності, у співробітництві з Космічним Розумом. Із досягнутої вершини людина осягає і підкорює Космос. У цьому стані вона більше не людина – вона стає Богом. Для неї рівнозначно: знати – і могти, любити – і творити, існувати – і випромінювати істину й красу.

На Сході Істоти, які закінчили людську еволюцію, називаються АРХАТАМИ – Космічними Учителями Мудрості, або МАХАТМАМИ*– Великими Душами.

Як людина не є вищим ступенем у ланцюгу живих істот, так і Земля – не вища заселена планета у Сонячній системі, де існують планети  вищого ступеню розвитку за людський. До вищих планет належить, наприклад, Венера. Провісниця зорі й сутінків, вона – найбільш промениста і потужна, найбільш сокровенна і таємнича серед усіх планет системи. На Венері продовжують еволюцію, вищу від людської, Істоти, які були людьми в попередніх Манвантарах в інших світах. «Людство» Венери є наступним ступенем порівняно з населенням Землі. «Люди» Венери  настільки вищі від нас, наскільки ми вищі від наших тварин.

І ось, твердять легенди, вісімнадцять мільйонів років тому, на світанку зародження Третьої Раси фізичного людства, з Венери прийшли Семеро Великих Духів, Семеро Кумар, Семеро Архангелів.

Легенди називають цих Світлих Істот «Синами Вогню» – завдяки Їхньому виблискуючому вигляду, і «Синами Розуму». Ще  називають Їх Великими Білими Братами. Усі Вони – колишні люди, які виросли у Богів, – адже немає Богів, які не були колись людьми.

Велике Біле Братство Архатів прибуло на Землю, щоб впровадити План Логосу – план еволюції людства. Виникнення і зникнення народів, розквіт і падіння цивілізацій відбувається згідно Великого Плану Космічного Розуму. Із початку існування людства Логос визначив, які Раси і підраси, які народи і держави та які релігії, філософії та науки, що підходять для них, повинні з’явитися одна за другою на Землі. Виконавцем Його волі і є Велике Братство Махатм – Воно впроваджує Його план у здійснення.

Великі Білі Брати прибули з Венери до людства нашої планети, коли воно знаходилося у дитячому стані, щоб бути нашими Вчителями і Наставниками,  щоб допомогти людству на  шляху від людини-звіра до Боголюдини. Для юного людства планети Землі Вони стали Божественними Правителями.

Коли на світанку життя планети якомусь із народів потрібно було дати перші основи общини і державності, основи знання, тоді один із членів Великого Братства Вчителів, або підготовлений Ними учень, втілю- вався, відповідно, як ватажок племені або правитель, як жрець або пророк, який організовував народ і закладав основи знання, основи релігії і мистецтва, основи державності.

Протягом певного часу Братство поступово поповнюється розвиненими людьми нашої планети, які завершили людську еволюцію.

Примітка. У кінці твору є додаткова інформація з листів Олени Реріх.

                                         Легенда двадцять восьма

               ПРО КОСМІЧНИЙ ЗАКОН ІЄРАРХІЇ

Згадаємо перші Великі Таємниці Космосу: про Безмежність, Вічність, Ритмічне Буття Всесвіту та про непорушний Космічний Принцип, або Закон, – про Парабраман-Абсолют*, який існує навіть і в Маха-Пралаї* та викликає Космос із Небуття на початку Манвантари.

Ця Безпричинна Причина Космосу, Велика Основа Світобудови, Вічне і Незмінне, Єдине і Божественне Начало Всесвіту є Найбільшою Таємницею, яку неможливо осягнути розумом, яка перевищує могутність людського розуміння. Це – Велике Непізнаване  Першоджерело Космічного Життя.

Під час Великої Пралаї Абсолют представляє Єдине Буття у Пракосмічній Духо-Матерії, поєднуючи два Великих Начала – як Активне, так і Пасивне, як те, що Творить, так і те, що Зароджує. З початком Великої Манвантари, з початком Космічного Життя, єдине стає Великою Двоякістю: Духом і Матерією. Великий Єдиний Дух – це Космічний Батько Світу, Велика Єдина Матерія – це Космічна Матір Світу.

Далі згадаємо Третю Велику Таємницю Космосу, яка розповідає про Будівничих Всесвіту, – про Ієрархію Творчих Сил. Пригадаємо, як із початком нової Великої Манвантари від Непроявленої  Безпричинної Причини Космосу – Парабраману – походить Проявлена Першо- причина Всесвіту – Логос, Великий Зодчий Світобудови – Космічний Розум. Він створює План будівництва Космосу, план його еволюції, створює «прообрази» всього, що буде  у  всій  Манвантарі.

Найближчими Співробітниками Космічного Розуму стають Великі Істоти, які закінчили людську еволюцію. Це планетарні Духи, Творці Світів, які складають Велику Ієрархію Божественних Творчих Сил Космосу. Вони є Творцями численних сонячних систем. Кожен Ієрарх  виконує свою роль у неосяжному Всесвіті, кожен Ієрарх має своє завдання у будівництві Космосу, а також і в управлінні різними його системами.

Нарешті, згадаємо П’яту Велику Таємницю Космосу – про те, як Планетарні Творці, Ієрархи систем і планет, формують сонячні системи та окремі планети. Кожна система і планета має свого Творця – Логоса, який є її Батьком – Розумом, який одухотворяє її. Кожна планета також має свою Матір Світу, яка уособлює Космічну Енергію планети. Якщо у кожної планети є Божественні Батько і Мати, то має Їх і наша планета Земля.

Із всього згаданого можна зробити висновок, що Ієрархічне Начало, або принцип Керівництва, – підпорядкування нижчого вищому – Космічний Закон,  провідний принцип у Космосі. Принцип Ієрархії закладений у всіх космічних проявах – він є вічним і незмінним законом світобудови.

Ієрархічне начало управління Всесвітом походить із таїнства космічного життя. Космос – живий і складний організм, всі частини якого, для узгодження діяльності, потребують управління, яке, об’єднуючи їхню діяльність, спрямовувало б різнобічні дії його різноманітних органів до єдиної мети.

Все багатоманітне життя Космосу, з нескінченною еволюцією і стрункою впорядкованістю, яка спостерігається у світобудові, здійснюється за допомогою Космічної Ієрархії. Увесь еволюційний процес спрямовується Учителями Мудрості і величезна кількість Ієрархів різних ступенів влади і могутності беруть участь в управлінні неосяжним Космосом. У цьому управлінні кожен Ієрарх має своє особливе завдання. Кожен Всесвіт, система і планета мають свого Ієрарха.

Завжди є Вища Духовна Істота, яка бере на себе відповідальність за планету і стоїть на чолі своїх Високих Співбратів. Великий Ієрарх, який несе на Собі тягар Землі, подібний відомому символу – Гіганту Атласу. Сказання про Гіганта, який тримає Землю, це не вимисел, а пам’ять про Єдиного, котрий прийняв на себе відповідальність за Землю.

                                       Легенда двадцять дев’ята

           ПРО ЄДИНЕ ДЖЕРЕЛО ІСТИНИ

                                                    Не може бути кількох Істин.

                                                    Істина – одна.

                                                    Та можуть бути різні її аспекти.

Ієрархія Високих Наставників, яка принесла Світло і дала імпульс народженню думки на світанку нашого людства, продовжувала приносити Світло на усьому проміжку повільного процесу еволюції людської свідомості.

Розвиток свідомості людства відбувається хвилеподібно. Із плином часу первинна чистота Світла, отриманого людством від Ієрархії, затьмарюється, – отримана мудрість викривляється і перестає бути провідною зіркою на шляху людської еволюції.

Тоді людство губить шлях і заходить у глухий кут. Необхідно знову вказати йому правильний напрямок, спрямувати думку і діяльність у нове русло, тобто звести людство на новий ступінь.

Тому космічні закони еволюції передбачають періодичне втілення серед людей вищих Істот – Учителів людства. Приходячи у світ для еволюційних цілей, вони приносять людству імпульс для подальшого розвитку.

Велике Біле Братство періодично посилає у світ одного із своїх Співбратів – Великих Учителів. Виконуючи покладені на Них Брат- ством доручення, Вони втілюються як Великі Мудреці, вожді, філософи, засновники вчень – Наставники народів.

Ці вогняні Охоронці Світла невпинно появляються на поворотних пунктах історії  планети, на порозі всіх Рас і підрас, очолюючи всі великі події. Вони втілюються у всіх підрасах і народностях, щоб вчасно принести нове зрушення свідомості людства, щоб пробудити його думку у новому напрямку.

Кожен із Них дарував нове життя старим духовним істинам, від кожного починалася нова хвиля припливу духовності: людству  давалася одна із світових релігій, як тих, що зникли, так й існуючих.

Протягом всього існування людства, впритул до нашого часу, не було різниці між релігією, філософією і наукою – це було єдине знання, принесене Охоронцями Світла. Якщо розглядати релігії лише у зовнішньому прояві, – ми не побачимо нічого, крім забобон, хаосу і розбрату. Та коли заглибитися у символи, пізнати містерії, розшукати джерело, звідки черпали Засновники релігій, тоді перед нами проявиться і відновиться гармонія.

Історія однієї релігії буде завжди вузькою, марновірною,  обмеженою. Істинною може бути тільки історія загальнолюдської релігії. Так, наприклад, релігії Ассирії, Єгипту, Іудеї і Греції можуть бути зрозумілі лише тоді, коли будуть знайдені їхні точки дотику з стародавньою індо-арійською релігією.

Взяті окремо, вони являють собою ніби загадки і шаради, але, розглядувані згори, у єдності між собою, постають перед нами як дивна духовна еволюція, де все пов’язане і кожна релігія взаємно пояснює одна одну.

Існує Первісне Вчення – Єдине Джерело всіх релігій і філософій, усіх вчень і всього знання. Охоронцем Первісного Вчення є Ієрархія Світла, яка періодично видає людству частини цього Вчення, узгоджуючи це із свідомістю людей та з умовами місця і часу.

Завдяки єдності Джерела, з якого вийшли усі релігії, головні засади всіх світових релігій – одні і ті ж. Жодна з них не суперечить іншій, і кожен новий Учитель дає все більш широке трактування  тих самих головних Істин, продовжуючи справу своїх Співбратів попередників.

Як білий промінь, заломлюючись через призму, дає веселку,  кожен колір якої є частиною головного білого променю, так і Єдине Світло, що походить з Єдиного Білого Братства, заломлюючись через призму умов часу і характеру народів, дає всі світові релігії і філософії. Кожна з них, не дивлячись на зовнішні відмінності, за внутрішнім змістом, є частиною Єдиного Світла, що вийшло з Єдиного Джерела. Усі великі Вчення, світові релігії,  філософії походили з Єдиного Джерела – Великого Білого Братства. Невичерпна Чаша мудрості зберігається у Непорушній Твердині. Вікові Хранителі її знають, коли і скільки крапель слід пролити з неї, щоб омити свідомість людства. Завжди у всі епохи світу давалася та частина Істини, яку людство могло сприйняти.

Учителі людства дають йому основу свідомості й розширюють її. Вони підносять  свідомість людей до розуміння космічних законів, насичують Єдиною Істиною, яка появляється у вбранні різних філософій і релігій, а також у вигляді думок та ідей, що посилаються Ними невпинно. Ось що говорять про це самі Махатми:

            «Першооснова Братства була закладена не як сховище, а як основний центр думки. Якщо об’єднання думки дає збільшення енер- гії у вражаючій прогресії, то природно було зібрати воєдино думки сильні. Така основа  поширення еволюційної думки.

            Ми служимо просуванню людства. Наші думи, турботи і праця виявляються у посилках для покращення життя людей. Ці послання думкою летять по всьому світу. Ми щедро сіємо у просторі.

            Із Нашої Обителі Ми сіємо зерна Спільного Блага по всьому світу. У просторі повно різних ідей. І часто вчені отримують ніби випадкові імпульси. Ми звикли, що приймачі думок дуже несподівані. Так одночасно у різних частинах світу зароджуються однакові думки.

            Найпотужніші думки летять із Нашої Обителі. Ми шлемо думки постійно, щоб вони, подібно стрілам, пробуджували свідомість людства. На зростання духу ми спрямовуємо всі зусилля – у цьому полягає основа Нашої праці».

Усі спрямовані думки, усі великі ідеї і великі відкриття незмінно виходили й виходять з Обителі Братства Махатм. Це Джерело Знання і Світла є центром, звідки походить духовне керівництво людством нашої планети. Все, що у розумовому, моральному і духовному розвитку людство отримало й отримує – все йде з цього Джерела. Краща людська мудрість і знання – з цієї Скарбниці. Так Махатми – мудреці й пророки найрізноманітніших часів, завжди були найбільшими благодійниками людства.

Людство черпало свою могутність не з себе, а із скарбниці Великої Ієрархії Білого Братства Архатів. Їм ми зобов’язані усім найціннішим, високим і нагальним. Якби не велика самопожертва цих найвидатніших Духів та зусилля Їхніх учнів і соратників, – то людство Землі знаходилося  б  зараз у стані печерних жителів.          

Без духовного скерування людська еволюція не лише затрималась би на багато мільйонів років, але не раз мала б повний крах.

                                                 Легенда тридцята

                  ПРО ВЕЛИКЕ БІЛЕ БРАТСТВО

МАХАТМИ – ВЕЛИКІ ДУШІ, які завершили свій земний шлях. Всі Ієрархи мали пройти через людський ступінь, щоб потім  очолити ту чи іншу планету. Вони виросли за законами космічної еволюції. Скільки потрібно було життів, страждань і перемог, щоб оволодіти цією, вражаючою нас, божественною силою? Право стати богоподібним завойовується шляхом власного досвіду. Тільки цим шляхом виковуються Поводирі людства.

Пізнавши піт праці, Вони можуть керувати людьми в їхній роботі. Пройшовши всі страждання, Вони можуть відзвучати на страждання людей. Самовідданість, милосердя, співчуття, мужність – куються в житті: ніщо відокремлене не може складати силу духу. Лише таким шляхом нашаровуються якості справжніх Керманичів. Тільки так входить людська індивідуальність у пантеон героїв.

Вінець Архата досягається в суворому напруженні подвигу,  потужним, непохитним устремлінням серця, омитого кривавими слізьми страждань протягом багатьох життів. Серце Архата повинне пізнати всі радощі та всі страждання, все горе земного шляху, тобто, випити повну чашу отрути.

Махатми більше не потребують фізичних тіл, які необхідні тільки на стадії людської еволюції. Та Вони можуть втілюватися, коли цього вимагає Їхня робота. Тоді з зовнішнього вигляду Вони нічим не відрізняються від звичайної людини, учня Школи життя, яке не припиняється. І лише людина високої духовності може відчути Їх своїм чутливим серцем.

Великі Білі Брати, такі як Христос або Будда, сяють далекими зірками порівняно з нами, землянами. Їхні  духовні сили, Їхня велич не зрівняються з жодними визнаними людськими геніями, якщо тільки Самі Вони не втілювалися в них.

Махатми добровільно відмовилися від досягнутого Ними вищого ступеню Буття, який називається Нірваною, – задля допомоги нашому людству. Вони добровільно не відійшли  до далеких, вищих Світів, а свідомо знову прийняли земне життя та залишилися зі стражденним людством.

Вони можуть літати у міжпланетному просторі, можуть проникати у найвіддаленіші світи – та дозволяють собі лише пізнавальні польоти на інші планети. Тільки у рідкісних випадках для них буває необхідним довге перебування на інших планетах, яке  не є відривом від Землі, а навпаки, воно наче пряжа, що з’єднує нитки.

Найвеличніші образи старовини пов’язані зі Світлими Ієрархами. Можна знаходити найрізноманітніші ознаки Великої Дійсності, збережені народами. Всі народи знали про Ангелів-Охоронців і берегли перекази тисячоліттями. Усі Вчення свідчили про Могутніх Покровителів, які керували народами.

У всій історії людства нашої планети можна бачити усвідомлення Космічної Ієрархії. Так засвідчують усі народи усіх віків! Не може помилятися усе людство! І це не корисливе навіювання, а пізнання правди.

Легенди стверджують, що існує Твердиня Знання і Любові, існує Братство Махатм, Старших Братів людства, які присвятили себе великому служінню в ім’я Спільного Блага, і стежать за еволюцією світу. Маяк людства існує не у захмарних сферах, а на Землі й займає на ній визначене місце. Існує єдиний ланцюг Ієрархії Світла, який продовжується у Космічну Безмежність. Усі істинні Носії Світла, які появляються на нашій Землі і перебувають на ній і сьогодні, – є Її Представниками. І у мріях людства Братство залишалося завжди як непорушна дійсність. Адже уява є тільки пам’яттю про існуюче. І поступово прийде усвідомлення, що легенда про Братство є правдивою історією.

За далекими пустелями, за горами, за снігами, у незмінному Служінні перебувають Великі Душі. На цих висотах вони постійно трудяться, щоб допомогти людству. Кожен може  щиро радіти, що в його час, тут на Землі, існують Учителі, шлях до яких не заборонений. Одна думка про існування Великого Братства вже наповнює людство мужністю.

Є серед мрій одиноких одна

Більше від всіх на землі одинока…

Серед країн є країна, вона –

Найзаповітніша – дальня, висока…

В радісну мить повноти неземної

Мрія оця спалахом світиться…

Щастя, кому напад темряви злої

Ласкою зоряною  відмітиться…

В дальніх путях, де на схилах трава,

Згладиться в серці усе, все забудеться,

Тільки вона – мрія наша жива –

Начебто сон, що колись таки збудеться, –

Тільки вона нас уперто веде

Кам’яною стезею крилато,

Тихо, як матір, співає  про те,

Які радісні вічності свята…

                                                                 Ю.Балтрушайтіс

                                          Легенда  тридцять перша

           ПРО ВІДСТУПНИЦТВО І  ЗРАДУ ЛЮЦИФЕРА

Як ми вже знаємо з попередніх легенд, на світанку людства на нашу Землю прийшли Високі Духи – Великі Білі Брати, щоб керувати еволюцією планети та її людства. Разом із Ними був і Люцифер. Спочатку він брав участь у пробудженні в людини вищих здібностей, у розвитку її свідомості. І був він тоді Світлоносцем, як і інші Співбрати, та за духовним розвитком – найближчий до Землі. Зерно духу його у своєму потенціалі містить всі енергії, закладені в ядрі нашої планети. Тож, за космічним правом, як істинний господар  Землі, він був князем земного світу у повному значенні цього слова.

Але Люцифер не був Вищим в Ієрархії Співбратів, наших Архангелів. І коли йому довелося одягнутися в щільні земні оболонки, дух його не втримався на належній висоті.

Коли Люцифер усвідомив свою необмежену могутність, коли він оволодів багатьма космічними таємницями і силами, коли  відчув, що може стати творцем світів і разом із тим побачив невігластво мас, які оточували його, – тоді потрібна була величезна сила серця, щоб утриматися від багатьох спокус і, передусім, від гордині духу.

А Люцифер не володів всіма досконалостями. Він не міг побороти в собі почуття гордовитості, а також ревнощів до інших Світлих Духів. Коли нижче єство у ньому взяло перевагу над божественним – він почав боротьбу проти Великих Співбратів.

Відхід Люцифера від шляху Світла намітився вже в часи Лемурії – його повстання зародилося в кінці Третьої Раси. Остаточне ж падіння відбулося в часи Атлантиди. І в наступних віках він був запеклим противником своїх Великих Співбратів, які неухильно підіймалися у славі Світла.

У чому ж полягали відступництво і зрада Люцифера? Будучи одним із Братів Великого Білого Братства, яке керує еволюцією планети Земля, підпорядковуючись Космічній Ієрархії Сонця, він розірвав зв’язок із Космічною Ієрархією – повстав проти Неї та Її представників на Землі – Великого Білого Братства, не визнаючи жодної влади, щоб не нести відповідальності перед Космічною Ієрархією, не ділитися ні з ким владою, а стати повним і єдиним володарем Землі.

Ставши господарем Землі, він захотів спрямувати розвиток людства не законним космічним, а своїм  особливим шляхом. Йдучи супроти закону еволюції, або Волі Космосу, він відкинув План Космічного Розуму, план еволюції планети, план розвитку свідомості людства до Боголюдської, і почав протидіяти впровадженню цього Плану.

Люцифер не захотів співпрацювати з іншими планетами. Він захотів відділитися, залишитися у межах Землі, затримати еволюційний рух людства  планети, – волів щоб воно залишалося тут у якості рабів. Так він зробив Землю великою тюрмою, а людей – в’язнями, приніс все людство в жертву своїй самості і гордині, затримавши його подальший космічний розвиток.

Як же склалася ця моторошна психологія відокремлення? Це можна зрозуміти на прикладі діяльності крупного феодала. Але за єдності Буття, за законом космічного взаємного обміну, будь-яке відокремлення веде тільки до відмирання і смерті. Тому Люцифер міг лише утруднити еволюцію життя, та цілком перервати потік життя він не міг. На жаль, все це затримало розвиток людства Землі.

Повстання Люцифера і підступне проведення ним плану відокремлення Землі викликало опір Великого Білого Братства, яке чинило протидію Люциферу – виправляло курс корабля планети. Велика битва у Четвертій Расі між Синами Світла і князем тьми згадується у всіх старовинних традиціях, які яскраво відмітили цю велику драму нашої планети. Вона закінчилася перемогою Ієрархії і загибеллю Атлантиди. Індійські перекази увіковічнили пам’ять князя тьми у багатьох образах. Найбільш відомий серед них – цар Раванна з острова Ланки. Він показаний суперником богоподібного царя Рами (героя поеми Махабхарати) і викрадачем його дружини Сіти.

Люцифер прагнув відмежуватися від сусідніх планет, а Великі Білі Брати, які впроваджують вічний рух у Космос, кажуть так: «Чому одна Земля, коли суджені всі світи». Вони створюють безперервний шлях людства широкою співпрацею з далекими світами, де буде закладений необхідний для еволюції космічний обмін.

Боротьба, що відбувалася між силами Світла і темряви, вимагала для перемоги великої жертви. Адже тільки у добровільній жертві зберігається велика сокровенна могутність, яка може не тільки протистояти темряві, але й оберігати Землю від загибелі. Доцільність жертви була вирішена у Вищих Сферах Ієрархії і пророкована людству тисячоліття тому. Коли ж прийшов термін, – цю жертву прийняв на себе Христос.

Так зрада і повстання Люцифера дали світові Христа. Він прийшов, щоб паралізувати зло, яке причинив Землі Люцифер: вивести планету з відокремленого стану і повернути її в загальне русло космічного життя.

Тоді як Люцифер вихваляє світло однієї Землі, Христос вказує на красу всієї неосяжної Світобудови. Христос показав перевагу руху за межі Землі, Він говорив: «Можу заночувати на прекрасній Землі, щоб продовжити шлях в інші, ще чудовіші світи». Отже, один захопився лише земною матерією, другий прагнув до світів усіх чудесних можливостей Світла.

Жертвою Христа було нанесено потужний удар силам темряви і похитнута твердиня зла в самій її основі. Великі Сили Світла постійно ведуть із ними вперту боротьбу.

Так на нашій планеті сам господар Землі  її зраджував. Поганий господар, але таку вже природу він виховав у собі. Тож заслужив звання зрадника роду людського. Носій Світла Люцифер втратив право на це ім’я, ставши у свідомості людей дияволом і сатаною.

                                                         *    *     *

Примітка. У листі Олени Іванівни Реріх до О.І.Клізовського від 29 липня 1938 року говориться: «…у сокровенних вченнях Сатані ніколи не надавалося антропоморфічного та індивідуалізованого аспекту до тих пір, доки людина не створила «єдиного живого особистого Бога». Істинно, як сказано: «Виникнення Сатани стало тільки кармічним наслідком заперечення філософського і  логічного пантеїзму…»

Далі, – у листі О.І.Реріх від 27.11.49р., ми читаємо: «радісно усвідомлю- вати, що остання битва Сил Світла з Ієрофантом зла закінчилася по- разкою останнього і виселенням його з нашої Сонячної Системи. Звичайно, поплічників зла дуже багато і вони будуть продовжувати злі дії, але вони слабнутимуть, не отримуючи нового притоку сил і підтримки від свого темного владики. На Землі після очищення, що наступає, стане набагато легше існувати. Твердиня зла впала разом з її Господарем».

                                                         *    *    * 

Закривання очей на існуюче зло і того, хто його породив, опускає людину все нижче. Адже лише через те, що існування Сатани і темної сили заперечувалося, темрява набула величезної влади над сучасним людством.

Світлі і темні – зовсім не абстракція. На Землі ми бачимо Служителів Світла і у праці і в боротьбі, та вбачаємо і злісних, які ненавидять все суще, слуг темряви. Образ Сатани, як Ангела, що впав, і господаря нашої Землі, на горе нашій планеті існує і, на жаль, дуже активний.

Люцифер має багато темних послідовників. Сили темряви утворюють так звану «чорну ложу» – струнку організацію, у якій існує і підтри- мується залізна дисципліна. Центрами темних сил є найбільш великі міста. Та головна маса сил темряви – у невидимому Тонкому Світі.

Для оволодіння умами і волею земного людства, сили темряви потребують співробітництва представників Світу Щільного. Щоб не бути впізнаними, темні сили вищих ступенів діють на людей, як пра- вило, через посередників. Представники темряви обирають собі  не менше трьох посередників, які б викликали найменшу підозру.

Прийоми чорних вишукані – вони терпляче підповзають до мети і обирають плечі, за якими можна було б сховатися. Не чорненьких ба- чите, а сіреньких і майже біленьких!

Головним союзником сил темряви є невігластво людей. Чорна ложа діє за допомогою неосвічених мас, і кращі їхні служителі вербуються із слабких умів – темні виявляють свій вплив передусім через невігласів.

Шлях братів темряви – задоволення нижчих пристрастей. Звичайно, інших засобів для ловлення людей, крім від’ємних якостей, майже не існує. Якщо на нижчих ступенях розвитку людина може бути спіймана у сіті темних найнижчими властивостями своєї природи, такими як пияцтво, заздрість, користолюбство, черевоугодництво, то на більш високих ступенях її ловлять на честолюбстві, пихатості,  визнанні своєї непогрішимості… Темні дуже люблять великих інтелектуалів, які розвинулися за рахунок серця, адже через них можна особливо тонко діяти.

Чорне братство поширює вчення всіх ганебних властивостей. Ніхто з Учителів не заповідав людству самість і корисливість, – не від світла народилися ці єхидни. Сили темряви рухливі – вони несуть розклад, заразу й отупіння до всього прекрасного. Мисленні образи служителів темряви – наче незліченні кігті!

Головний фактор дії темних  на людство – сила думки. Із Тонкого Світу легко впливати на тонку природу людини. Спостерігаючи  ауру і читаючи думки, вони посилають нестійким людям свої думки, які підсилюють негативне мислення. Вбачаючи  внутрішню суть людини, темні легко визначають з якого боку підійти і чим подіяти на її волю.

Думками, спрямованими на нас, темні підсилюють наші негативні властивості: нетерпимість і засудження, заздрість і зрадництво, дратівливість і злісність, брехливість і сумнів, гордовитість і образ- ливість, егоїзм та їм подібне.

Думки темних снують свої тенета там, де вони відчувають нестійкість. Їм легко піддається нерозвинений мозок, коли мовчить серце. Як виснажене тіло особливо легко піддається заразі, так і дух, що похитнувся, зазнає дуже небезпечного нападу. Тіло ще може випадково уникнути зарази, та незрима і несповідана дія на дух значно складніша. Невидиме радіо кличе, притягує і несе свої накази.

Так сітка темряви плететься умілими рукам

                                        Легенда тридцять друга

         ПРО ЖИТТЯ БІЛИХ БРАТІВ СЕРЕД ЛЮДЕЙ

Від початку існування Великого Білого Братства Матір Світу стоїть на чолі Великої Ієрархії Світла. Матір, спільна всім Владикам, навчала Їх і посилала на подвиг. Матір Світу посилає Ієрархів на подвижницьку працю внесення Світла у темряву і на боротьбу з темрявою. Великі Душі, виконуючи доручення Матері Світу, приходили у людській подобі на Землю для просвітлення темного людства.

Після Атлантиди, коли Люцифер наніс удар культу Духа, вирішивши принизити жінку для захоплення влади над людством, Матір Світу заснувала нерозривну нитку, яка скоро засяє. Вона була духовною матір’ю Христа і Будди – надихнула Їх на подвиг як Великих Учителів Світла.

Найвищі Духи, які прийняли на Себе турботу за еволюцію, постійно втілювалися на Землі у тих чи інших образах. Довгим є список самовідданих життів цих Найвищих Духів. Назвемо деякі останні вті- лення, відомі історії.

У Китаї – Лао-Тзе і Конфуцій – Учителі Далекого Сходу; у Індії, крім Великого Будди, були легендарні Рама і Крішна; у древній Персії великий засновник релігії – Зороастр; у древньому Єгипті думка Гермеса Трисмегиста (Тричі Великого) виблискувала в дивовижних рядках «Смарагдової Скрижалі», а також іскрилася на сувоях папірусу «Книги Мертвих»; у Синаї звучав голос Матері Світу – його слухав Мойсей; у древній Греції були: Орфей – засновник грецької релігії, Піфагор – організатор школи езотеричної* філософії, Сократ і його учень Платон, який називався Великим Мислителем, Аполлоній Тіанський – маг і стоїк, проповідник періоду занепаду; нарешті – Анаксагор, Перикл і Астазія; у древньому Римі – Сенека; на Ближньому Сході – Христос, який приніс велику жертву; далі Учитель Магомет – засновник релігії Ісламу; на Заході – Жанна д’Арк, Парацельс, Якоб Бьоме, Томас Воган…

Як же приймало людство цих Великих Служителів Блага? Піфагор, Платон, Беме, Парацельс і Томас Воган несли світильники серед співгромадян, серед життя – під градом нерозуміння й обмов. Кожен міг наблизитися до них, та мало хто зумів під ликом земним розгледіти сяйво надземне. При вивченні життєписів Великих Служителів ми дізнаємось, що надземне сіяння проявляється тільки у віках. Платон і Конфуцій були гнані тими громадянами, які вважалися окрасою і гордістю країни. Земний світ підіймав руку проти Великих Служителів. Братство, утворене великим філософом Піфагором, із погляду міської влади, було шкідливим і небезпечним. Парацельс був мішенню для насмішок і недоброзичливості. Томас Воган став людиною, від якої всі відцуралися, і мало хто мав бажання зустрічатися з ним. Так проявлялися закони темряви, яка пильно стежить за небезпечним для неї Великим Служінням*. Ці приклади стосуються і наших днів. Ганебні дії мають в основі злу волю і заздрість. За що переслідуються кращі представники усіх народів? Звинувачення  майже однакові і вражають неправдоподібністю.

За що були гнані Піфагор, Анаксагор, Сократ, Платон та інші кращі люди? Їм кидали майже одні й ті самі звинувачення. Та у наступні віки прийшло врешті визнання – так, ніби й не було ганьби! Високі діячі не вміщалися у людській свідомості, і меч ката готовий був понизити занадто високу голову.

Перикл був знову покликаний, коли  співгромадяни довели його до недоумства – лише у такому стані вони могли визнати його рівним собі. Співставленням причин гоніння на великих людей можна виявити руку злої волі. Так, переслідування Конфуція і Сенеки подібні за своїм внутрішнім змістом.

Великі Брати і Сестри не раз пройшли через гоніння. Можна згадати і Жанну д’Арк, і Аспазію, і цілий ряд славних трудівниць різних часів. Воістину, неможливо назвати жодного представника Братства який не піддавався б мукам і гонінням у земному житті. Кожен подвиг пов’язаний із гоніннями. Поєдинок із пітьмою неминучий. І хвилі хаосу мають захлеснути сміливого борця. Але такі пробні камені свідчать лише про непереможність духу. Були спалені, розіпнуті, були обезголов- лені, задушені, були звіром убиті і продані у рабство, і отруєні, і замкнуті у темниці – словом, усі муки пере- терпіли, щоб випробувати свою міцність у боротьбі з темрявою.

Піфагор – гнаний, у злиднях, відчув усе приниження тілесне, але це не змусило його відступитися. Проданий у рабство Платон зазнав усіх знегод, пов’язаних із таким становищем, і мужньо переносив їх, серцем чуючи всю гіркоту несправедливості. Саме тому він міг говорити про досконалий устрій держави. Подібно і Анаксагор, який позбувся всього, міг  на своєму тернистому шляху готувати  терновий вінець Великої Жертви Христа.

                                                         *    *    *

Ось що говорять Махатми про свою участь у житті людей:

            «Багато разів бували Ми у ваших містах. Неправильно вважати нас за Істот, що відійшли від земного Світу. У нас бували  квитки на пароплави і костюми народів різних країн; під різними іменами Ми з’являлися там, де того терміново вимагали обставини.

            Окрім східних Ашрамів (Обителей) Ми мали притулок у західних містах – у Ліоні, Нюрнбергу, недалеко від Лондона, від Петербурга і в Італії. Адже крім східних і єгипетських Ашрамів нам потрібні були твердині і в деяких великих містах. Боротьба з силами темряви потребує  багатьох заходів. Зараз Ми не покидаємо Обителі, і буваємо на далеких відстанях тільки у тонкому тілі». 

                                                         *    *    *

У земній Твердині Братства Махатми перебувають усамітнені, – цього вимагає від Них служіння людству. Кожен із Них несе свою визначену місію і бере на себе найбільш тяжкі доручення. Різноманітність завдань вимагає і різного стану, тому більшість Братів знаходиться в ущільнених тонких тілах, а ті, які зберегли фізичні тіла, з огляду на особливу місію, зібралися у своїй головній Твердині. Всі інші Ашрами зараз закриті.

Страшний розклад земної атмосфери не сприяє появі Великих Учителів серед людей. І Будда, і Христос, як і всі інші Великі Учителі, не могли довго залишатися у містах  серед людей і часто йшли у пустелю.

Жоден з Учителів Братства в теперішній час не може жити серед людей. Махатмам Гімалаїв не можна довго торкатися аури землян і навіть просто знаходитися в атмосфері земних долин через велику невід- повідність у вібраціях; довгочасний контакт взаємно шкідливий, а для землян навіть руйнівний: Махатми, звичайно, можуть повністю захистити себе від дії невігласів, але при цьому може загинути багато людей. Тому Махатми  не користуються  своєю могутністю.

                                        Легенда тридцять третя

       ПРО ДОПОМОГУ БІЛОГО БРАТСТВА ЛЮДСТВУ

                                                        Не погроза, а сердечний поклик

                                                        І настанови для Блага.

Братство Махатм іноді називають Світовим Урядом. Люди бояться таких найменувань, але більшість моляться вищому Поняттю і готові прийняти руку Його допомоги. Якщо існує невидимий темний «уряд», то чому ж не існувати Уряду Світла! Факт існування Уряду неодноразово проникав у свідомість людства під різними найменуваннями.

Братство, як Невидимий Міжнародний Уряд, ніколи не заперечувало свого  існування. Воно проявляло себе не маніфестами, а діями, котрі не забуті навіть офіційною історією. Єднання народів, оцінка творчої праці, а також сходження свідомості – утверджуються Міжнародним Урядом найбільш невідкладними засобами.

Уряд не приховував присутності своїх послів у різних державах. Визначені особи посилалися указом Невидимого Міжнародного Уряду і, високо тримаючи  Його честь,  ніколи не ховалися. Навпаки, вони трималися на виду, відвідували уряди, і були зауважені великою кількістю людей; література зберігає їхні імена, прикрашені фантазією сучасників.

У певну епоху в деяких країнах з’являється посол і несе звістку й необхідну допомогу від Твердині Знання. Історія всіх часів зберігає свідоцтва такої допомоги, яка найчастіше надходить у часи поворотних пунктів у долі країн. Допомога, у вигляді попереджень або порад, проявлялася в найнесподіваніших і різноманітних аспектах.

В історії червоною ниткою проходять ці попередження. На жаль, майже всі вони залишалися без уваги. На Сході вміли приймати таку звістку і допомогу, звичайно, також не завжди, а західні народи наполегливо відкидали її. Прийняття або відхилення звістки незмінно супроводжу- валося відповідним розквітом або падінням країни. Можна назвати багато таких історичних фактів. Західні літописи описували факти отримання звісток із Твердині Костянтином Великим і візантійським імператором Еммануїлом. І західна християнська церква, у обличчі своїх римських пап, у дванадцятому і тринадцятому сторіччі знала про існування Таємничого Духовного Пристанища Братства в серці Азії, на чолі якого стояв тоді знаменитий Пресвітер Іоанн, як називав себе цей Великий Дух.

Пресвітер Іоанн час від часу посилав папам та іншим главам церков свої викривальні грамоти. З історії ми знаємо, що один із пап навіть спорядив посольство в Середню Азію до Пресвітера Іоанна. Можна уявити, з якою метою відправлялося подібне посольство, яке після багатьох знегод і митарств повернулося додому ні з чим, не знайшовши Духовної Цитаделі. А Пресвітер Іоанн продовжував посилати свої викривальні грамоти.

В Америці одного разу поради і допомога були прийняті так званим Новим Світом, за президента Вашингтона, коли проголошувалася свобода Сполучених Штатів Америки. Результатом цього став потужний розвиток країни. В оточенні Вашингтона знаходився також таємничий професор, порадами якого той користувався, звідки й походив увесь успіх.

Під час оголошення свободи Америки, при відокремленні її від  Англії, був засвідчений факт, коли на історичних Зборах, у момент коливання і нерішучості, серед присутніх з’явився високий Незнайомець, який виголосив запальну промову, закінчивши її відозвою – «Хай буде вільна Америка!» Ентузіазм Зборів було піднято, і декларацію про свободу Америки підписано. Коли ж присутні захотіли привітати того, хто допоміг прийняти велике рішення, то Незнайомця не знайшли – він зник.

З часу опублікування щоденника графині д’Адемар, придворної дами, яка перебувала при Марії Антуанетті, став широко відомим факт неодноразового попередження королеви шляхом листів і особистого побачення з графинею, як посередником, про небезпеку, яка загрожувала країні, королівському дому і друзям. Усі попередження незмінно виходили з одного джерела – від графа Сен-Жермена, члена Гімалайської Твердині. Але всі рятівні попередження і поради сприймалися як образи й ошуканство. Графа переслідували.  Неодноразово йому загрожувала Бастилія. Трагічні наслідки цих подій усім добре відомі.

Можна згадати, як шведський король Карл Дванадцятий отримав гостре попередження – не розпочинати фатального походу проти Росії, який і поклав край розвитку його держави.

Подібно і Наполеон, який так любив у перші роки слави говорити про свою провідну Зірку, затьмарений успіхами та охоплений гордістю, не прийняв Поради: не  нападати на Росію. Розгром армій і сумний кінець Наполеона загальновідомі.

Зате Кутузов умів поєднувати керівництво з чутливістю до Порад Братства. Сам Сен-Жермен приїжджав, щоб підготувати майбутнього вождя. Настанови Сен-Жермена він прийняв із повною довірою – і в цьому була запорука  успіху.

Перед першою світовою війною один зарозумілий монарх отримав засторогу Братства, та зігнорував Вказівкою і волів позбутися трону. Так само й інший глава держави, не вислухав Посла Братства, воліючи вкинути країну в розруху. Так по всьому світу можна встановити віхи Великого Керівництва. Деякі високі особи приймали його, але жалюгідні пародії на монархів відкидали Поради і  їхні країни зазнавали різних бід.

З усієї історії людства бачимо, що там, де Вісника не було прийнято, або Він навіть переслідувався, – страждала ціла країна. Вісник приходить у важкий час, тому відхилення його означає прийняття повної Карми. Але яка тяжка Карма осіб, які відхилили допомогу сил Світла! Вони тоді приймають на себе усю відповідальність за прийдешнє.

Старші Брати у всі віки приходили на допомогу людям, та глибоке невігластво і нетерпимість, які панували у правлячих колах, відкидали спасіння цілих країн. Брати поспішають усюди на допомогу і радіють, коли вона прийнята, або в зажурі спостерігають, якій долі віддають перевагу народи.

 З усієї історії ми вбачаємо, як різноманітно проявлялася і проявляється допомога Великої Твердині Світла. Частіше, ніж люди думають, Братство впроваджувало свої рішення. Можна виявити цілий ряд історичних подій, від старовини до наших днів, які були наче ланцюгами керівної думки зверху. Якщо спостерігати без забобонів течію світових подій, можна відчути Руку Великого Білого Братства. Сюди ввійдуть факти із французької та російської революцій, а також з англо-російських та англо-індійських відносин, коли вказівка ззовні змінювала перебіг подій.

Уявімо, як змінився б виклад історії, коли б відкрилися всі істинні причини і спонуки! Передусім виявилися б несподівані діячі, про яких людство і не підозрює. У центрі побачили б не царів і правителів, а осіб, які були в тіні. Деякі з них не були примічені через невігластво, але багато залишалися невидимками за законом Братства.

Люди могли б зауважити, як маса подій складається поза людською логікою. Поверх земних міркувань дещо інше повертає течію подій. І як часто так звані правителі є лише символами, – рішення приймаються поза їхнім розумінням. Треба вивчати історію та уважно придивлятися до життя, щоб розпізнати істинних діячів.

Крім заяложених шляхів, у історії зазначені істинні  подвиги. Та багато чого не увійшло до земної історії. Хто знає, як творяться події? Можна примітити лише кілька зовнішніх ознак, а істинне русло життя не відмічене у державних анналах. Адже є історія світу внутрішня і зовнішня. Події проходять особливими шляхами.

Твердиня Великого Знання стоїть на незмінному дозорі еволюції, спостерігаючи і скеровуючи у рятівне русло течію світових подій. Великі Брати докладають усіх зусиль, щоб втихомирити народи. Вони несуть важке Служіння, вчасно попереджуючи осіб, від яких залежить доля народу, і не шкодують сил, щоб встигнути донести звістку. Вони несуть Світло, яке сили пітьми намагаються загасити. Та засів  добра не всихає. У дні суджені зерна проростуть.

           Картина Миколи Реріха "Спалення темряви" 1924 р.

  Словник термінів

Агні-Йога – Вчення гімалайських Махатм*, одна із назв якого – Жива Етика, що характеризує один із основних аспектів Вчення, викладеного у формі бесіди Учителя про нове енергетичне сприйняття Світобудови, яка розвивається згідно Великих Законів Космосу.

Агні  (санскр.) – «вогонь», стихія, якою повинні оволодіти люди на новому ево- люційному ступені свідомості.

Йога (санскр.) – «з’єднувати», тотожне грецькому «релігіо» (з’єдную); перед- бачає поєднання земного з небесним, людини з Богом. Йога є прискорений процес розвитку свідомості.

Архат (санскр.) – «достойний», у буддизмі – святий, який досягнув вищої люд- ської досконалості.

«Астрал» – назва  старовинна, вживалася деякими неоплатоніками для означення тонкого тіла. Так, Порфирій описував  тонке тіло, яке завжди з’єднане з душею, як «безсмертне, що світиться і зіркоподібне».

Аура – комплекс енергетичного випромінювання людини, тварини, рослини чи об’єкту неживої природи. Людині аура характеризує  фізичний і психічний стан.

Брама – у індуїзмі божество, яке складає разом із Вішну і Шивою божественну трійцю (тримурті).

Велика Манвантара – той період часу, коли Космос існує. Сокровенні сказання стародавньої Індії називають його ще «Віком Брами».

Владика – означальний епітет Високого Ієрарха.

Вогняний Світ – третій серед трьох світів  (ментальний, світ думки), те істинне небо, про яке говорять, як про ціль наших устремлінь, Вчення усіх часів і народів.

Езотеричне (грецьке) – «внутрішнє», призначене для посвячених, на відміну від екзотеричного (зовнішнього). Як правило, будь-яка велика релігія має екзотеричну сторону, призначену для більшості віруючих, і езотеричну – для служителів культу, а також ще більш глибоку, яку сповідують вищі духовні подвижники і богослови-філософи.

Ієрархія – у Живій Етиці  1) Закон взаємозалежності нижчого з вищим  (більш досконалим і еволюційно розвиненим); 2) Соборне визначення Світлих Сил світобудови, які стоять вище людини на еволюційних ступенях.

Еманація – (лат.  emanatio – витікання) – релігійно-філософський термін, що позначає витікання, випромінювання з божественного начала всієї різноманітності світу.

Карма (санскр.) – «вчинок», 1) закон причинно-наслідкових зв’язків, згідно яких доля людини складається як результат усіх її добрих і поганих справ, намірів та устремлінь; 2) доля людини, яка складається за законом карми.

Логос – Невимовні Батько  і Матір Світу своїм досконалим союзом утворюють Божественного Сина – Первопричину Космосу, яка йменується ЛОГОСОМ. Це найменування, взяте з давньогрецької філософії, означає Перше СЛОВО, що народжується із Безмовності. Це – Перший ЗВУК, завдяки якому зароджується Всесвіт, вібрація або рух Космічної Енергії. Це – первозданне СВІТЛО – Ур.

Мала Манвантара – період космічного проявлення Всесвіту, коли Космос «активний», коли все суще живе,  називається ще «Днем Брами».

Мала Пралая – час, коли Космос «спить», коли все у Всесвіті «відпочиває», коли все суще розчинилося у Небутті, називається також «Ніччю Брами».

Махатма (санскр.) – «велика душа», дається як своєрідний титул особливо видатним духовно розвиненим людям, у індійській філософії – душа світу, яка уособлює вище буття і вищу істину. Також використовується як визначальний епітет Учителів гімалайського Братства Шамбали.

Маха – Пралая –  «Велика Вічність Небуття» –  велике всесвітнє розчинення.

Парабраман (Абсолют) – Непроявлена Безпричинна Причина Космосу. Ця велична Причина всього сущого, покладалася в основу світобудови у всіх легендах давнини.

Перевтілення – закон розвитку світу, який є найважливішою частиною філософських систем Сходу. Визнавався у ранніх християнських общинах до VI століття і стверджувався деякими батьками церкви (напр., Оріген). Згідно цього закону (реінкарнації), людський дух у ході свого розвитку проходить через ряд земних життів. 

Пітрі – Владики Місяця, були двох видів: Вищі Боги – Владики Полум’я, які мали ім’я Агнішватта, та Місячні Боги, які називалися Бархішадами. Агнішватта, були на вищому еволюційному ступені – на рівні Світу Вогняного, Світу Думки, а Бархішади – на рівні Світу Тонкого, Світу Почуттів. Пітрі – предки або творці людства, але не сучасного, а взагалі людського роду – Адамічних рас.

Пра-Матерія – Пракосмічна Субстанція – непроявлена незаймана – «Мула Пракріті», що у стародавніх індійських легендах означає Корінь Матерії. Будучи аспектом Парабраману, Мула-Пракріті вічна; у сокровенній формі вона існує і в час Маха-Пралаї. Усе в собі вміщаючи, усе в собі зароджуючи, Мула-Пракріті є Великою Матір’ю Світу.

Пракосмічна Пракріті – «розчинена» матерія – неймовірно розріджена тонка субстанція. З цієї «безатомної» аморфної речовини створюються усі види Космічної Матерії – від найтоншої до найщільнішої.

Пралая (санскр.) – період розчинення або спокою – планетного, космічного чи вселенського – протилежність Манвантари.

Пхая – Тінь несвідома… Первісна людина, не оживотворена Розумом.

Рігден-Джапо – Владика Шамбали.

Служіння – Велике Служіння, у Живій Етиці – жертовне беззавітне служіння на благо світу і людства.

Тонкий Світ – астральний (той, що світиться, від грецького «астра» – зірка); другий серед трьох світів, наступний за фізичним планом за меншою щільністю матерії, має таку ж семеричну градацію, як і фізичний (твердий, рідкий, газоподібний, ефірний, та інші, ще невідомі людям стани матерії).

Три Світи – земний, тонкий, вогняний.

Тушіта (санскр) – клас Богів, які володіють високою чистотою, у індуському пантеоні.

Учитель – узагальнюючий багатогранний термін, який включає уявлення про вище «Я» людини, Учитель – Духовний Наставник із ланцюга Духовної Ієрархії.

Шамбала (санскр.) – буддійське найменування місця перебування у Гімалаях Общини Великих Махатм. Інші поширені, історично складені, назви Шамбали у різних народів світу: Долина Безсмертних, Біловоддя, Братство Ґрааля, Царство Пресвітера Іоанна, Калапа та ін.

Додаток по матеріалах Інтернету

                                З  М  І  С  Т

В с т у п . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

П р о л о г. Легенда про Космічну Думку . . . . . . . . . . . . . . . . .13 

    Частина перша. Сім Великих Таємниць Космосу

Легенда перша.  Дні та Ночі Брами. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  .16    Легенда  друга. По той бік Космосу  (Парабраман) . . . . . . . .  19     Легенда третя. Космічний Розум  і  Будівничі Всесвіту . .  . 22     Легенда четверта. Створення Космічної Матерії. . . . . . . .  . 24     Легенда п’ята. Формування планет (створення н. світів). . .27    Легенда  шоста. Космічні Щаблі Життя . . . . . . . . . . . . . . . . . 30     Легенда сьома. Місяць породив Землю . . . . . . . . . . . . . . . .  . . 34 

    Частина друга. Міфи про доісторичне людство              

Легенда восьма. Про перших людей на Землі. . . . . . . . . . .  . . .38    Легенда дев’ята. Про початок і розвиток Третьої Раси. .  . . .41   Легенда  десята. Про культуру і цивілізацію Лемурійців. . . 44     Легенда одинадцята. Про початок  розквіту  Атлантиди.  . . 48    Легенда дванадцята. Про культуру і  цивілізацію Атлантів .50    Легенда тринадцята. Про занепад і загибель Атлантиди. . . 52    Легенда чотирнадцята.  Про пізніших  Атлантів  і  їхніх               нащадків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . 57

    Частина  третя. Про другий бік  нашого світу

Легенда п’ятнадцята. У Світі  Невидимому . . . . . . . . . . . . . .62     Легенда шістнадцята. Про відхід у Потойбічний Світ . .  . . 64     Легенда сімнадцята. Про життя у Світі Тонкому . . . . . . . . . .67    Легенда вісімнадцята. Про життя у Світі Вогняному . . .  . . .72    Легенда дев’ятнадцята. Про мікрокосмос – безсм. людину. .76    Легенда двадцята. Про повернення із Потойбічного Світу. . 79

    Частина четверта. Легенди про вічне життя

Легенда двадцять перша. Про космічну школу (від звіра.... .84     Легенда двадцять друга. Крокуємо епохами. . . . . . . . . . . . . . . 87    Легенда двадцять третя. Про набуття скарбів . . . . . . . . .  . . 89     Легенда двадцять четверта. Про пам’ять п. життів . . . . . . . 92    Легенда двадцять п’ята. Про Космічну Справедливість. . . .94    Легенда двадцять шоста. Про життя праведне. . . . . . . . .. . . .97  

Частина  п’ята. Легенди про Космічну Ієрархію

Легенда двадцять сьома. Про Богів, які прийшли з Венери .102    Легенда двадцять восьма. Про Космічний Закон Ієрархії. . . 103   Легенда двадцять дев’ята. Про єдине джерело істини . . . . . 105   Легенда тридцята. Про Велике Біле Братство.. . . . . . . . . . . .108   Легенда тридцять перша. Про відступництво і зраду                      Люцифера. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . .  110   Легенда тридцять друга. Про життя Б. Б. серед людей. . . . . 114   Легенда тридцять третя. Про допомогу Б. Б. людству.  . . . 117

Словник термінів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . 121

Таємниці  космосу

Вибірка легенд із загубленої книги

Стульгінскіса С.В., «самвидаву»,

Космічні легенди Сходу           

               Переклад

Рекомендована література по тематиці  книги:

1. Е.П.Блаватская. Тайная Доктрина. В 2-х т.

2. АГНИ-ЙОГА. В 3-х т.

3. Е.И.Рерих. Письма. В 6-и т.

4. Ж.Сент-Илер. Криптограммы Востока.

5. Н.К.Рерих. Сердце Азии.

6. Н.К.Рерих. Алтай – Гималаи.

7. Н.К.Рерих. Шамбала Сияющая.

8. А.И.Клизовский. Основы миропонимания Новой Эпохи.

9. В.Ю.Тихоплав, Т.С.Тихоплав. Физика веры.