Успенський говорить:

«На чолі усіх людських способів проникнення у таємниці природи йде мистецтво. Розум, оперуючи з тими даними, котрі він отримує від органів чуття і психічного апарату, повинен іти через тривимірну сферу і не може йти інакше, так само, як він не може діяти інакше, як через логіку. Мистецтво йде зовсім іншим шляхом. Оперуючи емоціями, настроями, інстинктами та інтуїціями, що пробуджуються, воно зовсім не обмежене межами тривимірної сфери, зовсім не повинне зважати на закони логіки і відразу виводить людину у широкий світ багатьох вимірів.

Тому мистецтво йде попереду науки, точного знання і навіть попереду філософії, але не служить їм, не прокладає для них шляхів, а йде своїм шляхом, відкриваючи свої горизонти… Мистецтво руйнує весь логічний і тривимірний світ, з такою тяготою створений людиною, усю маленьку і жалюгідну «правду», за яку з таким відчаєм чіпляється людина, яка боїться без неї опинитися серед хаосу… Мистецтво бачить світ в «астральному світлі», будує свій власний світ, повністю аналогічний астральному світу окультистів, і примушує людину розуміти, що цей світ зовсім не схожий на світ залізниць, автомобілів та аеропланів; спонукає розуміти закони цього нового світу, повного чудес, і шляхом поступового відчуття й опанування цих «законів чудесного» підходить до Вічного. Мистецтво та все, що дає мистецтво, не можна ні виміряти, ні зважити. Поезію не можна помістити до колби.

Мистецтво порушує увесь механічний порядок тривимірного світу. Воно відкриває двері у містику і магію, кличе у світ дивних і чарівних пригод… Мистецтво не належить світу трьох вимірів і не може йому служити; навпаки виводить із нього, як велика богиня Смерть, котра, якщо вона відкриває нам таємниці іншого світу, у той же час одним помахом руки скриває і знищує цей.

Мистецтво, яке не говорить про цей «інший світ», не примушує про нього думати чи відчувати його або малює той світ як подобу або продовження нашого, це не мистецтво, а підробка, твереза й обміркована підробка, псевдомистецтво. Псевдомистецтво відрізняється від сьогоденного, істинного мистецтва тим, що воно складається з однієї правди. У ньому немає уяви, немає екстазу… Одна тільки гола і твереза «тривимірна правда», котра є найбільшою брехнею, тому що нічого тривимірного у дійсності не існує.

Завдання правильного розпізнавання істинного і хибного мистецтва вирішується одночасно із загадками простору і часу – мистецтво, яке задовольняється часом і не прагне до вічності, має бути і буде визнане фальсифікацією…У світ вищих вимірів можна проникнути, тільки відмовившись від цього, нашого світу. Хто шукає у вищому світі подобу нижчого або продовження його, той не знайде нічого. І хто думає, що знайшов істину або що хтось інший знайшов її за нього, той ніколи не побачить навіть її тіні».

Бувало, про те ж із Балтрушайтісом товкмачили.

                                                                                            1 грудня 1942р.

                                                                                            Реріх М.К.