Сценарій для шкіл по творах Миколи Реріха

  Участь в сценарії приймають Учитель школи, 4 ведучих школярів  та читці і самодіяльні артисти школи. (Учні з художнього гуртка, які промовисто читають).

 

Учитель школи. Славна сім'я подвижників Миколи та Олени Реріх широко відома в усьому світі. Микола Реріх – уродженець Петербургу, 1874 р.н., Олена Реріх – 1879 р.н. мали двох чудових з широко розвинутим світоглядом синів: Юрія – науковця, знавця східних мов, та Святослава – який наслідував шлях батька не тільки в художній майстерності, а у філософському сприйнятті світу.

Кожен із них залишив свій неповторний слід у культурному просторі планети. Надзвичайна гармонія цієї Великої сім’ї, яка являла собою духовну і творчу Єдність, де кожен був незамінним, унікальним і високообдарованим, поражала і захоплювала.

 

Вихід учнів школи.

1 ведучий. «Що сталося? Руйнують і палять. Отруїли озера і ріки. Кинули вогненним дощем. Прокричали прокляття. Горять і тонуть. У корчах чорніють. Ріжуть і душать. Самі себе.

Що сталося? Забули добро. Загубили добру зустріч. Добре око затьмарили. Слово ласки убили.  Ось сталося!

 

2 ведучий. Хіба не про нас з вами ці зболені рядки з твору Миколи Реріха - художника, письменника, мислителя, всебічно обдарованої людини.

 Адже все в житті змінюється, але й повторюється на рівні змін сучасних. Руйнують і спалюють дедалі більше. Отруїли озера та ріки до неможливого. Горять і тонуть, проклинають, ріжуть та душать самі себе від безвиході. Хіба не знаходиться вся Планета в очікуванні виходу, потрапивши в лабети технократії, моральної деградації та матеріальних прагнень?

 

3 ведучий. Ще коливаємося у пошуках опори: куди рушити, об що обпертися? Стоїмо, ніби флюгер під вітром, вичікуємо. А опора наша зовсім близько – ось тут вона, посередині, - це світлий дух нашої нації, дух народу, дух кожної людини зокрема. Завдячуючи тільки силі духу і підноситься або знесилено занепадає кожен з нас і народ у цілому.

 

4 ведучий. Цю силу духу ми й відчуваємо у кожному рядку творів Миколи Реріха, перш за все – людини сильної духом, яка своєю творчістю передає снагу та силу духу і нам. Опромінений Світлом Вищим, він самовіддано ділиться ним у своїх промовистих творах, як письменник і як художник. А звертається він у творах своїх, відкриваючи своє серце назустріч, перш за все до нас – до молоді. Адже молодь – то світле майбутнє Планети.

 

Підготовка залу до сценки (заноситься столик і крісла). Входять діючі особи – Учитель школи, Ведучий,  Учитель – по сценці,   та  Учень, в костюмах  художників  ХVI ст. Учитель та учень з картинами сидять за столиком.

(Під час підготовки залу подати Ілюстрації до книги Миколи Реріха 

Фото-вкладки до книги Миколи Реріха Квіти Морії.pdf )

 

Учитель школи. Шановні друзі! Вашій увазі пропонується невелика сцена по мотивам твору Миколи Реріха «Старовинна порада». 

 

Ведучий  (учень) У одному старовинному італійському рукописі – здається, п'ятнадцятого століття, де перші сторінки і всі прикраси книги були вирвані благородною рукою любителя бібліотек, простодушно розповідається про те, як прийшов учень до учителя-живописця Сано ді Пієтро за порадою щодо своєї картини.

    Учитель працював над спішною роботою і не міг прийти на поклик учня, який почав самостійно малювати картину "Поклоніння волхвів" для невеликої сільської церкви Сієнського округу. 

 

    Учитель (по сценці):

    – Мій милий, я дав слово настоятелю Монтефалько не покидати свого будинку, доки не закінчу замовлену ним "Коронацію Пресвятої Діви". Але скажи, в чому сумніви твої. Я боюся, чи не занадто довго пропрацював ти у мене, – що губишся тепер перед своєю роботою.

   Учень : – Поважний учителю, картина моя складна, і важко мені поєднувати окремі частини її. Як краще писати темний маслиновий гай на червонуватій скелі вдалині? Чи видно там стовбури дерев і наскільки виразний малюнок листя?

   Учитель:  – Мій милий, пиши так, як потрібно тобі.

   Учень : – Плащ Богородиці повен золотого малюнка. Може краще перебити його дрібними складками чи навести малюнок у більших площинах?

    Учитель:  – Зроби його так, як треба тобі.

    Учень : – Поважний учителю, ти дуже зайнятий прекрасною роботою своєю, я краще помовчу до часу найближчого відпочинку.

    Учитель:  – Мій милий, я не налаштований відпочивати скоро, а тобі не можна гаяти час, якщо в картині твоїй так багато невикінченого. Я все чую і відповідаю тобі, хоча і з деяким здивуванням.

    Учень : – Голови воїнів, супроводжуючих царів, чисельні; може знайти для них спільну лінію або подати кожну голову і з частин отримати абрис натовпу?

    Учитель:  – Просто так, як тобі потрібно.

    Учень : – Я зробив кущі на далеких полях і полосами струмені річок, але захотілося дати їх виразно, як тільки інколи бачить свіже око. Захотілося у воді побачити хвилі, і човник на них і навіть весло в руках весляра. Але ж це вдалині?

   Учитель:   – Немає нічого простішого; зроби так, як потрібно.

   Учень : – Учителю, мені стає страшно. Можливо, все-таки скажеш мені, чи варто корони царів зробити опуклими, може тільки для вінців залишити накладне золото?

   Учитель:  – Поклади золото там, де потрібно.

   Учень : – Мені приходить до голови думка, чи не зробити на ягнятах волокна шерсті. Припустимо, що їх майже не видно, але згадай, які шовковисті, м'які пасма лежать на ягнятах, так і хочеться зробити їх тонкою кистю, але в загальній картині їх ледве видно.

   Учитель:  – Роби їх так, як потрібно.

   Учень : – Учителю, я не бачу у відповідях твоїх поради для моєї справи. Я знаю, що усе має бути так, як потрібно, але як потрібно – затемнилося у мене зараз.

   Учитель:  – Скажи, чи ставив тобі які-небудь умови роботи отець Джіованні?

   Учень : – Окрім терміну, ніяких умов. Він сказав: "Бенвенуто, напиши гарне зображення "Поклоніння трьох волхвів Пресвятому Немовляті", і я заплачу тобі десять дукатів з монастирських сум". Потім обумовив термін роботи і розміри дошки. Але під час роботи з’являлися в мене різні думки внаслідок бажання зробити краще зображення. І до тебе, учителю, як і раніше, звернувся я за доброю порадою. Скажи, що ж означає "як потрібно"?

   Учитель:  – Як потрібно – значить все має бути так, як гарно.

   Учень : – Але як же це так – як гарно?

   Учитель:  – Нещасний нетямущий Бенвенуто, про що ми завжди з тобою говорили? Яке слово часто повторював я тобі? Так, як гарно, може означати лише одне – так, як красиво.

   Учень : – А красиво?

   Учитель:  – Бенвенуто, вийди за двері та йди до шевця Габакуку і скажи: візьми мене м'яти шкіри, я не знаю, що таке "красиво". А до мене не ходи і краще не чіпай роботи своєї.

 

Кінцівка сценки. Артисти встають і відходять.  Столик виноситься.

 

Ведучий 1. Після цієї історії в рукопису йде повідомлення про рецепти варіння маслинової олії і про вживання кісточок оливи. Потім ще розповідь про пізанського громадянина Чіріллі Кода, який був похований живцем. Але дві останні розповіді для нас інтересу не представляють.

 

Учитель школи. Микола Костянтинович Реріх ввійшов у світову історію як видатний художник, історик, археолог і етнограф, поет, письменник, художній критик, мандрівник, громадський діяч, борець за мир, за охорону культурних скарбів. Він прославився, як ініціатор укладення   міжнародного договору про охорону пам’ятників культури, відомого під назвою «Пакт Реріха». У 1935 році цей пакт був підписаний у Вашингтоні США та 20-ма країнами Латинської Америки. У 1954 році, на основі «Пакту Реріха» представниками 56 країн, в тому числі і УРСР, яка в той час перебувала в складі СРСР, була підписана Гаагська Конвенція. По замислу Реріха над пам’ятниками культури, музеями і науковими установами мав бути встановлений охоронний прапор – «Знамено Світу» - прапор білого кольору з трьома червоними кругами обрамленими червоним колом, які можна по-різному трактувати, найчастіше ті круги можна трактувати як минуле, сьогодення та майбутнє або мистецтво, наука, освіта.

                  Продемонструвати файл  «Знамено Світу Реріха»

                            

 

       Учитель школи. Миколою Реріхом створено більше 7000 творів живопису та графіки, в його творчості є станкові і монументальні праці. Він оформив коло 30 театральних постановок. Літературні праці Миколи Костянтиновича  складають біля 20 томів.

      По всіх великих містах України впроваджені товариства Живої Етики імені Миколи Реріха. У Львові, під керівництвом художника Юрія Гав’юка, працює на ниві творів Живої Етики товариство «ДОЗІР», засноване ще у 1994 році. Товариство займається поширенням матеріалів книг Живої Етики. Популярною книгою стала книга Юрія Гав’юка «ПІЗНАЙ». Крім того товариство організовувало художні виставки та концерти творів класичної музики та гарні філософські виступи в філармонії та в залі органної музики. На вході до величної будови МЦР стоять також два пам’ятники синів Миколи Реріха:  Святослава та Юрія, в архітектурному виконанні Юрія Гав’юка.

 

Ведучий 2. Друзі, з живим словом витягу з твору Миколи Реріха «Україна», написаного ще у 1947 році, звертаються до вас читці.

 

Читець 1  

А час летить! Півсторіччя, рівно півсторіччя минуло, як у нас на Василівському острові навпроти Миколаївського мосту зачиналося Товариство імені Т.Г.Шевченка. Дід Мордовцев, Мікешин – ціле коло Українців і прихильників України і її славетного співака збиралися у нас під головуванням мого батька Костянтина Федоровича.

Мікешин, погладжуючи стрілки вусів, посміхався: «Он яку славну справу забороняють! Ну, та до вас, друже, не доберуться, Ви – юрист – ви виводите на вірний шлях».

 Писали Статут, сходилися, бесідували про майбутні виступи, мали намір видати «Кобзар» з ілюстраціями, читати лекції про творчість Тараса Григоровича..

Мої зв’язки з Україною зав’язалися давно. Гриміла трупа Кропивницького. Заньковецька, Саксаганський – ціла обдарована сім’я, і бундючний Пітер це відчув. Українські пісні захоплювали, ніби нова знахідка. В Академії Мистецтв завжди було багато Українців, і ми жили дружно.

 

Читець 2. Перше враження було в Києві, де ми зупинилися по дорозі до Криму. Був яскравий святковий день, я пішов на базар. Тоді ще базар був істинно Гоголівським зборищем . Прекрасні плахти, моністи, вишиті сорочки, стрічки, ну і шаровари, «як синє море». Накупив плахт, всякої всячини, наслухався дзвінкої співучої мови і назавжди зберіг пам’ять про бандуристів.

Пізніше, вже в Академії, на Українській вечірці, ставив живі картини з «Кобзаря» по ескізах Мікешина. Підходить співробітник «Новин»: «Ви ж бо уродженець України»? Кажу: «Ні, я пітерець». – «Ну, я все ж скажу, що ви Українець – картини ж бо вдалі, значить, любите Шевченка». Так я і став Українцем.

Ось і тепер в Гімалаях, коли радіо дає «Запорожця за Дунаєм», яскравою, красивою чередою проходять картини України. Повстають образи Шевченка і Гоголя. І дружба, сердечна співдружність сплітаються із співзвуччями України. Так, велике благо – Братство Народів. Там, де впало таке зерно плодоносне, вже буде жити думка про Світло, про співробітництво, про геройство і самовідторгнення. Тільки б засіялося зерно Братерства.

(Твір написаний  у Гімалаях напередодні відходу Миколи Реріха з Земного плану, у 1947 році.)

 

Ведучий 3.  Микола Реріх промовистими словами звертається до нас, до наших молодих сердець у провідному творі  книги «Молодому другу». Книга Миколи Реріха у перекладі на українську мову розповсюджена по школах і бібліотеках Львівської області. При бажанні ви можете її знайти і прочитати у бібліотеці нашої школи.

 

Читець 3. Мій молодий друже, ви запитуєте про методи роботи. Не мучте себе методами, лише б вам, взагалі, хотілося працювати. Працюйте щоденно. Неодмінно щодня має бути щось зроблено. На щастя, праця художника така багатогранна, і в будь-якому настрої можна зробити щось корисне. Один день буде вдалим для творчості. Другий – для технічних виконань. Третій – для ескізів. Четвертий – для збирання матеріалу. Та ж мало чого знадобиться  для творчості! Головне – щоб джерело її не вичерпувалося.

Якщо ж почате не сподобається – відкладіть. Не знищуйте. Під настрій можна знищити й щось придатне. Нехай постоїть біля стіни. Прийде час, і цей засуджений вигнанець може знадобитися. Багатооке сприйняття. Учора глянули одним оком, сьогодні очі побачили дещо несподіване, а назавтра виявиться щось зовсім нове. Не судіть відразу. Хай на ходу буде декілька різних речей. Одну відкинули, другу вийняли. Та й коли можемо ми сказати, що річ завершена? Врешті-решт вона ніколи не довершена. Лише обставини змусять розлучитися з нею.

Головне, щоб у саду художника росло багато видів рослин. Не бійтеся постійної праці. Марно сидіти на березі й чекати попутної наснаги. Вона приходить миттєво й несподівано. І не знаєте, який промінь світла чи звук, чи порив вітру запалить її. Всьому – ласкаво просимо. Воду – на млин! Аби тільки колесо крутилося й жорна працювали.

 

 

Читець 4. Колесо життя. Або, як індуси скажуть: сантана – «потік життя».  І стільки навколо чудового, що не перестанете радіти. І не постарієте. І творчість буде постійним відпочинком. Гарна доля художника! Так звані муки творчості – найсолодші муки. І не заганяйте себе у безвихідний кут.

Веселіше любіть працю. У самій недосконалості праці міститься джерело наступного творіння. Хтозна, де самодостатність, а де імпровізація? Одне народжується з іншого. Ви ж, як бджола, збирайте мед звідусіль. Будьте завжди самі собою. Зрозумійте, що в творчості нашій і відпочинок, і оновлення, і радість.

Дайте радість і комусь, для  вас невідомому. Дати радість – це ніби побачити схід сонця. Будьте простішими і любіть природу. Простішими, простішими! Ви творите не тому, що «біда змусила». Співаєте, як вільна птаха, не можете не співати. Пам’ятайте, жайворонок над полями навесні дзвенить у високості! Кермуйте вище!

 

Ведучий 4. Так, «Дати радість – це ніби побачити схід сонця. Будьте простішими і любіть природу»!

 

Учитель школи.  Кілька слів потрібно сказати про широко відому всьому світу Центрально-азіатську експедицію, яка проводилася з 1923 по 1928 рік Миколою, Юрієм і Оленою Реріхами. Маршрут експедиції проходив через Індію, Китай, Росію, (Москва, Сибір, Алтай), Монголію та Тібет. Вважається, що по унікальності маршруту і зібраним матеріалам вона по праву займає особливе місце серед найбільших експедицій XX століття. Були проведені археологічні і етнографічні дослідження в невивчених частинах Азії, знайдені рідкісні манускрипти, зібрані лінгвістичні матеріали, твори фольклору, зроблені описи місцевих звичаїв, написані книги ("Серце Азії", "Алтай - Гімалаї"), створено близько п'ятисот картин, на яких художник відобразив живописну панораму експедиційного маршруту.

У недослідженій області Трансгімалаїв експедиція Реріхів перебувала в надзвичайно тяжких умовах.

 

Читець 5. У рік вогняного зайця, це відповідає 1927 року Грегоріанського календаря, невідомий місцевим жителям караван перетинав тібетське плато Чантанг. Насувалася зима, і караван поспішав, тримаючи неухильно шлях до столиці Тібету, священної Лхасе. Проте каравану не суджено було дійти до неї. У долині Шенді його зупинили тібетські солдати. Довелося розбити незапланований табір. Наступного дня прибув командир загону, який затримав караван. Командир перерахував верблюдів і коней і велів відкрити ящики, де знаходився експедиційний вантаж. Услід за ним приїхав важливий чиновник від губернатора Нагчу. Він допитав сивобороду людину, яка очолювала караван, і, важно відсапуючись, сів писати донесення. Донесення було коротким і виразним. «Такого-то числа, - писав чиновник, від старанності висунувши язика, - восьмого тібетського місяця, року вогняного зайця в Шенді прибув король Амері, який вивчатиме буддизм і придбає священні рукописи і зображення святих».

Можливо, цей запис малограмотного чиновника був одним з перших офіційних тібетських донесень про Центрально-азіатську експедицію видатного російського художника і вченого Миколи Костянтиновича Реріха. Експедицію не пропустили ні в Лхасу, ні навіть в Нагчу. Її затримали і залишили в літніх наметах на плато, схожому на арктичну тундру. Пологі гори, обсипаючись, облямовували його по краях. Наступала зима. Пішли сніги, і завірюхи потягнули по замерзлому камінню білі шлейфи. Микола Костянтинович намагався зв'язатися з Лхасою. Його посланці йшли і більше не з'являлися. Морози доходили до шістдесяти градусів. У аптечці замерзав коньяк. Дули ураганні вітри. Офіцер зірко стежив за тим, щоб не було ніяких контактів з караванами, які тут рідко проходять. Він заборонив експедиції купувати продовольство у місцевих кочівників. Зв'язок зі світом припинився.

«Тібетське стояння» Центрально-азіатської експедиції Реріха тривало дев'ять страшних місяців. Плато Чантанг знаходиться на висоті 4 - 4,5 тисяч метрів над рівнем моря. Сувора зима на таких висотах згубна для людей і тварин. Померло декілька чоловік, загинули тварини з каравану, але основний склад експедиції все-таки вижив у цих неймовірно важких умовах. Через багато років стане відомо, хто прирік експедицію на загибель і хто не хотів повернення Реріха до Індії. Документи, знайдені в архівах незалежної Індії, свідчать проти колоніальної влади і англійської розвідки.

І все-таки Реріх отримав важку, майже неможливу перемогу над стихією і ворожою людською змовою. Експедиція вирвалася із смертельних обіймів морозного плато. Її подальший шлях пролягав по недослідженій області Трансгімалаїв.

Учитель школи.  http://lib.icr.su/rmf/flash_tour/asia.html - віртуальний тур залу Центрально-азіатської експедиції в МЦР – Міжнародному Центру Реріхів. У даний час МЦР стикнулося з надзвичайно складними проблемами для свого розвитку і навіть виживання. Міністерство Культури Росії хоче присвоїти здобутки МЦР, яке перебувало і перебуває на громадському забезпеченні. Вся свідома громадськість Світу повстала проти Міністерства Культури та керівництва Росії у боротьбі за подальше існування МЦР.

 

 Ведучий 1. У всі часи були і зараз є люди, які досягли дуже багато, в яких є чому повчитися. Історії життів цих людей  – наших Великих Учителів, їхні досягнення підштовхують нас до розвитку і самовдосконалення. Будемо ж поступово вивчати ці живі історії та вчитися на них. Так, син Миколи Реріха – Святослав Реріх так описував робочий день свого батька:

 

Читець 5. Творча робота Миколи Костянтиновича ніколи не припинялася. До самих останніх днів він завжди працював, і якщо не писав картини, то писав свої численні статті, які широко розходилися по Індії і багатьох країнах.

День його починався дуже рано – він вставав о 5 годині ранку і приступав до роботи над картинами. Якщо ж були інші завдання, він включався в життя поточного дня. Треба відзначити, що Микола Костянтинович ніколи не поспішав, не метушився, завжди працював у розміреному темпі. Наприклад, коли він писав, то писав повільно, але думка його була так гармонізована зі швидкістю писання, що він викладав закінчену думку без будь-якої поправки чи обмовки. Коли він створював свої картини, то у нього були визначений план і ритм. План був завжди ґрунтовно розроблений, і він його строго дотримувався. Він ніколи не поспішав, але завжди встигав все зробити і встигав зробити значно більше, ніж інші, які поспішали щонайшвидше щось написати або щось зробити.

У нього, так само як у Олени Іванівни, не було світського життя, це життя їх абсолютно не цікавило, тому вони не витрачали часу даремно. З самого ранку і до пізнього вечора їхній день був зайнятий корисною роботою. Вдень були зустрічі, які входили в орбіту громадського життя батька, він робив також свої записи, в перерві слухав музику – це його освіжало – і потім до пізнього вечора продовжував свою роботу. І так завжди його день був повністю зайнятий кипучою творчою діяльністю. Коли він мандрував, то був вимушений відриватися від налагодженої роботи. Подорожі фізично були дуже важкими, хоча і дуже цікавими. Коли Микола Костянтинович прибував на стоянку, то доки розбивали табір, він негайно сідав записувати свої враження. Таким чином, у нього день ніколи не був втраченим, і завдяки цій чудовій дисципліні він зміг залишити таку багату спадщину.

Микола Костянтинович володів цілковито дивовижною пам'яттю: якщо він щось почує або прочитає, то це назавжди залишалося при ньому, він міг пригадати найскладніші тексти, який-небудь вірш, якому його учили в дитинстві, він пам'ятав повністю все життя. Ця багата обдарованість разом з дисципліною, яку він вважав необхідною для кожної людини, допомогли йому піднятися на вищий щабель творчості.

 

Ведучий 2. На завершення ще раз побажання всім нам від Миколи Реріха: «Кермуйте вище!».

Для огляду хоч деяких картин Миколи Реріха, загальна кількість, як уже акцентувалося, перевищує 7000 картин, розміщених  по музеях цілого Світу та по приватних збірках. Перегляньте невелике відео, розроблене на основі ілюстрацій до книги «Полум’я» - збірки вибраних творів Реріха на українській мові.

https://www.youtube.com/watch?v=HbrC3pK1cXE

 

Заключні слова Учителя школи.