Стояли дуби. Червоніли рудові сосни. Під ними у зарослих горбах тліли старі кістки. Жовтіли, блищали квіти. У яру зеленіла трава. Закотилося сонце. На поляну вийшов журавель і прогорлав: – Бережися, бережися! – І пішов за узлісся. Вгорі зашумів ворон: – Кінець, кінець. Дрізд на осиці кричав: – Страшно, страшно. І іволга просвистала: – Бідний, бідний. Висунувся з вершини шпак, пожалів: – Пропав хороший, пропав хороший. І дятел підтвердив: – Нехай, нехай. Сорока тріщала: – А піти розповісти, піти розповісти. Навіть снігур пропищав: – Негоже, негоже. І усе це було. Із землі, із дерев і з неба свистіли, тріщали, шипіли. А біля Дивного Каменю за Ведмежим яром невідомий старець поселився. Сидів старець і ловив птиць тенетами хитрими. І учив птиць з великим трудом кожну одному слову. Посилав невідомий старець птиць по лісу, кожну зі своїм словом. І бліднули подорожні, й побоювалися, почувши страшні слова птиць. А старець посміхався. І йшов старець лісом, ходив до річки, ходив на трав’яні полянки. Слухав старець птиць і не боявся їхніх слів. Тільки він один знав, що вони нічого іншого не знають і сказати не уміють. |
Страхи
Стояли дуби. Червоніли рудові сосни. Під ними у зарослих горбах тліли старі кістки. Жовтіли, блищали квіти. У яру зеленіла трава. Закотилося сонце.
На поляну вийшов журавель і прогорлав:
– Бережися, бережися! – І пішов за узлісся. Вгорі зашумів ворон:
– Кінець, кінець.
Дрізд на осиці кричав:
– Страшно, страшно.
І іволга просвистала:
– Бідний, бідний.
Висунувся з вершини шпак, пожалів:
– Пропав хороший, пропав хороший.
І дятел підтвердив:
– Нехай, нехай.
Сорока тріщала:
– А піти розповісти, піти розповісти.
Навіть снігур пропищав:
– Негоже, негоже.
І усе це було. Із землі, із дерев і з неба свистіли, тріщали, шипіли.
А біля Дивного Каменю за Ведмежим яром невідомий старець поселився. Сидів старець і ловив птиць тенетами хитрими. І учив птиць з великим трудом кожну одному слову.
Посилав невідомий старець птиць по лісу, кожну зі своїм словом. І бліднули подорожні, й побоювалися, почувши страшні слова птиць.
А старець посміхався. І йшов старець лісом, ходив до річки, ходив на трав’яні полянки. Слухав старець птиць і не боявся їхніх слів.
Тільки він один знав, що вони нічого іншого не знають і сказати не уміють.